Пісні далекої Землі - Артур Чарльз Кларк
— Яка прекрасна річ! — з шанобливістю промовила Мірісса. — Розумію, чому на Землі так високо цінувалося золото.
— Тут якраз золото — найменш істотний компонент, — відказав Келдор, виймаючи блискучий дзвоноподібний предмет з отороченого оксамитом футляра. — Можеш здогадатися, що це?
— Зрозуміло, це витвір мистецтва. Але, мабуть, для вас він важить значно більше, раз уже пронесли його крізь п’ятдесят світлових років.
— Авжеж, маєш слушність. Це точний макет величезного храму, більше ста метрів заввишки. Спочатку він складався з семи скриньок однакової форми, які одна в одну вставлялися, причому ця була найменша, й саме вона, власне, містила Реліквію. Мені подарували її давні й близькі друзі останньої моєї ночі на Землі. «Всі речі тлінні, — нагадали вони мені цю істину. — Але ми це берегли більше чотирьох тисяч років. Візьми його до зірок з нашими благословеннями».
І хоч я зовсім не поділяв їхніх вірувань, хіба міг відмовитись від такого безцінного дару? А тепер я залишу його на цій планеті, вперше відвіданій землянами, як іще один — можливо, останній — земний дарунок.
— Не кажіть так, — перебила Мірісса. — Ви залишили нам стільки дарів, що нам їх ніколи не перелічити.
Келдор тужливо всміхнувся й нічого одразу не відповів, а лише глянув у вікно бібліотеки, затримавши погляд на такому знайомому видовищі. Він тут відчував справжнє щастя, простежуючи історію Таласси й навчаючись багато чого, що матиме неоціненне значення, коли розпочнеться колонізація Сагана-2.
«Прощавай, старий Материнський корабель, — подумав він. — Ти спрацював славно. Нам же ще летіти й летіти; нехай «Магеллан» послужить нам так само вірно, як ти послужив цим людям, яких ми щиро полюбили».
— Певен, що мої друзі це схвалили б: я свій обов’язок виконав. Цій Реліквії буде безпечніше тут, у Музеї Землі, ніж на борту нашого корабля. Адже ми можемо й не долетіти до Сагана-2.
— Обов’язково долетите. Але ви мені так і не сказали, що ж саме міститься у цій сьомій скриньці.
— Це все, що залишилося від одного з найвидатніших людей усіх часів; він заснував віру, єдину, яка ніколи не була заплямована кров’ю. Не маю сумніву, йому було б дуже втішно дізнатися, що за сорок сторіч після його смерті один з його зубів опиниться десь серед зірок.
52. Пісні далекої ЗемліНастала пора прощань, пора розставань, коли розлука рівнозначна смерті. Та, попри всі сльози, що були пролиті — як на Талассі, так і на кораблі, — з’явилось також і почуття полегшення. Хоч життя вже ніколи не стане точно таким, як було, воно все-таки прийде до норми. Земляни були наче ті гості, що трохи засиділися, зловживаючи гостинністю; вже був час покидати господарів.
Тепер навіть президент Фаррадайн погоджувався з цим і вже не наполягав на втіленні своєї мрії про Міжзоряні Олімпійські ігри. Дещо втішений він був тим, що морозильне обладнання переправили з Мангрової бухти на Північний острів, де — саме вчасно до ігор — буде змонтовано перший на Талассі каток. Чи будуть тоді ж готові ковзанярі — то була вже інша справа, але чимало юних талассіан годинами недовірливо вдивлялись у записи виступів найвидатніших спортсменів минулого.
Тим часом всі погоджувалися, що слід улаштувати якусь прощальну церемонію, аби відзначити відліт «Магеллана». На жаль, не було згоди щодо того, як це зробити. Відбулись численні приватні вечірки, що позначалися помітними фізичними та душевними перевантаженнями всіх учасників, — але досі жодного офіційного заходу.
Мер Уолдрон, заявляючи про пріоритет Тарни, вважала, що церемонію слід улаштувати біля Першої Висадки. Едгар Фаррадайн, зі свого боку, твердив, що хоч президентський палац не гумовий, все ж це ліпше місце. Якийсь дотепник запропонував як компромісне рішення Кракан, вказуючи на те, що його славетні виноградники якнайкраще підходять для прощальних тостів. Ця суперечка ще тривала, коли ініціативу тихо-мирно перехопила Талассіанська теле-радіо-корпорація — одна з найзаповзятливіших бюрократичних структур на планеті.
Прощальний концерт повинен запам’ятатися й багатократно відтворюватись для прийдешніх поколінь. Ніяких відео, щоб відвертали увагу, — лише музика і невеличка розповідь. Перерито було всю музичну спадщину останніх двох тисячоріч, аби не тільки згадати минуле, а й дати надію на майбутнє. То було поєднання Реквієму з Колисковою.
Ще й досі здавалося чудом, як удавалось композиторам — після того, як їхнє мистецтво досягло технологічної досконалості, — ще знаходити щось нове й творити. Минуло вже дві тисячі років, як електроніка передала їм у повне розпорядження буквально всі чутні для людського вуха звуки, після чого вважалося, що можливості дальшої творчості вичерпано.
Дійсно, майже століття по тому в музиці панували якісь цвірінькання, гуготіння чи електроімітації відрижок, і лише потім композитори змогли оволодіти тепер уже справді безмежними можливостями й у черговий раз успішно довели, що технологію з мистецтвом цілком можна поєднати. Ніхто, щоправда, не спромігся перевершити Бетховена чи Баха, але дехто до них зумів наблизитись.
Для сучасних та майбутніх слухачів цей концерт був згадкою про незнане — бо йшлося про звуки, які належали тільки самій Землі. Неквапливий бій могутніх дзвонів, що піднімався, наче невидимий дим, вгору від шпилів стародавніх соборів; співи терплячих човнярів — давно забутими мовами — на шляху до рідного берега, коли важко веслувати проти відпливу в останніх променях Сонця перед заходом; маршові пісні армій, з якими йшли вони у битви, позбавлені вже Часом усього болю й лиха; злиті воєдино десять мільйонів голосів, коли жителі найбільших людських міст шепочуть щось, пробуджуючись на світанку; холодний танець ранкової зорі над безкраїми просторами арктичних льодів; ревіння потужних моторів машин, які поспішають автострадою вгору, до зірок… Усе це чули слухачі в музиці того вечірнього концерту — пісні далекої Землі, пронесені крізь світлові роки…
Для заключного номера програми було обрано останній великий твір у симфонічному жанрі. Написаний вже після того, як Таласса втратила зв’язок з Землею, він був зовсім невідомий для аудиторії. Однак його океанічна тема якнайбільше підходила до цього випадку, а його вплив на слухачів перевершив усе, про