Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

– Гаразд, досить! – мовив король. – А чи правда, що він складається з води, хоч і непрозорий, як оцей мій ковпак на голові?

– І це правда! У нього, ваша величносте, всередині безліч еластичних трубок, по яких циркулюють води різного забарвлення: жовті, перламутрові, але найбільше – червоних, які несуть страшну отруту, названою киснем. Досить цьому газові будь‑чого доторкнутись, як одразу та річ перетворюється на іржу або на вогонь. Отож і сам він міниться перламутровими, жовтими або рожевими барвами. І все‑таки, ваша королівська величносте, благаємо вас уклінно відмовитись від задуму привезти сюди живого Гомоса, оскільки створіння це таке дуже й люте, як ніяке інше…

– Розкажіть мені про нього найдокладніше, – сказав король, удаючи, що схильний послухатися порад мудреців. Насправді ж він хотів лише погамувати свою велику цікавість.

– Істоти, до яких належить і Гомос, називаються трясунами, володарю. Серед них є сілікони й протеїди; перші – щільнішої консистенції, через що їх називають закальцистами або холоднянами, другі трапляються рідше, у різних авторів називаються по‑різному, а саме: липняки або липуни у Полломедра, болотняки або клеюваті у Тріцефалоса Арборидського, нарешті тряслиняками клейоокими назвав їх Анальцимандр Міднуватий…

– А правда, що в них навіть очі слизькі? – зацікавлено спитав король Болюдар.

– Правда, пане. Ці істоти загалом такі слабкі й тендітні, що досить їм упасти з висоти шістдесят сажнів, як від них лише калюжа червона лишиться; через вроджену підступність вони являють собою небезпеку більшу за всі разом узяті водоверті й рифи Астричного Кільця! Отож благаємо тебе, володарю, заради благополуччя держави…

– Гаразд, мої любі, гаразд, – перебив їх король. – Можете йти, а я добре подумаю, перш ніж дійти якогось рішення.

Вдарили чолом мудреці‑гомологи й пішли стурбовані, відчуваючи, що король Болюдар не відмовився від свого небезпечного наміру.

Через деякий час зоряний корабель привіз уночі величезні ящики. Їх одразу ж перенесли до королівського саду. Тут‑таки для всіх королівських підданих відчинилися золотисті двостулкові двері; серед діамантових розсипів, вирізьблених з яшми альтанок і мармурових химер, побачили вони залізну клітку, а в ній бліду тендітну істоту, яка сиділа на маленькому барильці, перед мискою, від якої йшов запах олії, зіпсованої підігріванням на вогні, а отже, непридатної до вжитку. Одначе істота спокійнісінько занурювала щось на зразок лопатки в миску і, набираючи з горою, вкладала змащену олією субстанцію в отвір на обличчі.

Глядачі остовпіли з несподіванки, коли прочитали напис на клітці, який проголошував, що перед ними Антропос Гомос – живий блідавець. Публіка почала його дражнити, і тоді Гомос підвівся, зачерпнув щось із барильця, на якому сидів, і заходився бризкати на цікавих убивчою водою. Одні тікали, інші хапали каміння, наміряючись закидати ним потвору, але стражники негайно розігнали присутніх.

Про цю подію довідалася королева‑дочка, Електрина. Певне, вона успадкувала від батька допитливість, бо не боялася підходити до клітки, в якій ув’язнений гаяв час у тому, що або чухався, або поглинав таку кількість води й зіпсованої олії, що їх вистачило б умертвити на місці сотню королівських підданих.

Гомос швидко навчився розумної мови й наважувався навіть звертатися до Електрини.

Якось королівна спитала його, що то таке біле відсвічує у нього в роті.

– Це зуби, – відповів він.

– Дай мені хоч один зуб через грати, – попросила королівна.

– А що ти мені за це даси? – запитав Гомос.

– Дам тобі мій золотий ключик, але тільки на хвилинку.

– А що це за ключик?

– Мій особистий, яким я щовечора накручую розум. У тебе ж теж має бути такий.

– Мій ключик не такий, як у тебе, – ухильно відповів Гомос. – А де твій?

– Отут, на грудях, під золотим клапаном.

– Дай мені його…

– А зуб мені даси?

– Дам…

Королівна відгвинтила золотий гвинтик, відкрила клапан, витягла золотий ключик і подала крізь грати. Блідавець жадібно вхопив його і, регочучи, втік у глиб клітки. Хоч як королівна просила й благала його, щоб віддав ключик, але марно. Боячись признатись будь‑кому в тому, що вона вчинила, Електрина з тяжким серцем вернулась в кімнату палацу. Це було необачним з її боку, але що з неї візьмеш, майже дитина ще. Назавтра слуги знайшли її непритомною в кришталевому ліжку. Прибігли король з королевою і всі двірцеві, а вона лежала, ніби спала, й неможливо було її розбудити. Скликав король придвірних консультантів‑електриків, медиків‑лікарів, і ті, оглянувши королівну, побачили, що клапан відкритий, і немає ні гвинтика, ні ключика! Гвалт зчинився в замку й метушня, всі бігали, шукаючи ключика, але марно. На другий день королю, який був у розпачі, доповіли, що його полонений блідавець хоче з ним говорити з приводу загубленого ключика. Король негайно сам подався до парку, і страховисько сказало йому, що знає, де королівна загубила ключик, але, мовляв, скаже він про це лише тоді, коли король, давши своє королівське слово, пообіцяє йому волю й надасть у його розпорядження безпілотний корабель для повернення до своїх. Король довго опирався, наказав обшукати ще раз весь парк, але врешті погодився на такі умови. Спорядили безпілотний корабель і блідавця під вартою випровадили з клітки. Король чекав біля зорельоту, оскільки Антропос пообіцяв сказати, де ключик, аж коли опиниться на борту.

Та тільки‑но він там опинився, висунув голову через люк і, показуючи сяючий у руці ключик, закричав:

– Ось ключик! Забираю його з собою, щоб твоя дочка ніколи не прокинулась; хай це буде моєю помстою за те, що ти мене скривдив, тримаючи в залізній клітці всім на посміховисько!

З‑під корми безпілотного корабля вихопився вогонь, і зореліт, приголомшивши всіх, здійнявся в небо. Вислав король у погоню найшвидші сталеві пітьмогроми й вертокрили, але їхні команди повернулися ні з чим – хитрий блідавець збив їх зі сліду й уникнув погоні.

Зрозумів король Болюдар, як погано вчинив, не послухавшись мудреців‑гомологів, та пізно було. Найкращі електрики‑слюсарі старалися зробити ключик, найталановитіші королівські конструктори, різьбярі і зброярі, золотих і сталевих справ майстри, ювеліри‑кіберграфи – усі з’їжджалися, щоб запропонувати свої послуги, одначе намарне. Зрозумів король, що треба знайти ключик, забраний блідавцем, інакше темрява навіки огорне розум королівни.

Тож було оголошено в усьому королівстві, що сталось таке й таке, антропічний блідавець Гомос викрав золотий ключик, і хто його зловить або хоча б поверне життєдайну коштовність і розбудить королівну, візьме її за дружину і посяде трон.

Сміливців різного гатунку з’явилося зразу стільки, що хоч греблю гати. Були серед них і знамениті електрицарі, і спритники‑пройдисвіти, астрозлодії, зореловці; прибув до замку Стрежислав Мегават,