Спляча красуня - Рафал Земкевич

Однак розмова чомусь зовсім не заспокоїла Кузєва. В нього було жахливе, болісне враження, що справа не в телебаченні. Що він щось забув, щось кардинально важливе, але що – хоч вбий, нічого, хоч ти лусни.

І чого, властиво, о цій порі року шукають на дорозі краснодарці, ще й з якоюсь електронікою? – подумав він, але не встиг зосередитися на цьому питанні, бо екран монітора заповнило тривимірне лого мережі DCI 6, що повільно оберталося, а за якусь мить – рухомі титри “Gingko Convoy”.

*

Даг Шлаф, працівник Nature's Friends Group, більше відомої, як Група Харта, спостерігав за тими самими титрами на екранах комп’ютерних окулярів, сидячи за рештками пізнього сніданку в кафе Starbucks. В Сіетлі наближалася одинадцята година. Не дивлячись на це, за вікном, під яким сидів Даг, було сіро і непривітно. Як і в більшість днів року сіяла дрібна мжичка, вкриваючи неприємним нальотом вулиці, будинки та великий біл-борд TIOMKIN PIEROGAS, що здіймався над ними.

Безперечно, клімат становив найслабшу сторону цього міста, але з точки зору менеджера, яким був Даг Шлаф, він взагалі не мав значення. В міру того як економічний центр світу переміщався з Західної Європи до Східної Азії, економічний центр Америки пересувався зі східного на західне узбережжя Штатів. Досі офіси в Нью-Йорку і Вашингтоні формально вважалися головними, а в Сіетлі та Лос-Анджелес філіалами, але в щораз більшій мірі це було фікцією. З іншого боку, навіть якщо це фікція, Даг не міг собі дозволити офіційно перейти з центрального офісу в філіал – це означало б опуститися в службовій ієрархії. Єдиним виходом залишалося бути постійно в дорозі та вічно біля вай-фая, чи то в готелі, літаку чи кафе. Для тридцяти чотирилітнього Дага, абсолютно здорового чоловіка в досконалій фізичній формі, який як вогню боявся будь-яких тривалих зав’язків з жінками, це не була надто висока ціна за посаду одного з заступників шефа організаційного бюро Групи Харта.

Рух повітря та брязкіт тарілок дали йому зрозуміти, що офіціантка саме прибирає його столик. Мабуть, потрібно хоча б на мить відхилити екран, принаймні з одного ока, посміхнутися до неї, щось сказати. Дівчина подавала йому вже третій сніданок поспіль, давно пора познайомитися. Однак цим разом він обмежився посмішкою і кивком голови наосліп, десь більш-менш в її напрямку. Телевізійне зображення, яке комп’ютер відображав у вікні, що займало дві треті інтерфейсу, трохи розмазувалося, часом пропадав звук. Він потягнувся до висунутої з-під краю поверхні стола клавіатури, якусь мить крутив трекболом, намагаючись його відрегулювати. У версії з англомовним диктором звук був значно кращим, проте зображення інколи втрачало плинність рухів і починало перескакувати через кожних кілька кадрів – знак, що комп’ютер в кафе ледь давав собі раду з потоком даних, який особистий код Дага дозволяв йому черпати з сервера NFG.

На фоні контуру Європи, зі зближенням на обрис України, рухалася колона вантажівок, позначених характерним зеленим листком і написом : ”Gingko Foundation” на високих бортах. Камера наїхала на цей листок і на якусь мить потонула в зелені, з якої, немов з туману, через кілька секунд з’явилася студія.

Молодий мулат в золотих, дротяних окулярах і темноволоса дівчина з дещо азіатським контуром очей, які сиділи в студії, перш за все нагадали глядачам, що це наступне, вже третє з'єднання з конвоєм Gingko Foundation, який рухається до Києва. Хоча в лівому нижньому кутку екрану мигав напис ”Live”, вони вважали за потрібне двічі підкреслити, що це пряма трансляція.

Потім йшла повторювана в кожній програмі коротка історія маленької Ольги, яку, завдяки коштам телеглядачів і спонсорів, везли зараз на операцію до спеціалістів у Швейцарії.

Потім включення з якогось дивного штабу, обклеєного портретами дівчинки, повного людей біля телефонів. Пара молодих ведучих в модному, кольоровому одязі завзято розповідала, скільки грошей і якими каналами потрапило на рахунок фонду з часу останньої, післяобідньої передачі. Лунали назви фірм, які внесли найбільше, на фоні їхніх коротких відео-візиток.

Потім знов мулат і напівазіатка розпатякували про хворобу маленької Ольги, пояснюючи так туманно, що і так цього ніхто не розумів.

Потім пішла реклама.

Потім знов старанно інсценізований безлад штабу: представник антидепресантів, що не викликають залежності, Ekstaza D вручив ведучим сертифікат про переказ на рахунок Gingko Foundation повних двох мільйонів. Сума на чеку, величиною з скатертину, повторена тричі, викликала бурхливі оплески серед молоді, яка зібралася в студії.

І знов реклама. І тільки зараз – зв'язок з конвоєм. Камера спочатку показала фрагмент дороги, проходячи довгим планом від мерехтіння розігрітого повітря над смугою траси, що губилася за горизонтом, до заповненого потужними вантажівками паркінгу. Одна з вантажівок заповнила весь кадр і тоді зображення переключилося на другу камеру, яка зблизька показувала білий, зазубрений борт трака з емблемою фонду. На його фоні стояла Жаклін, як завжди усміхнена і бадьора. Кілька традиційних слів на привітання і сакраментальне запитання зі студії:

-- Жаклін, всім цікаво, як там? Як ви почуваєтеся?

-- Перш за все, я дуже щаслива, -- відповіла Жаклін. – Гадаю, всі інші теж. Це прекрасне відчуття, бути тут, в країні, що переживає страшне лихо, і нести їй вашу допомогу.

-- Втома вам не перешкоджає?

-- Ні, все не так погано. Зараз тут справжня спека, після обіду було тридцять чотири градуси Цельсія, але всі ті листи, які постійно отримує наш комп’ютер, значно підіймають наш дух. Я хотіла б відповісти на кожен і особисто подякувати, але їх так багато, що мені не справитись. Дякую, що стільки людей думає про нас, а головне, що ви думаєте про маленьку Ольгу та її ровесників.

-- В нас новини зі студії, Жаклін, -- долучився до розмови мулат. – Саме зараз було встановлено новий рекорд в нашій акції: повних два мільйони. Скажи нам, два мільйони – це багато?

-- Дуже багато.

-- Ми теж так вважаємо. Цих два мільйони внесли у фонд маленької Ольги антидепресанти Ekstaza D. Пам’ятайте, що від сьогодні, роблячи своє