💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
час перекочівлі вони наметів не ставлять, а сплять під кущами. Порятунком для нас є тільки вогнище, яке ми підтримуємо по черзі весь час, поки стоїмо на місці. Боровий.

Наступного дня пройшли кілометрів сорок, але не знайшли жодної записки, можливо, що її зірвав вітер або струсив який-небудь звір.

Йшли ще день, і після обіднього привалу знову знайшли записку такого змісту:

Люди знімають наші папірці з кущів, якщо помітять, і зберігають як талісмани. Вони гадають, що ми залишаємо їх у жертву злому духові, який посилає зимовий холод і сніг. Тим-то нам щастить залишати записки у виняткових випадках, але по дорозі біля самої річки ми нашпилюватимемо папірці ну гілки, щоб ви знали, що ми пройшли. Коли дійдете до місцевості, де снігу не буде і де річка не замерзла, будьте особливо пильні. Ми сподіваємося, що орда стане там надовго.

Боровий.

Так ішли ще шість днів, коли-не-коли знаходячи записку на кілька слів, а частіше чисті папірці, наколоті на кущі біля річки. Не десятий день подорожування шар снігу став зовсім тонкий, а крига на річці під ногами іноді потріскувала. Температура трималася тільки на один-два градуси нижче нуля. Наступного дня довелося зійти з річки, бо лід став дуже тонкий і подекуди з’явилися великі проталини. Мандрівники знайшли стежку, яка вилася то лісом, то понад берегом, і пішли нею. На кінець переходу шар снігу був не товщий від чотирьох сантиметрів, а на річці крига трималася тільки біля берегів.

Нарешті, на дванадцятий день шляху залишилися тільки невеликі купи снігу під захистом кущів та в лісі, а тому нарти доводилося тягти по шарові опалого листя, що вкривало стежку. Перед обідом знову знайшли записку, яка повідомляла, що на віддалі одного переходу повинна бути велика галявина, де орда збирається стати на зимівлю, якщо сніг не прожене її далі.

Тепер довелося подвоїти пильність, щоб не здибатися з людьми, які никають навколо свого стійбища. Один з мандрівників ішов разом з Генералом спереду нарт як розвідник.

На ночівлю зупинилися на невеликій галявині поблизу річки. Після вечері Макшеєв і Каштанов пішли вперед на розвідку. Пройшовши кілометрів три, вони почули спереду якийсь шум, окремі викрики і обережно підкралися до узлісся великої галявини. На протилежному боці вони побачили стійбище первісних людей.

Воно складалося з дванадцяти конічних наметів із жердин, вкритих звірячими шкурами і розташованих по колу з невеликими проміжками між ними і отворами в середину круга. В центрі стояв тринадцятий намет меншого розміру, біля якого горіло вогнище. Сумнівів не могло бути, що в цьому наметі живуть полонені товариші. За розмірами решти наметів Макшеєв визначив, що орда складається приблизно з сотні дорослих.

В кругу серед наметів видно було тільки дітей, які бігали здебільшого рачки і скидалися на чорних безхвостих мавп. Вони бавилися, стрибали, билися, сварилися й різко верещали. Біля входу в один із наметів сидів навкарачки дорослий чоловік, теж схожий на мавпу. В бінокль можна було роздивитися, що тіло його вкрите темним волоссям. Обличчям він схожий був на австралійця, але щелепи ще більше випиналися і мав він дуже низький лоб. Колір обличчя був землисто-бурий; під підборіддям чорніла невелика борода, ознака того, що це чоловік.

Незабаром з того ж намету висунувся другий чоловік; щоб вийти, він штовхнув першого коліном у спину. Той похитнувся наперед, схопився на ноги, і обидва стали поруч. Виявилось, що другий був вищий і далеко ширший в плечах і стегнах, тому перший проти нього справляв враження немічного підлітка. Обличчя у цього другого було не таке потворне, а волосся на голові довше і спадало патлами на плечі. Тіло було вкрите менш густим волоссям, особливо на грудях, форма яких виявляла, що це жінка.

Жінка попрямувала через круг до центрального намету. Вона йшла трохи нахилившись наперед і перевалюючись. Її руки, спущені вниз, трохи не доходили колін. Мускули рук і ніг дуже розвинені. Наблизившись до намету полонеників, вона впала навколішки перед вогнищем, простягнула до нього руки з благальним жестом, а потім рачки полізла в намет.

— Прийшла в гості до наших товаришів! — сказав Каштанов.

— Чи не скористуємося ми малолюдністю стійбища і дамо знати товаришам, що ми близько? — запропонував Макшеєв.

— Яким чином? До них не можна підійти непомітно.

— Вистрелимо раз чи двічі з лісу; вони догадаються, бо самі запропонували цей спосіб повідомити.

— А дикунів це не стривожить?

— Вони ж не знають вогнепальної зброї і не зрозуміють, у чому справа.

— Чи не кинуться вони шукати нас?

— Думаю, що ні. Вони, перелякавшись, не насміляться.

— Ну, що ж, спробуємо!

Вони відійшли трохи назад у ліс і раз вистрелили, потім через кілька хвилин вдруге, і повернулися знову до свого спостережного поста на узліссі.

Стійбище стривожилось. Біля кожного намету тепер стояло кілька дорослих, переважно жінок, та дітей різного віку. Всі дивилися в бік, звідки почулися незрозумілі звуки, і щось говорили. Біля центрального намету коло вогнища стояли полонені. Вони були голі до пояса, а нижче пояса зодягнені в подерте лахміття штанів. Їх шкіра була темно-бронзового кольору; волосся нечесане, обличчя пообростали довгими бородами. Вони теж дивилися в бік узлісся, і їх обличчя виявляли радісне здивування.

І раптом обидва, очевидно змовившись, повернулися в сторону, звідки пролунав постріл, і підняли руки. Негайно і всі дикуни попадали на коліна і припали обличчям до землі. Настала тиша. Тоді Іголкін підвівся, склав долоні рупором, і, повернувшись у сторону лісу, почав кричати:

— Майже всі чоловіки орди пішли вранці далеко на полювання, а завтра туди ж підуть жінки, щоб допомогти поділити здобич. Залишаться тільки старі й діти. Тоді й приходьте звільнити нас. Принесіть нам білизну й одяг. Чи все у вас гаразд, чи всі повернулися? Дайте знати, що ви зрозуміли мене, зробивши ще постріл, коли все гаразд, і два, коли ні.

Макшеєв негайно відповз трохи назад і вистрелив. При пострілі Іголкін знову простяг руки

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: