Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Жюль Верн

з невільниками? Джейн і Льюїс бачили з висоти, що вони розбрелися по полях. Багато подалося геть. Одні тримали шлях на захід, прямо до Нігера, відрізаного від них океаном піску. Чи всім їм пощастить досягти мети — без води, без харчів і без зброї? Інші, обравши довший, але певніший шлях вздовж Червоної річки, потяглися на південний захід.

Проте більшість не наважувалася покинути Блекленд. Вони тримались у полі, збираючись купками, ошелешені, дивлячись на місто, над яким стелилися густі хмари диму і яке поступово перетворювалось на купи руїн.

Вибухи не припинялися всю ніч. Коли зійшло сонце, від кварталу цивільних і половини кварталу рабів не залишалося нічого, крім уламків.

В цей час з тераси палацу пролунав потужний постріл, за ним ще й ще, і на закінчення почувся ніби удар грому. Не відходячи од вікна, Льюїс Бакстон схопив сестру за руку і глянув на неї з тривогою.

— Це Вільям розбиває двері тераси пострілами з гармати, — сказала Джейн, яка одразу догадалася, в чому річ.

Проте вона говорила спокійно, холоднокровно зважуючи становище.

— Але тоді вони спустяться?.. — вигукнув Льюїс, стискаючи револьвер. — Краще вмерти, ніж знову потрапити до їх рук!

Джейн жестом спинила його.

Їх ще немає тут, — сказала вона. — Там п’ятеро таких дверей, і вони так розташовані, зокрема троє останніх, що проти них не вдасться використати гармату.

Ніби на підтвердження її слів, постріли припинились. З тераси донісся глухий гуркіт, супроводжуваний лютими прокльонами — очевидно, Вільям Ферней і його спільники намагалися навести гармату на другі двері, і їм це не вдавалося.

Але незабаром ці спроби припинились. Сталася нова подія, яка привернула до себе загальну увагу. Пролунав новий вибух, значно потужніший і ближчий, ніж усі попередні. Руйнівна сила, що здійснювала ці вибухи, напала тепер на лівий берег, а саме, на заводський сад, звідки в небо злетів сніп землі, перемішаної з камінням. Коли дим розвіявся, стало видно, що спустошено чималу площу саду і лише незначну частину власне заводу.

Куряра ще не вляглася після цього вибуху, коли Льюїс і Джейн побачили, як заводські ворота широко розчинилися і цілий натовп ринув з них на набережну. Джейн одразу пізнала цих людей. Це були її товариші, а також робітники Камаре, об’єднані в суцільну лаву, з жінками й дітьми в центрі. Чому ж вони вийшли із свого захистку і прямували на еспланаду, де мали зустрітися з Веселими хлопцями, які все ще уперто вовтузилися біля входу до палацу?

Ці останні ще не могли бачити нових противників, що їх закривала стіна еспланади. Вільям Ферней зі своєї тераси помітив натовп і вказував на нього рукою, але цього жесту не зрозуміли. Утікачі з заводу без перешкод досягли проходу з набережної і вступили на еспланаду.

Коли Веселі хлопці побачили їх, знялася буря вигуків. Покинувши свою марну працю, вони схопилися за зброю і напали на заводську колону. Але їм довелося мати справу не з невільниками. Озброєні чим попало, хто ковальським молотом, хто кліщами, хто залізним брусом, робітники теж кинулися вперед. Битва була жахлива. Оглушливі крики краяли повітря. Еспланаду, вже вкриту трупами, зросили потоки крові.

Затуливши очі руками, Джейн Бакстон намагалася не дивитись на страшне видовище. Скільки її друзів брало участь у бою! Вона тремтіла за Барсака, за Амедея Флоранса, за чудового доктора Шатоннея, і особливо за Сен-Берена, якого ніжно любила.

Та от люті вигуки залунали з новою силою. Перевага в кількості й озброєнні принесла перемогу. Загін, що вийшов з заводу, розколовся. Одна його частина з боєм відступала до набережної, захищаючись на кожному кроці, в той час як друга була притиснута до палацу.

У цих не було жодної надії на врятування. Відкинуті до стіни, переслідувані Веселими хлопцями, обстрілювані з тераси Вільямом Фернеєм і його поплічниками, ці нещасні не мали навіть куди тікати.

І раптом радісний крик вихопився з їхніх грудей. Вхідні двері, біля яких вони скупчились, несподівано розчинились навстіж, і на порозі з’явилася Джейн Бакстон. Вони кинулися в палац, а Джейн і Льюїс пострілами з гвинтівки й двох револьверів стримували нападників.

Спантеличені цим незрозумілим для них втручанням, Веселі хлопці на мить завагались. Коли вони отямилися і кинулися вперед, було вже пізно. Двері зачинилися і знову не піддавались їхньому натискові.

ХІV. КІНЕЦЬ БЛЕКЛЕНДА

Міцно замкнувши двері, втікачі перш за все зайнялися пораненими, яких було багато. Джейн Бакстон заходилася коло них, а їй допомагали Барсак і Амедей Флоранс, (сам легко поранений), які опинилися в цій групі, змушеній примхливою долею шукати порятунку в житлі свого найлютішого ворога.

Коли з перев’язкою було покінчено, перед дівчиною постала нова турбота: треба було нагодувати цих нещасних людей, які вже кілька днів нічого не їли. Після ретельних розшуків по всіх поверхах, їм пощастило трохи підкріпитись. Проте становище лишалося дуже серйозним; неминуча розв’язка, здавалось, відтягувалася на кілька годин.

Була одинадцята година ранку. Вибухи не припинялись. На еспланаді чулися крики Веселих хлопців, які час від часу відновлювали безуспішні спроби розбити двері, а з тераси неслися прокльони Вільяма Фернея і його спільників. Поступово всі звикли до цього галасу і перестали зважати на нього, знаючи, що фортеця майже неприступна і лють нападників не страшна для них.

Джейн Бакстон при першій нагоді запитала Амедея Флоранса, чому вони зважилися вийти з заводу і прийняти йерівний бій на еспланаді. Репортер розповів їй про все, що сталося після її зникнення, — як Тонгане подав довгожданий сигнал, як Камаре під покровом ночі переправив у центральний квартал динаміт і зброю і як усі обложені зібралися біля заводських воріт, готові взяти участь у битві. Саме тоді вони помітили