Майже безпечна - Дуглас Адамс

Він наштовхнувся на Форд, який стояв собі і оглядав навколишню обстановку.

— Дивись, — промовив Форд. — Це ж саме те, що нам треба.

Артур викашляв ще трохи пилу, витер трохи пилу з очей, і ще трохи з волосся. Потім обернувся, задиханий, щоб подивитись на що дивився Форд.

Це все не дуже скидалося на володіння Короля чи того самого Короля, чи будь-якого іншого Короля. Хоча виглядало доволі привітно.

Перш за все контекст. Цей світ був пустелею. Запилюжена земля була міцно спресована і залишала милі синці на всіх тих вільних місцях, які ще не були в синцях від подій попередньої ночі. Попереду виднілися величезні скелі, які виглядали так ніби зроблені з піщанику, що піддався ерозії вітру і дуже рідкого в цих краях дощу. Гори мали фантастичні форми і дуже пасували до фантастичних форм гігантських кактусів, які проросли то тут, то там із сухої, оранжевої землі.

На якусь мить Артур посмів навіть понадіятись, що вони неочікувано потрапили у Арізону чи Нью-Мексико, чи можливо Південну Дакоту, але було вдосталь доказів, що це зовсім не так.

Для початку, абсолютно нормальні буйволи все ще тупотять і гримлять копитами. Вони мчали стадом в десятки тисяч голів з одного кінця, зникали протягом половини милі, а потім знову з’являлися і гуркотіли до іншого кінця горизонту.

Також там були зорельоти, припарковані перед закладом гриль-бар. Ааа. Гриль-бар «Володіння Короля». Трохи занепала місцинка, подумав Артур про себе.

Насправді перед гриль-баром «Володіння Короля» був припаркований лише один зореліт. Інші три були на бічній парковці забігайлівки. Втім, саме той, що стояв перед нею привернув його увагу. Він виглядав дуже круто: дикі плавники по всьому фюзеляжу, надто, надто багато хрому на плавцях, а ще кузов, який в основному мав шокуюче-рожевий колір. Він виглядав наче величезний жук, який збирається от-от стрибнути кудись вдалечінь. Гриль-бар «Володіння Короля» нахабно стояв саме там, де за нормальних умов бігло б стадо абсолютно нормальних буйволів, якби вони не робили невеликий міжпросторовий стрибок. Заклад стояв на самоті. Ніхто не порушував його спокій. Звичайний собі гриль-бар. Забігайлівка для далекобійників. Знаходиться невідомо де. Затишне місце. «Володіння Короля».

— Хочу купити той зореліт, — тихо промовив Форд.

— Купити? — здивувався Артур. — Не схоже на тебе. Я думав, що ти зазвичай викрадаєш їх.

— Інколи треба мати трохи поваги, — відповів Форд.

— Можливо також трохи грошей, — додав Артур. — Як ти думаєш, скільки в біса така штука буде коштувати?

Не довго думаючи, Форд витягнув із кишені кредитну картку Обід-Та-Оплата. Артур помітив, що рука, яка тримала картку ледь помітно тремтіла.

— Я їм покажу як робити з мене ресторанного критика... — просопів Форд.

— Ти про що? — не зрозумів Артур.

— Я тобі покажу, — відповів Форд із неприємним блиском в очах. — Добре, пішли трохи потратимось.

— Кілька келихів пива, — почав перелічувати Форд, — і, хм, навіть не знаю, кілька рулетів з беконом та в принципі будь-що захочеш. А, і ще ту рожеву штуку на парковці.

Він жбурнув свою картку на барну стійку і оглянувся навколо звичайним поглядом.

Всередині було тихо.

Раніше там і так було не дуже багато шуму, але тепер була взагалі повна тиша. Навіть віддалений гуркіт абсолютно нормальних буйволів раптом став трохи приглушеним.

— Тільки-но прибули в місто, — промовив Форд, наче не сталося нічого дивного. Він обперся об барну стійку під дуже екстравагантним і розслабленим кутом.

Крім них було ще троє відвідувачів, які сиділи за столиками і потягували пиво. Приблизно три. Хтось може сказати, що точно три, але це було не таке місце, де можна було бути впевненим в чомусь. Ще там був здоровань, який встановлював на сцені різні музичні інструменти. Стару музичну установку. Кілька гітар. Щось типу кантрі і вестерну.

Бармен не дуже поспішав виконати Фордове замовлення. Насправді він взагалі не рухався.

— Не впевнений, що та рожева штука продається, — нарешті сказав він, після довгого очікування.

— Звісно, що продається, — запевнив Форд. — Скільки ви хочете?

—Ну...

— Загадайте число. Я його подвою.

— Корабель не мій, щоб я його продавав, — відповів бармен.

— А чий тоді?

Бармен кивнув в бік здорованя, який встановлював апаратуру на сцені. Великий і товстий, він рухався повільно, а його голову прикрашала лисина.

Форд кивнув. На його устах з’явився хижий оскал.

— Окей, — сказав він. — Тоді пиво і рулети. І тримайте рахунок відкритим.

Артур сів біля бару і сперся на стійку. Він знав, що відбудеться далі. Йому було все одно. Пиво було досить непоганим і робило його сонним, але це його не дуже хвилювало. Рулети з беконом були не рулетами з беконом. Вони були з м’ясом абсолютно нормального буйвола. Він обмінявся з барменом кількома професійними порадами щодо готування рулетів і дозволив Фордові робити те, що Форд хоче.

— Окей, — сказав Форд, повернувшись на своє місце. — Все клас. Тепер рожева штука наша.

Бармен був дуже здивований.

— Він продав вам її?

— Ні, він віддає її нам за дарма, — відповів Форд вгризаючись у свій рулет. — Гей, ні, не спіши закривати рахунок. Туди треба додати ще кілька позицій. Чудовий рулет.

Він зробив великий ковток пива.

— Чудове пиво — додав він. — А ще, чудовий корабель, — сказав Форд і показав очима в бік хромованої, схожої на жука штуки, частини якої виднілися через вікно бару. — Чудовий вечір, навіть дуже. А знаєте, — почав він, відкинувшись на стільці, — саме в такі моменти замислюєшся чи варто переживати про всю цю матерію простору/часу, цілісність матриці мультипросторової ймовірності і потенційну можливість колапсу усіх хвилевих форм у Великій Загальній Мішанині. Можливо мені треба зробити так, як каже той здоровань. Просто забудь і розслабся. Яка різниця? Забудь і розслабся.

— Що за здоровань? — поцікавився Артур.

Форд кивнув в бік сцени. Здоровань саме повторював «один-два» у мікрофон, перевіряючи звук. На сцену вийшли ще пара хлопців. Ударні. Гітара.

Бармен, який мовчав кілька хвилин нарешті не витримав:

— То ви кажете, що він віддає вам свій корабель?

— Так, — відповів Форд. — Забудь і розслабся, каже. Забирай корабель. З мого, каже, благословення. Поводьтеся з ним лагідно. Я, кажу, буду з ним