Тероріум - Василь Дмитрович Кожелянко
- Только шо півгодини тому ці бандити якимось незбагненним чином…
- Незбагненним, бляха, - буркнув президент, - продовжуйте, ґенерал!
- Вони прокралися на тайний аеродром, ну цей ваш персональний…
- Блядь!… - зітхнув президент.
- Знешкодили охорону, відчинили ангар, захопили лайнер «Ан-66-5-1» і злетіли в повітря. Тепер летять над Україною у південно-західному напрямку. Мої підлеглі запитують, що робити? А я запитую вас, товариш…
- А ти сам, в конце концов, ви всі, - А. Д. Кромєшний обвів поглядом присутніх, - що думаєте?
- Збіть на… - рішуче промовив ґенерал Лайнов, - і одним махом ізбавітся, сколько їх там, колєга?
- Зо два десятки вмєстє с командіршой, - охоче відповів ґенерал Курвенко, - керує ними якась баба. Заложників вони не взяли, до того ж у них свої пілоти.
- Вот, - радісно потер руки ґенерал Лайнов, - одна ракета - і, можна сказать, проблєма ювєліров процентів на дев’яносто дев’ять і шєсть десятих - рєшєна!
- Говоріш, збіть? - похмуро спитав президент.
- Збіть, товариш президент! - хоробро відповів Лайнов.
- Мой персональний самольот? - у президента від люті посинів ніс.
Лайнов злякався.
- Дєло в том, - вкрадливо почав Кіріл Кірілич, - шо самольот ето нє простой. Ето - мобільная прєзидєнтськая резидєнція. Там найновєйшіє срєдства связі, самоє совєршєнноє медоборудованіє, усьо - імпортноє, обратітє вніманіє, там - мінус волновоє вооруженіє, в конце концов, той самольот украшено ценнимі породами дєрєва, перламутром, натуральной кожєй і - золотом. Ето ж нє ювєлірноє іздєліє, так… надєюсь, понятно. Етого ізлюблєного терористами благородного метала в дєталях інтер’єра самольота не менше як полтонни. Товариш президент (ввічливий жест у бік Кромєшного) проживаєт в ньом не менше трьох-чотирьох мєсяцєв в год.
- Унітаз золотой, - надтріснутим голосом кинув А. Д. Кромєшний, - і біде тоже.
- Но нє ето главноє, - продовжував Кіріл Кірілич, - самоє главноє то, шо етот самольот наш президент (відомий жест) любить больше всєго з усіх неживих предметів в мірє. - І живих тоже, - плаксивим тоном додав президент, - бо ви, люді, такіє подлиє.
- Тому збівать етот самольот нікак нєльзя, - підсумував Кіріл Кірілич.
Всі міцно задумалися. На футбольному полі москвичі тиснули киян.
- Шо робити? - розпачливо спитав ґенерал Курвенко.
- Навєрноє, нада вступать з німі в переговори, - невпевнено пробурмотів ґенерал Лайнов, - за логікой, оні должни видвінуть какіє-то трєбованія…
Президент А. Д. Кромєшний згідливо кивнув. Ґенерал Курвенко зателефонував своєму заступникови ґенерал-лейтенанту Пньову, який перебував на диспетчерському пункті таємного президентського аеродрому, перевів зв’язок у відеорежим і запитав, чи є контакт з викрадачами. - Є контакт! - доповів ґенерал Пньов.
- Зв’яжи їх зі мною. - Єсть!
- Ето голова КҐБ Української республіки ґенерал-полковник Курвенко, з ким я розмовляю?
- Командир бойової організації «Юна Великоукраїна» просто полковник Роксолана! - На екрані мобільника з’явилося жіноче обличчя у елегантній чорній напівмасці.
- Які ваші вимоги, пані, пані…
- Пані полковник, - підказала ґенералови Курвенку Роксолана.
- Назвіть ваші вимоги, пані так звана полковник.
Даємо вам п’ять хвилин, а потім застосуємо проти вас засоби певео. Зіб’ємо, коротше!
- Літачка Кромєшного не шкода? - турботливо поцікавилася Роксолана.
Курвенко знічено замовк і безпорадно подивився на свого президента.
- Спитай, чого вони хочуть, - прошепотів президент, - без ультиматумів.
- Чого ви хочете? - спитав ґенерал Курвенко командира терористів. - Без ультиматумів.
- Просто покататися, - грайливо відповіла Роксолана, - на літачку політати, рідну землю згори роздивитися, нашу, до речі, землю. Заодно і нараду командного складу Організації провести у комфортних умовах, бо на землі ваші, Курвенку, пси і золотарі (ґенерал Лайнов нервово зняв своє пенсне і почав його ретельно полірувати білою хустинкою) спокою нам не дають, вистежують, мовби якихось бандитів…
- А ви хто? - несподівано істерично вигукнув президент А. Д. Кромєшний, вихопивши апарат з руки ґенерала Курвенка.
- Ми чесні солдати, президенте, - спокійно відповіла Росколана, - перебуваємо у стані війни з вашим режимом і з вами особисто. Ось зараз трофей захопили. - Роксолана обвела телекамерою свого мобільника інтер’єр президентового літака. - Дуже непоганий.
Президент, відчувши, що ось-ось заплаче, повернув мобільник ґенералови Курвенку і благаючим тоном пробелькотів: - Ґенерале, вийдітє в сусіднюю кімнату, бо я не можу відєть і чути етіх цинічних бандюков. Подумать только, самольоту угрожать. Как ето нізко! Ведіть з ними переговори, обєщайтє що завгодно, лише сохраніть мені мій «Ан». Для мене це більше чєм машина. Ето - друг! Ґенерал Курвенко тихенько вийшов, прихопивши непомітно для президента пляшку горілки з перцем.
Президент зосередився на футболі. Москвичі потужно нападали, кияни відчайдушно захищалися, тривав другий тайм, рахунок не було відкрито.
Минуло двадцять хвилин.
На останній хвилині матчу до кімнати зайшов ґенерал Курвенко. Він був блідий, як зіпсоване генетично модифіковане молоко. Всі трохи злякалися, бо ніколи ще не бачили голову КҐБ таким.
- Вони унічтожили «Ан-66-5-1», - голосом злегка божевільного промовив ґенерал Курвенко, - самі випригнули з парашутами, а літак на автопілоті направили у кам’янисту гору. В Карпатах…
А. Д. Кромєшний скривився.
Москвичі забили гол киянам. За кілька секунд суддя в полі просвистів фінал, і московське «Динамо» стало володарем Кубка Євразійського союзу. Гравці «Славутича» йшли з поля, як військовополонені - похнюплені, знічені, принижені.
Президент Кромєшний, обома руками тримаючись за серце, поволі сповзав зі стільця. Ґенерал Лайнов оббризкував свого президента мінеральною водою. Ґенерал Курвенко вже вкотре підносив до скроні старий, але надійний кордитовий пістолет, чекаючи, поки його хтось зупинить.
Кіріл Кірілич у першу чергу викликав лікаря до свого президента, а потім дав розпорядження ґенералу Пньову негайно відправати співробітників КҐБ на місце загибелі літака, аби врятувати все,
