Кінець Вічності - Айзек Азімов

Купер стис губи, потім швидко проказав із сильним акцентом:

— Ви мислите як типовий Технік.

Харлан міцно вхопився обіруч за стільницю і прохрипів:

— Що ти маєш на увазі? Що я Технік і, відповідно, Зміни — справа моїх рук? Що я захищаю ці Зміни й вимагаю, аби ти приймав їх як доконечність? Послухай, хлопче, ти ще й року не пробув тут, не навчився навіть розмовляти як слід Міжчасовою Мовою. Ти ще весь напханий Часом і Реальністю, а вже вроїв собі, ніби все знаєш про Техніків і можеш колоти їм очі, як тобі заманеться.

— Даруйте, — швидко проказав Купер, — я не хотів вас образити.

— Не в тім річ. Хіба можна образити Техніка? Просто ти наслухався всіляких розмов, хіба не правда? Адже кажуть: «Холодний, мов серце Техніка». Або ж: «Технік позіхнув — мільйонові людей душі перевернув». І ще дещо подібного штибу. У чому ж річ, містере Купер? Вирішили приєднатися до загального хору? Захотіли стати дорослим? Великою людиною Вічності?

— Я ж сказав — пробачте.

— Гаразд. Я лише хочу, аби ти знав, що я сам став Техніком менше як місяць тому й особисто не здійснив жодної Зміни Реальності. А тепер перейдімо до справи.

Назавтра Старший Обчислювач Твісел викликав Ендрю Харлана до свого кабінету.

— Як ти дивишся, хлопче, на те, щоб вийти в Час і здійснити МНЗ?

Це була якраз вчасна пропозиція. Цілий ранок Харлан картав себе за свою боягузливу спробу відмежуватися від роботи Техніка, за свій дитячий вигук: «Я нічого не зробив поганого, не винуватьте мене!» Цими словами він наче визнавав, нібито й справді в роботі Техніка є щось ганебне, а він, Харлан, усього-на-всього безневинне ягня, бо він новачок у цій грі й ще не встиг стати злочинцем.

Він не пропустить своєї нагоди, щоб витравити з душі докори сумління. Це буде спокутою його провини. Він скаже Куперові: «Так, я зробив те, через що мільйони людей стали новими особистостями, але це було вкрай потрібно, і я пишаюся своїм вчинком».

— Я згоден, сер! — радісно вигукнув Харлан.

— Чудово, чудово. Тобі буде приємно дізнатися, мій хлопчику, — Твісел випустив хмару диму, й кінчик сигарети засвітився яскравою цяткою, — що всі твої висновки підтвердилися з високою точністю.

— Дякую, сер. (Тепер уже висновки, а не «здогади», — подумав Харлан).

— У тебе є талант, хлопче. Могутній талант. Я чекаю від тебе великих справ. А поки що ми займемося оцією, з 223-го. Ти цілком мав рацію, коли стверджував, що, заклинивши муфту зчеплення, можна викликати необхідну «розвилину» без небажаних побічних ефектів. Зможеш це зробити?

— Так, сер.

То було справжнє посвячення Харлана в Техніки. Тепер він уже був не просто людиною з рожевою нашивкою на рукаві. Він змінив Реальність. За кілька хвилин, взятих із 223-го, Харлан заклинив муфту зчеплення — і один юнак не потрапив на лекцію з механіки. Наслідки не забарилися: той юнак не став працювати в галузі сонячної техніки, і простий винахід затримався на десять критичних років. Це, своєю чергою, призвело до того, що війну в 224-му було викреслено з Реальності.

Хіба це не добро? Правда, змінилися особистості. Ну то й що з того? Нові особистості були такі самі люди і так само заслуговували на життя. І коли чиєсь життя скоротилося, то в більшості людей воно стало довше і щасливіше. Щоправда, великий літературний твір, шедевр людського розуму та почуттів, не був написаний у новій Реальності, але хіба не збереглося кілька примірників цієї книги в бібліотеках Вічності? І хіба в новій Реальності не з’являться нові великі твори?

Тієї ночі Харлана довго мучило безсоння, і коли він нарешті задрімав, з ним сталося те, чого вже не траплялося кілька років.

Йому приснилася мати.

Незважаючи на вияв легкодухості на самому початку діяльності, протягом біороку Харлан став відомий в усій Вічності як Технік Твісела, а також під уїдливими прізвиськами «диво-хлопчик» і «непомильний».

Його взаємини з Купером потеплішали. Але в дружбу вони так і не переросли. (Якби Купер переборов себе й пішов на зближення, Харлан, мабуть, розгубився б і не знав, як йому поводитися). Хоч би там як, вони працювали разом злагоджено, а інтерес у Купера до Первісної історії настільки зріс, що тепер він міг змагатися зі своїм навчителем.

— Послухай, Купере, як ти дивишся на те, щоб перенести урок на завтра? — якось запитав його Харлан. — Я хотів би на цьому тижні побувати в 300-му Сторіччі, перевірити одне Спостереження й побачитися з одним чоловіком — він якраз вільний сьогодні увечері.

У Купера заблищали очі.

— Я не міг би з вами поїхати?

— Ти хочеш?

— Авжеж. Я ніколи не їздив у капсулі, хіба що того разу, коли мене приставили сюди із 78-го, але тоді я так і не зрозумів, що сталося.

Харлан звик користуватися капсулою, що стояла в шахті С і за неписаним правилом призначалася для Техніків в усіх Сторіччях. Купер ішов туди слідом за Харланом, не виказуючи жодних ознак замішання. Він без вагання увійшов у капсулу й сів на круглий диванчик, що повністю оперізував її стінки.

Однак коли Харлан увімкнув Поле і спрямував капсулу в минуле, на Куперовім обличчі відбився кумедний вираз подиву.

— Я нічого не відчуваю, — сказав він. — Щось не ладиться?

— Усе гаразд. Ти нічого не відчуваєш, бо ми не рухаємося в буквальному розумінні цього слова. Нашу капсулу мовби протягує крізь Час. Фактично, — повчально провадив далі Харлан, — цієї миті ні ти, ні я не складаємося з речовини, хоча, судячи з нашого зовнішнього вигляду, цього не скажеш. Сотні людей можуть послуговуватися нашою капсулою цієї миті, рухаючись (якщо можна так висловитися) у різних Часових напрямках, проникаючи один крізь одного і т. д. Закони звичайного світу не поширюються на шахти з капсулами.

Куперів рот скривився у лукавій посмішці, й Харланові стало ніяково. «Хлопець вивчає Темпоральну механіку і