Друга одіссея - Артур Чарльз Кларк

«Справді, — подумав Флойд, — хіба стане ясніше». Та й не буде великою ганьбою пропустити щось, що помітили земні — чи місячні — астрономи. Юпітер надто великий, вони дуже зайняті, та й телескопи на Місяці та на Землі в сотні раз потужніші за той, яким він послуговується зараз.

Одначе пляма ставала все дивнішою. Дивлячись на неї, Флойд почав відчувати якийсь неспокій.

Пляма була чорною як сама ніч. А ще ідеально симетричною: коли її стало видно ліпше, це виявилось ідеальне коло. Проте коло не чітко окреслене, його обвід був трохи розмитим, наче не сфокусованим.

Чи йому здавалося, чи пляма росла, навіть коли він дивився на неї? Флойд хутко зробив заміри і вирішив, що пляма зараз має дві тисячі кілометрів у діаметрі. Вона тільки трохи менша за досі видиму тінь Європи, але настільки чорніша, що переплутати просто неможливо.

— Ану ж погляньмо, — сказав Василій трохи поблажливим тоном. — Що, на твою думку, воно таке? О…

Його голос урвався.

Раптом у Флойдовому мозку з крижаною ясністю сяйнула думка: «Це воно!»

Розділ 47. Останній обліт

Однак спричинені першим здивуванням побоювання вгамувалися: важко уявити, як чорна пляма на поверхні Юпітера може становити якусь небезпеку. Вона була незвичайна, незрозуміла, але не така нагально важлива, як оті критичні маневри, що чекали на них лише за сім годин. Успішне запалювання на точці найбільшого наближення — це все, що зараз важило, у них буде достатньо часу спостерігати загадкові чорні плями дорогою додому.

І спати. А зараз Флойд відмовився від будь-яких спроб відпочити.

Хоча почуття небезпеки — чи точніше відомої небезпеки — було набагато слабшим, аніж коли вони наближалися до Юпітера вперше, суміш хвилювання й страхів не давали йому заснути. Хвилювання здавалося природним і зрозумілим, страх же мав складніші причини. Флойд дотримувався простого правила: ніколи не бентежитися через речі, на котрі він не міг якось вплинути; будь-яка зовнішня загроза виявиться у свій час, тоді нею й варто перейматися. Проте він напружено міркував, чи вони зробили все можливе, щоб захистити кораблі.

Крім механічних поломок на борту, існувало ще чимало приводів хвилюватися. Стрічка, що з’єднувала «Леонова» та «Діскавері» наче й не виказувала схильність ковзати, але наближалося її найсерйозніше випробовування. Також украй важливою мала стати мить роз’єднання, коли маленькі вибухові пристрої, призначені стрясти Старшого брата, мали спрацювати на небезпечно близькій відстані від корпусу. І, звичайно, Еал.

Досі комп’ютер стежив за маневрами виходу з орбіти вишукано точно. Він пройшов змодельовану репетицію ситуації обльоту навколо Юпітера до найостаннішого викиду пального «Діскавері» без жодних коментарів чи заперечень. І хоч Чандра, як і було погоджено, обережно пояснив йому, що вони намагаються зробити, чи Еал справді зрозумів, що відбувається?

У Флойда виникло одне побоювання, яке за останні кілька днів перетворилося майже на одержимість. Він уявляв: усе минуло чудово, кораблі вже на півдорозі завершального маневру, величезний диск Юпітера заполонив усе небо лише за кількасот кілометрів унизу — аж раптом Еал, прочистивши своє електронне горло, каже:

— Докторе Чандро, можу я вас запитати?

Це сталося, але не зовсім так.

Велика чорна пляма, як її одразу ж охрестили, тепер зникала з поля зору завдяки швидкому обертанню Юпітера. За кілька годин кораблі, досі на етапі прискорення, зустрінуться з нею на нічному боці планети, тож вони мали останню нагоду спостерігати її при денному світлі.

Чорна пляма досі росла з незвичайною швидкістю; за останні дві години вона збільшилася вдвічі. Опріч того, що розширюючись, вона зберігала свою концентровану чорноту, пляма поширювалася, немов чорнильна пляма на воді. Її межі — зараз вони рухалися поверхнею Юпітера зі швидкістю, близькою до звукової — усе ще здавалися розмитими, начебто не сфокусованими; встановивши корабельний телескоп на максимальну потужність, зрештою вдалося з’ясувати причину.

На відміну від Великої червоної плями, Велика чорна пляма була не суцільним витвором, вона складалася з мільярдів маленьких цяток, як друковане зображення, якщо розглядати його крізь збільшувальне скло. На більшій частині її поверхні ці цятки були розташовані так близько, що майже торкались одна одної, але до ободу відстань між ними збільшувалася, тому Пляма завершувалася сірими півтінями і не мала чітко окреслених меж.

Там мало бути майже мільйон тих загадкових цяток, чітко видовжених немов еліпси, а не кола. Катерина, людина зі, здається, найменш розвинутою уявою з-поміж усіх на борту, здивувала своїх друзів, зазначивши, що це має такий вигляд, немов хтось узяв повний мішок рису, пофарбованого в чорне, й розсипав його на поверхні Юпітера.

Сонце вже сідало за величезну арку денної половини планети, що швидко звужувалась у них на очах, а тим часом «Леонов» мчав на нічну сторону Юпітера назустріч своїй долі. Менш ніж за тридцять хвилин розпочнеться останнє запалювання, і все відбудеться просто блискавично.

Флойд думав, чи варто йому приєднатися до Чандри та Керноу, що працювали на «Діскавері». Проте він нічим не зміг би їм допомогти, а у випадку якоїсь непередбачуваної ситуації лише плутався б під ногами. Вимикач лежав у кишені Керноу, і Флойд розумів, що молодший інженер зможе швидше зреагувати, ніж він.

Якщо Еал покаже хоч найменший знак непокори, його можна вимкнути менш аніж за секунду, але Флойд був певен, що такі крайні заходи не знадобляться. Відтоді, як йому дозволили чинити на власний розсуд, Чандра охоче співпрацював у справі налагодження передачі ручного контролю, якщо в цьому, на жаль, виникне необхідність. Флойд не сумнівався: ученому можна довірити виконувати свій обов’язок, хоча Чандра, може, і шкодував, що доводиться так чинити з Еалом.

Керноу цю впевненість не поділяв. Він навіть сказав Флойду, що почувався б спокійніше, якби міг дозволити собі таку розкіш, як вимикач для Чандри. Тим часом уже ніхто нічого не міг вдіяти, хіба що чекати й дивитись, як наближається скупчення хмар нічного боку планети, що тьмяно видніли попереду завдяки світлу супутників, які зараз проходили над цією частиною поверхні, а також завдяки сяйву фотохімічних реакцій та частим колосальним блискавкам ураганів, більших за саму Землю.

Затулене величезною планетою, Сонце за ними згасло за секунди. Коли вони знову його побачать, то мають уже бути на шляху додому.

— Двадцять хвилин до запалювання. Усі системи функціонують нормально.

— Дякую, Еале.

«Цікаво, — думав собі Керноу, — чи Чандра казав правду, оголосивши, що Еал не зрозуміє, якщо з ним говоритиме ще хтось, окрім