Лабiринт - Василь Павлович Бережний

- Але це так... - зам'явся Джеймс. - Формулу цю опублiкував син Соммерса - Джеймс Кук-Соммерс.

- Нiякого Кука! Там надруковано - Джеймс Соммерс, тепер я точно пригадав.

"Невже це Патрик пiдклав свиню? - подумав Джеймс. - Ну, зажди..."

- Саме Кук! - роздратовано вигукнув, нiби старий оглух.

- Та звiдки ви знаєте?

- Ще б пак не знати! - зблиснув очима Джеймс. - Це ж я сам, я її опублiкував! Розумiєте - я!

На якусь мить дiдок зацiпенiв, потiм силувано посмiхнувся:

- Чудасiя, та й годi. Якщо це так... Вам мусить бути понад сто рокiв, добродiю!

- Завдяки щiлинi в часi, я змiг проникнути... Та хiба ви повiрите?

Кук-Соммерс опiк його таким поглядом, що старий зiщулився, злякано промимрив:

- Хоча, може бути... а чого ж... Чорна курка несе бiлi яйця... Суцiльнi парадокси.

Переляк старого потiшив Джеймса. Гамуючи смiх, що не раз пiдступав йому до горла, обернувся i вийшов. Було прикро, що його переплутали iз славетним татусем, але вiн цю помилку виправить, i його iм'я лишиться в iсторiї фiзики. Вже наближаючись до Едни, - вона задрiмала в крiслi, - подумав про спадщину Нобелiвського лауреата. Цiлком можливо, що вiн - єдиний спадкоємець! А там же мiльйони й мiльйони... Треба тiльки взяти метикованого адвоката.

- Ходiмо, Мiзинчику! - торкнув її за плече.

Една розплющила очi:

- Ну як? Щось нове є?

- Скоро станеш мiльйонершею!

- Любий... - Една простягла руки i, пiдвiвшись, обняла його за шию. Придбаємо кондитерську?

- Ну, звичайно! Я перепрограмую Няумуко... Та що там кондитерська... Не той масштаб...

До тунелю тут було рукою подати, але обоє долали цей простiр з натугою, важко дихаючи. Ось уже й Атланта проминули, а брунатному килиму, здається, не буде кiнця. I навiщо така ворса? Наче трава чiпляється за черевики.

- О, ми заживем солодким життям... - говорив i говорив, нахиляючись до Едни, Кук-Соммерс. - Нащо менi та лабораторiя? Або тобi - будiвельна фiрма?

Вiн говорив з якимось острахом, хоча в перспективi - спадщина Соммерса, спадщина ледi Кук... Але радостi не було, вiн навiть голос притишив. З кожним кроком iти ставало важче, неначе земне тяжiння подвоїлось чи навiть потроїлось.

- Чи ми дiйдемо колись? - шепоче Една. - Я боюсь...

- Перестань хникати, Мiзинчику, я теж сам не свiй, але не боюся. Та й чого нам полохатись, чорт...

Якийсь трiск обiрвав його мову. Стали як укопанi, прислухаючись i роззираючись. По стiнах i склепiнню тунелю змiїлись чорнi трiщини. Землетрус? У Лондонi?

Трiск припинився, та почало тьмянiти свiтло. Вони заспiшили, як могли. Йшли, натужно дихаючи, мовчки; Една лiвою рукою трималася за Джеймса, правою ж час вiд часу торкалася стiни тунелю, наче боялася збитися з правильного напрямку. Раптом сiпнула Кук-Соммерса за лiкоть:

- Бачиш? Бачиш?

Ще кiлька крокiв, i вiн розгледiв: бiля отвору вовтузиться Няумуко, вiдламує шматки породи i шпурляє навсiбiч.

- Няумуко, пропусти мiс Едну, - прохрипiв Джеймс. I до неї: - Швидше, швидше пролазь. Щiлину затягує...

Робот звiльнив отвiр i став з того боку, простягнувши свої металевi руки навстрiч дiвчинi. Кiлька секунд, i Една, тривожно скрикнувши, опинилась бiля Няумуко. Тим часом отвiр так звузився, що Кук-Соммерс уже це мiг протиснутись. Просунув голову i ледве встиг вiдхилитись назад.

- Няумуко! - заволав щосили. - Розширюй лазером!

Кiлька разiв зблиснув тонкий промiнь i погас. "Невже розрядився? промайнула страшна думка в Кук-Соммерса. - Не може бути..."

- Ламай руками!

Няумуко схопився за краї, що напливали по всьому периметру, але не змiг вiдламати й крихти. Просунув голову, намагаючись натиснути плечем, застряв, не змiг i поворухнутись. Ще мить, i страхiтлива сила розпанахала його надмiцне сталеве тiло, важка голова з половиною грудей бемкнула об пiдлогу бiля Кук-Соммерса. Враз потемнiло, вiн присiв, обiпершись спиною об стiну, i вже не бачив, як стискується простiр тунелю, як сходяться стiни i склепiння. Його згасаюча свiдомiсть ще встигла прийняти сигнал звiдти - крик, iстеричний крик Едни. Та проаналiзувати цей сигнал вмираючий мозок не змiг. Темрява, шум, зблиск...

"...на будiвництвi Барбiкен-центру знову загуркотiли екскаватори i прохiдницькi комбайни - поглиблюється котлован, прокладаються тунелi. На великiй глибинi в твердiй породi будiвельники натрапили на останки невiдомої людини i рештки робота..."

"Темз-Тайм" вiд 21.IX ц. р.