Майже безпечна - Дуглас Адамс

— О Заркуон, та не треба мені цей рецепт, — перервав його Форд. — Просто хочу впевнитись, що це справжня пташка, а не знову якийсь мультивимірний кіберкошмар.

Він повільно звівся зі свої настороженої пози і почав обтріпуватись. Але все одно він не зводив очей з пташки.

— Тоо...— звернувся Старий Трешберг до Артура. — Так записано, що Боб знову забере до себе благословення у вигляді надісланого раніше творця сендвічів?

Форд мало знову не присів.

— Все в порядку, — прошепотів Артур, — він завжди так говорить. Вголос, він сказав:

— А, шановний Трешберг. Хм, так. Боюсь, що... я думаю, що мені уже пора відчалювати. Але молодий Дрімпл, мій помічник, буде моєю чудовою заміною. Він має хист, глибоку любов до сендвічів і навички, які він отримав, хоч які вони ще не досконалі, з часом розвинуться і, хм, ну, думаю, що він нормально справиться, от що намагаюсь сказати.

Старий Трешберг похмуро за ним спостерігав. Його старі сірі очі були сумними. Він підніс руки догори: на одній все ще бовталась пташка пікка, в іншій був його посох.

— О, Творець Сендвічів посланий нам Бобом! — пролунав його урочистий голос. Трешберг замовк, насупив брови і зітхнув, закривши очі у набожних думках. — Життя, — продовжив він, — буде набагато менш дивним без тебе!

Артур був приголомшений.

— А знаєте, — промовив він, — думаю, що це найпрекрасніші слова, які хтось коли-небудь мені казав.

— Можна швидше, будь ласка? — поквапив їх Форд.

Тим часом щось уже почало відбуватись. Присутність пташки на витягнутій руці Трешберга спонукала появу хвиль інтересу серед клекочучого стада. Раз по раз звідти в їх напрямку визирали голови. Це нагадало Артурові кілька полювань на абсолютно нормальних буйволів, які він раніше бачив. В голові сплили спогади, що крім мисливців-матадорів, які вимахували своїми плащами, там також завжди стояли інші люди, які тримали в руках пташок пікка. Він завжди думав, що ті з пташками, як і він, прийшли лише подивитися.

Старий Трешберг пішов вперед, ближче до гуркітливого потоку тіл. Тепер деякі із буйволів зацікавлено повертали голову назад, коли пробігали повз і бачили пташку.

Витягнута рука Трешберга тремтіла.

Здавалося, що лише пташка пікка не проявляє жодного інтересу до того, що відбувається навколо. Кілька випадкових молекул повітря, які чудернацько зв’язались між собою, от і все, що займало всю її жваву увагу.

— Зараз! — нарешті вигукнув Старий Трешберг. — Зараз починайте працювати рушником!

Артур вибіг наперед із Фордовим рушником і рухаючись як мисливці-матадори, став у елегантну стійку, яка вийшла в нього зовсім неприродно. Але тепер він знав, що робити, і що це правильно. Він махнув рушником кілька раз, щоб розім’ятись, і почав вичікувати.

Недалеко від себе він побачив потрібного буйвола: голова донизу і несеться прямо на нього, зовсім на краю стада. Старий Трешберг махнув рукою з пташкою, звір поглянув уверх, мотнув головою, а потім, як тільки його голова почала знову опускатися, Артур почав вимахувати рушником на лінії його зору. Той знову невдоволено підвів голову і його очі слідкували за рухом рушника.

Нарешті він утримав увагу буйвола.

З цього моменту здавалося найбільш природнім підманювати тварину ближче до себе. Голова буйвола була піднята і повернута трохи вбік. Він поволі сповільнювався до легкого галопу, а потім до рисі. Через кілька секунд масивний звір уже стояв серед них, пирхаючи, рясно дихаючи, пітніючи та захоплено нюхаючи пташку пікка, яка, здавалося, не помітила його прибуття взагалі. Дивними махаючими рухами руки Старий Трешберг тримав пташку перед носом буйвола, але завжди так, щоб той не міг дотягнутись і весь час дивився донизу. Дивними махаючими рухами рушником Артур продовжував привертати увагу буйвола то в той, то в інший бік і завжди донизу.

— Не думаю, що бачив щось більш дурніше в своєму житті, — пробурмотів Форд про себе.

Нарешті, спантеличений, але слухняний, буйвол впав на коліна.

— Вперед! — прошепотів Старий Трешберг до Форда. — Їдьте! Зараз!

Форд вискочив на величезну буйволову спину, чіпляючись за його товсту кошлату шерсть, вибрався на зручне місце, і вчепившись якомога міцніше, зайняв позицію.

— Тепер ти Творець Сендвічів! Давай! Він виконав складний знак і ритуальне рукостискання, які Артур не зовсім зрозумів, тому що Старий Трешберг очевидно придумав їх в останній момент, а потім штовхнув Артура вперед. Глибоко вдихнувши, він виліз позаду Форда на величезну, гарячу спину буйвола, яка колихалася при кожному вдиху і видиху, і міцно вчепився за неї. Величезні м’язи розміром з морських левів вигравали і згиналися під ним.

Раптом Старий Трешберг рвучко підняв пташку доверху. Голова буйвола послідувала за нею. Трешберг підіймав руку з пташкою все вище і вище, і поволі величезний абсолютно нормальний буйвол підвівся з колін, злегка похитуючись. Хоч як це було поволі, але двоє наїзників трималися з усієї сили, щоб не злетіти.

Артур поглянув на бурхливе море з тварин, як він не напружував зір, все одно не міг побачити куди вони всі біжать. Лише теплові хвилі здіймалися із землі утворюючи марево.

— Ти хоч щось бачиш? — запитав він Форда.

— Ні.

Форд повернув голову назад, намагаючись побачити хоч якісь натяки на те звідки вони прийшли. Так само нічого.

Артур крикнув вниз до Трешберга:

— Ти знаєш звідки вони приходять? — гукав він. — Чи куди йдуть?

— У володіння Короля! — крикнув у відповідь Старий Трешберг.

— Короля? — вигукнув здивовано Артур. — Якого короля? Абсолютно нормальний буйвол без упину хитався і гойдався під ним.

— Що ти маєш на увазі, до якого короля? —крикнув Старий Трешберг. — До того Короля.

— Просто ти ніколи не згадував короля, — кричав Артур із переляком в голосі.

— Що? — вигукнув Старий Трешберг. Через гупання тисяч копит важко було щось почути, а старий був сконцентрований на своєму завданні.

Все ще тримаючи пташку піднятою догори, він водив буйвола колами, поки той не став паралельно із рухом стада. Він пройшов вперед. Буйвол пройшов вперед. Він знову пройшов вперед. Буйвол знову пройшов вперед. Нарешті буйвол рухався вперед з найменшими зупинками.

— Я кажу, що ти жодного разу не згадував короля! — прокричав Артур знову.

— Я не казав до короля,