Кінець Вічності - Айзек Азімов

— Саме так. — Усмішка на обличчі старого чоловіка світилася проникливістю. — Ти не будеш просто Техніком. Ти будеш моїм особистим Техніком. Ти матимеш особливий статус. Ну, як тобі моя пропозиція?

— Не знаю, сер, — сказав Харлан, — чи підійду я для такої роботи.

Твісел рішуче похитав головою.

— Мені потрібен ти. Мені потрібен тільки ти. Твої звіти переконують мене, що в тебе отут дещо є. — Він постукав пальцем по лобі. — Ти був чудовим Учнем. Сектори, в яких ти працював Спостерігачем, дали про тебе добрі відгуки. І, зрештою, Фінджі дав тобі підходящу характеристику.

Харлан був щиро вражений.

— Обчислювач Фінджі дав мені схвальну характеристику?

— А ти не чекав цього?

— Н-не знаю…

— Ну, бачиш, хлопче, я не сказав, що характеристика Фінджі схвальна. Я сказав, що вона підходяща. А якщо говорити відверто, то його відгук про тебе був негативний. Фінджі рекомендує не допускати тебе до будь-якої роботи, пов’язаної із Зміною Реальності. Він вважає, що тебе небезпечно тримати на будь-якій роботі, окрім роботи Помічника.

Харлан почервонів.

— Які підстави були в нього для таких висновків, сер?

— Виявляється, в тебе є хобі. Ти цікавишся Первісною історією. Правда ж?

Твісел широко розмахував сигаретою, і Харлан, забувши від обурення про обережність, вдихнув струминку диму і зайшовся кашлем.

Твісел із доброзичливим виразом почекав, доки Харлан відкашляється, і запитав:

— А що, хіба не так?

— Обчислювач Фінджі не має права… — почав було Харлан.

— Стривай, стривай, — перебив його Твісел. — Я сказав тобі про відгук Фінджі тільки тому, що якраз завдяки своєму захопленню ти найбільше мені підходиш. А взагалі відгук — штука таємна, і ти повинен забути, про що в ньому йшлося.

— Але хіба погано, що я цікавлюся Первісною історією?

— Фінджі вважає, що твоє захоплення свідчить про надмірну Одержимість Часом. Розумієш?

Ще б пак не розуміти! Тут, у Вічності, не можна було не знати подібних психіатричних термінів, а надто цього. Вважалося, ніби кожен член Вічності жадає повернутися коли не в своє, то бодай у якесь інше, чітко визначене Сторіччя, пустити там коріння, перестати бути вічним блукальцем у Часі. Таке прагнення нещадно придушувалося офіційними властями в усіх його проявах. Однак у переважній більшості Вічних воно жило в підсвідомості.

— Я не думаю, що моє захоплення можна трактувати, як Одержимість Часом, — сказав Харлан.

— Я також. Більше того, вважаю його цінним. Як я вже сказав, саме тому ти мені й потрібен. Я дам тобі Учня і хочу, щоб ти навчив його всього, що знаєш і що можеш дізнатися про Первісну історію. А у вільний від цієї роботи час будеш моїм особистим Техніком. Через кілька днів можеш братися до діла. Згоден?

Однак Харлан усе ще залишався обережним.

— Якщо це потрібно для добра Вічності, сер…

— Для добра Вічності? — несподівано збуджено перебив його низькорослий Обчислювач. Він з такою силою шпурнув недопалок, аж той ударився об стіну й розсипався снопом іскор. — Ти мені потрібен заради самого існування Вічності!

Перед своїм знайомством із Брінзлі Шеріданом Купером Харлан прожив у 575-му вже кілька тижнів. Він устиг призвичаїтися до свого нового помешкання, обвикнувся із стерильною чистотою порцеляни та скла. Харлан поступово навчився носити емблему Техніка і вже не намагався прикрити її першим-ліпшим предметом, який був у нього в руках, або прихилитися до стіни, щоб приховати нашивку на рукаві.

Раніше він робив такі спроби, але зустрічні лише міряли його холодними поглядами і зневажливо посміхалися, немов підозрювали, що він хоче втертись у їхнє довір’я або набивається до них у друзі.

Старший Обчислювач Твісел щодня приносив йому нові завдання. Харлан уважно вивчав їх, аналізував, по чотири рази переписував свої висновки, але й останній варіант не зовсім влаштовував його.

Твісел читав висновки й кивав головою:

— Чудово, чудово!

Затим охоплював Харлана швидким поглядом своїх голубих очей і усмішка його помалу згасала.

— Перевіримо цей здогад на Кібермозкові, — говорив він на прощання.

Твісел завжди називав його висновки «здогадами». Він жодного разу не повідомляв Харланові про наслідки своєї перевірки, а Харлан не насмілювався запитувати його. Він занепадав духом від того, що йому не доручають втілити в життя жодного з його висновків. Чи означало це, що Кібермозок знаходить у них помилки, що Харлан неправильно добирає дані для Зміни Реальності, не вміє визначити Мінімальну Необхідну Зміну у вказаному інтервалі? (Минуло немало часу, поки він звик недбало перекочувати на язиці абревіатуру МНЗ).

І ось одного разу Твісел зайшов до нього в супроводі якогось сором’язливого суб’єкта, котрий не наважувався навіть підвести на Харлана очі.

— Знайомтесь, Техніку Харлан, це Учень Брінзлі Шерідан Купер, — промовив він.

— Здрастуйте, — байдужим тоном відказав Харлан. Зовнішність нового знайомого не справила на нього особливого враження. Дрібний на зріст, темне волосся з проділом посередині, очі водянисто-карі, підборіддя вузьке, вуха великі, нігті обкусані.

— Оцього хлопця ти навчатимеш Первісної історії, — сказав Твісел.

— Побий мене Час! — вигукнув Харлан. У ньому враз прокинулася цікавість до відвідувача. — Як це я міг забути. Ну, здоров був!

— Склади з ним розклад занять, — сказав Твісел. — Було б непогано, якби ти зміг йому приділити два дні на тиждень. Навчай його, як сам знаєш. Я цілком покладаюсь на тебе. Коли тобі будуть потрібні книжки-фільми або старовинні документи, які можна знайти у Вічності чи в досяжному для нас Часі, скажи мені, і ти їх матимеш. Згода?

Як завжди, він не знати звідки дістав запалену сигарету, й повітря наповнилося димом. Харлан закашлявся і, помітивши як в Учня судомно скривився рот, зрозумів, що поштивий юнак душить у собі кашель.

Аж ось Твісел пішов, і Харлан заговорив зі своїм