Мандри Лемюеля Гуллівера - Джонатан Свіфт
Імператор Ліліпутії в супроводі багатьох вельмож приходить подивитись на автора в його ув'язненні. Опис особи та одягу імператора. Щоб навчити автора ліліпутської мови, до нього приставлено вчителів. Своєю сумирною поведінкою він заслуговує ласку імператора. Коли його обшукують, шаблю та пістолі відбирають.
Підвівшись, я поглянув навкруги, і мушу визнати, що ніколи не бачив приємнішого краєвиду. Вся місцевість здавалася суцільним садом, а обгороджені лани, приблизно сорок футів кожний, нагадували грядки квітів. Лани чергувалися з лісами, де найвищі дерева, на мій погляд, були до семи футів заввишки. Ліворуч од себе я бачив місто, що скидалося на театральні декорації.
Тим часом імператор зійшов з башти і верхи наближався до мене. Хоч як добре був вимуштруваний його кінь, та, побачивши таку величезну постать, що здалася йому живого горою, він злякався і став дибки. Але імператор був чудовим вершником і всидів у сідлі, аж поки підбігли придворні. Вхопивши коня за вуздечку, вони допомогли імператорові злізти. Його величність з великим подивом оглядав мене з усіх боків, не підходячи, проте ближче як на довжину мого ланцюга. З його наказу двірські кухарі та комірники, що були напоготові, підвезли до мене на двоколісних візках їжу та напої і поставили їх так, щоб я міг дістати. Я взяв ті візки і швидко спорожнив їх. Двадцять із них були повні м'яса, десять — вина. Кожен візок з м'ясом став мені на два-три добрих ковтки, а вино, налите в десять череп'яних посудин, я вилив просто у візок, випив його одним духом і так само зробив з рештою. Імператриця й молоді принци та принцеси разом з двірськими дамами спершу сиділи в кріслах оддалік, а після пригоди з конем повставали і підійшли ближче до імператора, якого я хочу зараз описати.
На зріст він майже на цілий мій ніготь вищий за першого-ліпшого із своїх придворних: самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього. Риси обличчя його гострі й мужні, ніс — орлиний, шкіра — оливково-смаглява, постать — струнка; у рухах цього монарха була грація, у поводженні — велич. Він був уже немолодий як на ліліпута — мав двадцять вісім років і дев'ять місяців і правив щасливо та переможно. Щоб краще бачити його, я ліг на бік, і його обличчя опинилося на одному рівні з моїм, а стояв він за якихось три ярди від мене. Згодом я не раз брав його на руки і тому не можу помилитися в моєму описі.
Його вбрання було дуже просте і являло собою щось середнє між азіатським та європейським одягом. На голові він мав легкий золотий шолом, прикрашений самоцвітами, з пером на гребені. На випадок, якби я розірвав ланцюг, він держав напоготові у руці оголений меч дюймів на три завдовжки. Піхви й руків'я його були оздоблені діамантами. Голос у імператора був пронизливий і такий чистий та виразний, що я добре чув його, навіть стоячи на ввесь зріст. Дами та вельможі були вбрані розкішно, і місце, де вони стояли, нагадувало розстелену на землі спідницю, гаптовану сріблом та золотом. Його величність раз у раз озивався до мене. Я відповідав йому, але ні він, ні я не розуміли один одного. Тут-таки було багато священнослужителів та правників (так я здогадався з їхнього одягу), яким наказано було заговорити зі мною. Я озивався до них усіма мовами, які знав хоч трохи, в тому числі німецькою, голландською, латинською, французькою, іспанською, італійською, та все марно.
За дві години імператор та двір повернулися в місто, і я залишився сам, під сильною вартою, що мала охороняти мене від настирливості і, можливо, від лихих намірів юрби, яка нетерпляче тиснулася до мене. Коли я сидів біля дверей свого житла, дехто наважився навіть стріляти в мене, і одна стріла мало не влучила мені в ліве око. Полковник наказав схопити шістьох заводіяк; він вирішив, щоб найкраще покарати їх. віддати зв'язаних мені до рук. Підштовхувані списами солдатів, злочинці наблизились до мене. Я удав, ніби хочу з'їсти живцем одного з них, а решту поклав у кишеню куртки. Бідолаха відчайдушно репетував, а полковник та офіцери дуже хвилювались, надто коли побачили, що я видобув з кишені складаного ножа. Та я незабаром заспокоїв їх. Приязно дивлячись на полоненого, перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний, і обережно спустив його на землю. Він одразу втік. Так само зробив я і з іншими, видобуваючи їх по одному з кишені. Я побачив, що моя великодушність справила добре враження на солдатів та народ; згодом це придалося мені й при дворі.
Проти ночі я не без труднощів заліз у своє приміщення, де ліг просто на землю. Так довелося мені спати два тижні, поки з наказу імператора виготовили для мене постіль. На возах привезли шістсот матраців. Сто п'ятдесят штук їх зшили докупи, зробивши один, що підходив мені й довжиною, і шириною. Таких матраців було покладено один на один чотири; а втім, я б міг обійтися й без них, бо ця постіль була не набагато м'якша за кам'яну підлогу. За таким самим розрахунком було пошито для мене простирадла й ковдри, досить пристойні, як на людину, що стільки часу поневірялася без постелі.
Коли про моє прибуття стало відомо по всій державі, подивитись на мене посунула сила заможного, ледачого й цікавого люду. Села спустіли майже зовсім, і, якби імператор не видав спеціальних наказів та розпоряджень, сільське господарство країни дуже занепало б. Накази приписували, щоб кожний, хто бачив мене один раз, негайно повертався додому, і забороняли наближатися до мого приміщення ближче як на п'ятдесят ярдів без особливого на це дозволу від двору, що дало великий прибуток міністрам.
