Привид іде по землі - Олександр Павлович Бердник

— Не згоден! — жваво відповів Моріс. — Я говорив про це не тільки як в’язень, що думає про волю, але і як фізик.

— Ви хочете сказати, що такий винахід є?

— Не знаю, — ухильно відповів Потр. — У всякому разі, він можливий.

— Ви говорите так, ніби самі маєте якесь відношення до цього, — сказав Лосс.

Потр не відповів. Він деякий час спостерігав за зіркою, що поволі пересувалася на темному квадраті між ґратами. Ось зірка торкнулася краю вікна, затремтіла й зникла.

Моріс важко зітхнув. Алессандро тривожно повернувся до нього. Що він за людина? Чому в таких незвичайних умовах він думає про химери й абстракції?

— Ви, напевне, не довіряєте мені? — тихо озвався Моріс.

Алессандро зробив рукою заперечливий жест.

— Не заперечуйте. Ви не вмієте приховувати своїх думок. Та я й не ображаюсь. Ви занадто багато витерпіли… і маєте право на сумніви… Але не бійтеся мене. Навпаки, можливо, я чим-небудь допоможу вам.

— Поясніть мені тільки одне, — сказав Лосс. — Очевидно, ви революціонер. Але чому ви тут? У тюрмі для кримінальних злочинців?

— Розумію, — тихенько засміявся Потр. — Бачу, що ви профан у справах політики. Оце і є політична хитрість системи, яку створив каудільйо. Вони арештовують підпільника, революціонера, але не обвинувачують його, як політичного діяча, а як злодія, грабіжника. Фальсифікаторів-суддів досить, лжесвідків — теж хоч греблю гати, й ось — результат! Революційний діяч засуджений “за пограбування чесних людей”! Погляньте, робітники й селяни, кому ви довіряєте! Ваші лідери — злодії і вбивці!

— Мерзота! — скрипнув зубами Лосс.

— Згоден, — підхопив Моріс. — Але дивуватись або протестувати не слід. Все закономірно.

Француз витягнув з-під купи ганчір’я, яке заміняло подушку, недопалок сигарети, скрутив із вати маленьку качалочку і, знявши черевика, почав швидко-швидко катати її по підлозі. За кілька секунд качалочка задиміла. Потр роздмухав її. Заблищала іскрина. Француз припалив сигарету, смачно затягнувся. Синій сувій диму поплив до віконця.

— Хочете потягнути пару раз? — запропонував Потр.

Алессандро похитав головою.

— Не курю.

— Це добре. Легше сидіти в тюрмі. А я — не можу.

Француз уважно подивився на Лосса, потім дружньо поклав руку на його плече.

— Я вам весь час розповідаю про себе. А чому мовчите ви? Мені цікаво знати про товариша по нещастю.

Алессандро нічого було приховувати. Розмова з Потром показала, що боятися француза не треба. І тоді знівечена, страдницька душа в’язня відкрилася. Потр зосереджено, не перебиваючи, слухав хвилюючу сповідь Лосса про заплутане, бурхливе життя іспанського хлопця, життя, сповнене протиріч і найнижчого падіння, про зустріч із Катрен, про палкі мрії і нарешті, про останню катастрофу, що зруйнувала все.

Алессандро вже давно закінчив, а Потр все мовчав, важко роздумуючи. Лосс ждав, понуро дивлячись на тьмяну лампочку вгорі. Нарешті Потр поглянув у бік Лосса й тихо сказав:

— Я знаю, у вас уже виробились певні погляди на життя, мораль… Але я гадаю, ви розумієте, що шлях злочинів — згубний шлях. Це дорога, де спустошується душа й гине інтелект. Та й не тільки це! Гине все — доля, мрії, сім’я. Чи думали ви про Катрен по-справжньому, про її щастя? Адже ви кажете, що вона — найдорожче у вашому житті.

— А що я міг зробити? — грубо обірвав Лосс. — У мене не було вибору. Я бачив тільки злидні й сваволю. В такому світі рахуються тільки з силою. І повірте мені, — якби я був злодієм чи бандитом більших масштабів, то не попав би сюди, а став би, може, бізнесменом або керівником якої-небудь політичної групи.

— А якби ви вийшли звідси?

— Я знову зайнявся б тим самим, — підхопив Лосс.

— Але ж не всі знедолені вдаються до злочинів.

— Не знаю про інших! Я відповідаю сам за себе. Ви от говорите про революціонерів, про підпілля… Де воно? Якщо ви проти того, щоб я і мені подібні йшли злочинним шляхом, то чому не допомогли нам?

— А ви хотіли цього? — м’яко запитав Потр. — Ви шукали нас?

Алессандро засопів, ображено замовк.

— А втім, що говорити, — після короткої паузи сказав він. — Все це позаду. Попереду — десять років каторжної тюрми. А це — смерть… У крайньому випадку — каліцтво.

В голосі Лосса чулися біль і гіркота. Потр хутко підсунувся до товариша й, схилившись над ним. зашепотів:

— Не треба впадати у відчай! Вірте мені. Дякуйте долі, що ви попали в мою камеру.

— А що? — аж захлинувся Лосс. — Може, ви збираєтесь звідси…

— Тсс! Тихо! Будьте обережні.

— Але як? Як? — Підвівся Алессандро, вхопившись рукою за плече Потра.

— Не знаю. Не поспішайте… Все вирішить час. — Француз пильно, гостро поглянув на Лосса. — Вам можна довіряти?

— Так!

— Вірю. Хто переніс такі страждання заради волі, той не зрадить.

Лосс розчулено потиснув руку француза.

— Так от запам’ятайте, щоб більше не повертатися до цього… В Мадриді, біля Північного вокзалу, є вулиця Кальяла.

— Я знаю.

— От і добре. Паралельно їй тягнуться розкішні котеджі. Поряд із парком Каса-де-Кампо… Якщо вам удасться втекти, прямуйте туди. Там знайдете котедж. Увечері ви легко побачите його. На флюгері завжди горить зелена зірка. В цьому будинку ви знайдете мене… і захист.

— Я запам’ятав, — невпевнено сказав Лосс. — Але як же…

— Я ж сказав — не поспішайте, — нетерпляче відповів Потр. — Найближчі дні вирішать усе. Тільки одна умова…

— Яка?

— Там ви забудете про все, що було