Екст - Геннадій Обушній
Тепер невеличкий екскурс в історію. Ви всі знаєте наш прес-центр. Ірен, Нік і Олена роблять величезну роботу. Спілкуються з медіа, їздять на конференції, проводять екскурсії по Острову, ведуть переписку. Постійно проводять різноманітні опитування на Острові і дають рекомендації щодо організації нашого життя. Пам’ятайте, півроку тому проводилося розлоге й нуднувате опитування на тему: „Шляхи людини в Космосі“? Однак мало хто з вас залишився байдужим до теми Результати були опрацьовані й розміщені в нашій локальній мережі. Погляньте на екран. Зліва список запитань, праворуч результати. Опитування не було анонімним, і всі анкети доступні. Результати показали, що наше співтовариство має чітку і тверду позицію щодо поставлених питань. Збіг думок становить 95-97%. Це опитування відіграло важливу роль у подальших подіях.
Вчора ми поширили таку заяву. Погляньте.
На величезному екрані з’явилися дві колонки тексту: українською та англійською. Настала тиша, люди читали й перетравлювали. Минуло кілька хвилин, і легкий шумок показав, що все прочитане, тому можна продовжувати.
Шеф запропонував зробити невелику перерву й підкріпитися, а Ірен додала:
— Якщо чогось немає на столах, беріть самі! Годувальники теж учасники зборів, тому сьогодні самообслуговування.
Атмосфера розрядилася, відразу виник характерний шум, що передує і супроводжує фуршет у будь-якому суспільстві.
А через деякий час Шеф продовжив:
— Немає жодної гарантії, що нам поталанить жирно вирішити цю проблему і продовжити свою діяльність. Ми не держава, ми не вміємо і не хочемо воювати, не з можемо встояти проти силового впливу. Тому нам залишається розраховувати на те, що міжнародне медійне співтовариство не залишить без уваги цей конфлікт. Я прошу вас обдумати отриману інформацію. За тиждень ми підготуємо й проведемо нове опитування. Якщо є запитання, прошу задавати.
Запитання були, і обговорення йшло ще дві години. Запису немає, оскільки Шеф попросив журналістів вимкнути камери. Відомо з розрізнених щоденникових записів острів’ян і журналістів, що питання були різні й стосувалися в основному можливостей Острова при песимістичному варіанті розвитку подій. Було ще поставлене питання, чи дійсно Шеф планує будувати власну місячну станцію, на що була дана лаконічна відповідь: „Завтра ми починаємо корпусні випробування в зоні М“. Таким чином, було покладено край чуткам про замовника станції, що монтується».
Наступний документ з архівів Федерації авторства неперевершеної Ірен Піаф.
Вивід місячної станції «Семаргл»
Острів, 15 червня 2027 року, 6:00.
«Сонце щойно випливло з-за океану. Погода була ідеальною. Посейдон подарував сьогодні найчистіше небо, найлегший бриз, хвиля нуль цілих нуль десятих, плюс 24. Всі острів’яни зібралися в дальньому кінці стадіону і збуджено перемовлялися в передчутті непересічної події. Сотня журналістів із переносними камерами знімали все підряд, чіплялися до всіх і намагалися видушити максимум із події.
Монтажно-випробувальний дивізіон (МД) стояв осторонь. Строгі костюми, ідеальні зачіски, похмурі й зосереджені обличчя, на яких майже нічого не відображалося, крім утоми. Але примружені очі й розфокусовані погляди говорили про те, що подумки вони все ще на майданчику, в сотий раз перевіряючи свою роботу.
Серед них було зо два десятки японців: конструкторів і монтажників, що зберігали східну незворушність. Майже по центру цієї темно-сірої групи несподівано яскравою плямою сяяла групка жінок у кімоно, як картина експресіоніста в масивній рамі. Настрій МД відчувався навіть журналістами, тому до них не чіплялися з бліц-інтерв’ю.
О 6:15 бомкнув і завмер дзвін, змусивши всіх здригнутися й замовкнути. У тиші через стадіонні динаміки прогуркотів голос шефа Центру управління польотами:
— Зворотний відлік... Пуск.
І нічого не сталося. Нічого! Де ж шаттли?
Мертва тиша готова була розколотися від напруги, що здушила всіх. Але за кілька секунд із-за тридцятиметрової огорожі зони М з’явилася вузька серповидна смужка й почала повільно підніматися, перетворюючись у стометровий циліндр. Ще півхвилини — і об’єкт вийшов із монтажної зони й показав себе у всій вражаючій простоті, величезна хокейна шайба з розбитою на сотні граней дзеркальною бічною поверхнею і пласким полірованим сірим днищем, в якому тьмяно віддзеркалювались океан і частина Острова. Зупинившись на коротку мить, наче проймаючись з рідною домівкою, станція, ніби знехотя, пішла вгору й праворуч. Коли вона піднялася метрів на сто, стали видимі чотири яскраво-жовті прямокутники під днищем. Так ось як, так ось чому, так ось де... Тягачі штовхають вперше у практиці. Станція набирала висоту і йшла чітко на південь. У динаміках прозвучало, але вже тихіше:
— Шістдесят секунд, політ нормальний.
Хвилина, а скільки всього сталося. Залишилося ще п’ятдесят до нижньої орбіти і дві години до геостаціонарної. Завтра багато хто з монтажно-випробувального знайде срібні ниточки в зачісках.
— Дев’яносто секунд, політ нормальний. Що у вас, Джонсе?
— Все штатно, — відповів за всіх командир К2.
Станція набирала висоту, зменшуючись у розмірах.
— Сто двадцять секунд, політ нормальний.
І відразу стривожено:
— Острів викликає вежу „Буша“! Ваше ланка за хвилину увійде в закриту зону пуску. Відкличте борти!
— Це вежа „Буша“. Це точно ваш пуск? Щось завелике.
— Це Острів. Ми повідомили про пуск п’ять днів тому. Ще раз підтверджуемо наш пуск і наш об’єкт. Діаметр 100 метрів, висота 25.
— Зрозуміли, Острове. Приємно жати справу з серйозними людьми. Якщо все пройде добре, з вас належить.
— Без проблем. Зв’яжіться з нами о 9:00. Кінець зв’язку.
Так тривало п’ятдесят хвилин. Земля відпускала свою плоть важко і довго. Нарешті пролунало:
— Конвой на нижній орбіті. Продовжуємо рух.
О 8:15 в динаміках прозвучало:
— Ми на розрахунковій геосинхронній орбіті, до „Паростка“ пристикувалися. Всі чотири буксирувальні катери відійшли. Дозвольте повернення. Командир К2 Джонс.
— Спуск дозволяю.
Отже, на геосинхронній орбіті висів новий витвір людських рук, ще не станція, а порожня герметична коробка, точніше, хаотично-гармонійне переплетення різноманітних ферм, балок, труб та інших елементів каркасу, обтягнуте по колу дзеркальним композитом і прикрите зверху й знизу непрозорими сірими кришками. Усередині око могло зачепитися хіба що за дві порівняно
