Майже безпечна - Дуглас Адамс
Він зроби ще один ковток.
— Як я вже казав, — продовжив Форд. — Саме в такі часи думаєш, що треба про все забути і розслабитися. Але потім згадуєш про тих хлопців із ІнфініДім Ентерпрайз і думаєш, що їм це просто так з рук не зійде. Вони мусять страждати. Мій благословенний і святий обов’язок це дивися на страждання тих хлопців. Так, давай ми ще додамо дещо у рахунок для соліста. Я замовив йому спеціальний запит і він погодився. Внесіть його в рахунок Добре?
— Добре, — відповів бармен, насторожено, а потім знизав плечима. — Окей, то що ви хочете. І скільки платите?
Форд назвав цифру. Бармен впав прямо на пляшки і кухлі. Форд стрибнув до нього через барну стійку, перевірив чи той в порядку і допоміг підвестися. Бармен порізав пальця, ліктя і в нього крутилися голова, але зрештою в порядку. Здоровань почав співати. Бармен пошкутильгав геть з Фордовою карткою, щоб отримати авторизацію.
— Тут діється щось про, що я не знаю? — запитав Артур у Форда.
— Хіба в тебе так не завжди? — відповів Форд.
— Ой, не треба, — невдоволено сказав Артур. Він уже починав прокидатися. — Хіба нам не треба поспішати? — раптом сказав він. — Цей корабель довезе нас до Землі?
— Звісно, — відповів Форд.
— Це ж туди направилась Рендом! — раптом зрозумів Артур. — Ми можемо полетіти за нею! Але... хм...
Форд дав Артурові можливість обдумати всі речі самому, а сам дістав старий екземпляр Путівника по Галактиці для космотуристів.
— Але де знаходимось ми на осі ймовірності? — запитав Артур. — Чи буде на тому місці Земля? Я стільки часу потратив, щоб знайти її. Все, що мені траплялося це планети, які були трішки схожі на неї або геть зовсім не схожі, хоча це була саме вона, бо континенти виглядали так само. Найгіршою була версія під назвою АТеперЩо. Там мене покусала якась маленька гидка тварина. Так вони спілкуються між собою, розумієш, кусаючи одне одного. Дуже боляче. А половину версій взагалі не було, тому що їх підірвали ідіотські вогони. Те, що я розповідаю має хоч якийсь сенс?
Форд не відповів. Він щось слухав. Потім передав Путівник Артурові і ткнув пальцем у екран. На екрані був відкритий розділ «Земля. Майже безпечна.»
— Хочеш сказати, що вона там!? — схвильовано сказав Артур. — Земля там! Туди і прямує Рендом! Тоді, під час грози, пташка показувала їй Землю!
Форд знаком попросив Артура кричати трохи тихіше. Він слухав.
Всередині Артура наростало нетерпіння. Раніше він вже чув як в барах співають «Люби мене ніжно». Він був трохи здивований почути цю пісню тут, біс його знає де, але точно не на Землі, втім останнім часом він перестав дивуватися так як раніше. Співак знав свою справу і виходило в нього дуже добре, якщо вам, звісно, подобається такий тип співу, але Артур вже не міг витерпіти і поривався діяти.
Він глянув на годинник. Це лише нагадало йому, що в нього вже немає годинника. Натомість він був у Рендом чи принаймні його частини.
— Ти не думаєш, що нам уже пора йти? — наполегливо запитав Артур.
— Тссс! — засичав Форд. — Я ж заплатив, щоб послухати цю пісню. Здається в нього на очах виступили сльози і це його стривожило. Він ще ніколи не бачив, щоб Форда зачепило бодай щось, крім дуже-дуже міцного напою. Може просто пил потрапив в очі. Він чекав, нервово вистукуючи пальцями не в такт з музикою.
Пісня закінчилася. Співак перейшов на «Готель розбитих сердець»[13].
— Хай там як, — прошепотів Форд, — мені ще потрібно написати рецензію на цей ресторан.
— Що?
— Мені потрібно написати рецензію.
— Яку ще рецензію? Якого ресторану?
— Написання рецензій підтверджує всі витрати пов’язані з ними. Я все налаштував так, щоб підтвердження відбувалося автоматично і його не можна було відслідкувати. Так що цей рахунок потрібно ще валідувати, — тихо додав він, налягаючи на пиво із самовдоволеною посмішкою.
— За кілька келихів пива і рулет?
— І чайові для соліста.
— І скільки ж ти йому дав на чай?
Форд знову назвав суму.
— Я не знаю скільки це, — сказав Артур. — Скільки це у фунтах? Що можна купити за таку суму?
— Ти зміг би купити, приблизно... хм... Форд заплющив очі, проводячи якісь розрахунки в голові. — Швейцарію, — нарешті відповів він.
Потім взяв в руки Путівник і почав щось писати.
Артур багатозначно кивнув. Інколи він хотів розуміти, про що в біса говорить Форд, але інколи, як от зараз, він думав, що набагато краще навіть не намагатися. Артур заглянув через плече Форда.
— Це займе багато часу, чи не так? — запитав він.
— Де там, — відповів Форд. — Це як два пальці об асфальт. Просто напишу, що тут класні рулети, пиво смачне і холодне, місцева фауна приємно-ексцентрична, а співак у барі найкращий у всьому всесвіті та й все. Та й не потрібно багато. Лише для валідації.
— Він торкнувся ділянки на екрані, з позначкою ВІДПРАВИТИ і повідомлення полетіло через Суб-Ета-Нет.
— Кажеш співак був доволі непоганий?
— Так, — відповів Форд.
Бармен повернувся зі шматочком паперу, який тремтів в його руці.
Він нервово і шанобливо сунув його Форду.
— Дивна річ, — промовив бармен. — Кілька разів система відмовлялася проводити платіж. Не можу сказати, що це мене не здивувало.
Краплини поту зібралися на його бровах.
— А потім раптом, о, так, все окей, і система... ем, підтверджує його. Якось так. Ви хочете... підписати його?
Форд швидко пробігся по чеку очима. Потім закусив губу.
— Це сильно вдарить по бюджету ІнфінітіДім, — сказав він зі стурбованим виглядом. — Ну що ж, — додав він м’яко, — в дупу їх.
Він розписався широким жестом і вручив чек бармену.
— Більше грошей, — промовив Форд, — ніж Полковник[14] заробив для нього за всю його кар’єру, знімаючи відстійні фільми і влаштовуючи виступи в казино. Лише за те, що він робить найкраще. Стоїть і співає у барі. І він домовився за це самостійно. Думаю, що це найкращий його час. Скажеш йому, що я передавав «спасибі» і купив йому випивки. Форд кинув кілька монет на барний стіл. Бармен відсунув їх
