Ураган - Ігор Маркович Росоховатський

Маас приязно глянув на мене. Його очі були схожі на людські, хіба що були набагато більші і колір їх часто мінявся. Але вираз простодушності й довірливості не полишав їх… Я намагався не дивитися на його дзьоб: він нагадував мені про те, що я маю справу не з людиною, навіть не з метисом чи чорним. І прикро було, що доля моя цілком залежить од цього недолюдка.

Маас казав:

— Якщо ти згоден, ми скличемо всіх членів екіпажу, і ти розповіси нам про свою планету. Ми саме обирали місце для посадки, коли помітили тебе. Може, ми не так зрозумілії ситуацію, яка склалась, але вирішили поки що утриматися від посадки. Спочатку поговоримо з тобою.

— Ви правильно зробили! — вигукнув я. — Важко навіть уявити, що сталося б, коли б ви сіли на Землю! Хіба вас із Землі не помітили? Якщо помітили, то неодмінно примусять сісти…

— Примусять? — здивувався Маас.

— Ви все зрозумієте, коли я розповім вам про те, що відбувається на тій злощасній планеті. Але спершу скажіть мені: вас помітили?

— Корабель не можуть помітити. Він оточений полем нульового часу. Для всіх інших, крім нас, його не існує. З нульового поля ми виходимо на дуже короткий час.

— Але ж я вас бачив. Отож бачили й інші.

— А хіба хтось може проникнути в нуль-час?

— Я не знаю, що це таке. Може, ви розповісте?

Маас ніяково знизав плечима, трохи помовчав.

— Свої знання ми передаємо не всім. Інакше їх зможуть використати комусь на шкоду. Ми ще надто мало знаємо тебе й твою планету, щоб бути беззастережно відвертими, — така була відповідь.

— Що ж, зараз ви дізнаєтеся багато про що. Клич своїх товаришів.

Двері до каюти знову розчинились, і один по одному ввійшло ще четверо інопланетян. Як на мене, вони нічим не різнились один від одного, всі були схожі на Мааса.

— З чого почати? — запитав я.

— Розкажи про себе. Чому тебе переслідували, чом ти благав про допомогу? Чому звертався не до таких, я сам, а до чогось далекого, абстрактного, що міститься дес у космосі? Може, ти звертався до нас? Але звідки ти ді знався про нас? — допитувався Маас.

— І чому наша посадка мала б негативні наслідки? — запитав його товариш.

— Мабуть, саме з цього я почну розповідь, — кивнув головою. — Але, розповідаючи про себе, я висвітлюватим події з суб’єктивної точки зору. Адже об’єктивності у розповідях окремих людей взагалі.не існує… Так от, я — вчений. Вивчав людський мозок, складав карти мозку, визначав, у яких його місцях локалізуються ті чи інші центри. Зрозуміло, для цього я мав провести безліч дослідів на живому мозку. Я вивчав також відмінність людського мозку від мозку тварин, намагався простежити, чи й справді відбувається безпосередня передача інформації — тобто без допомоги органів чуття. У зв’язку з цим я вивчав випромінення мозку. Два типи характерних для нього випромінень я назвав С і У, тобто “супер” і “унтер”. Виявилося, що С-випроміпепня притаманне людському мозку і не спостерігається у тварин. З’ясувалася така подробиця: С-випромінення переважає у одних осіб і є підпорядкованим у інших. У кого переважає У-випромінення, ті завжди мають вади психіки, оскільки воно здебільшого властиве мозку тварини. Це яскраво було видно на прикладі дебілів, ідіотів та інших калік з органічними ураженнями тканин мозку. Мені пощастило побудувати прилад для реєстрації випромінень. Прилад цей можна використати для діагностики й лікування, а також для раціонального розподілення осіб за фахом. Зрозуміло, що наслідки випробувань не завжди треба було розголошувати…

— Чому? — поцікавився Маас.

— Людина здебільшого не хоче знати всю правду про себе. Намагається вдавати, ніби вона краща, ніж є насправді. Багато хто жахнувся б, якби дізнався, що, наприклад, мати дітей йому не варто, що службове становище, яке він посідає, не відповідає його здібностям, що на нього чекає розтління і маразм. Тепер вп розумієте, що тисячам людей, які користуються життєвими і суспільними благами в розбіжності із балансом між С і У-випроміненнями, було б дуже вигідно позбутися мене. Але в цей час у моїй країні виникла пова політична партія. Вона вирішила зруйнувати застарілі форми правління і побудувати таке суспільство, де всі блага розподілялися б у суворій відповідності з силою та здібностями кожної нації. Апологетам і керівним діячам цієї партії дуже прислужився мій апарат-реєстратор, так само, як і мої спостереження: всі свої теорії вони могли обґрунтувати науковими даними.

— І суспільство згодне було з вами? — запитав космонавт, що сидів поруч Мааса.

— Згодні були не всі. Довелося витримати запеклу боротьбу. Минуло кілька років, поки нова партія перемогла у моїй і ще в кількох країнах. Але в інших державах згуртовувалися сили, які протидіяли моїй країні. Всіх нас, що домагалися справедливості й порядку, почали звинувачувати в найтяжчих злочинах. Навіть мої досліди по випроміненню вони оголосили злочинними. Тоді почалася війна…

— Невже війна — найкращий спосіб вирішити суперечку? — здивувався Маас.

— Звичайно, ні. Однак мені війна розширила поле дослідів. На жаль, ми програли цю війну, нашу партію навіть у рідній країні оголосили поза законом. Проте основу свого вчення ми зберегли. Порядок, якого ми прагнули, — панування сильного, — існує в самій природі. Кожній, людині властиве намагання керувати іншими, панувати. Я науково довів це, і тому мої вороги стараються будь-що знищити мене, щоб наслідки моїх робіт не дістали розголосу. Якби я попав їм до рук, вони за всяку ціну намагалися б примусити мене відмовитись од своїх робіт, визнати їх помилковими.

— Як це зрозуміти — “за всяку ціну?” — знову спитав сусід Мааса.

Його руки, тембр голосу чомусь почали дратувати мене.

— “За всяку ціну” — це коли не спиняються ні перед чим, аби досягти жаданого наслідку. Застосовують психологічний тиск, голод, спрагу, хімічні препарати, тортури.

— Неймовірно! — вигукнув Маас, наче якась нервова жіночка. — Невже ви не позбулися ще таких прадавніх і жорстоких методів?

— Ви не уявляєте, скільки для того є засобів на нашій злощасній планеті. Вас би все одно не лишили у спокої; одна держава намагалася б використати вас у боротьбі із своїми сусідами, одна партія пробувала б нацькувати проти іншої. Так тривало б доти, доки б ви не втратили орієнтацію або не відмовилися від своїх принципів. Насамперед вас би спробували підбурити проти мене і моїх однодумців, оскільки пас зараз меншість і ми слабіші.

— Ми не допомагаємо сильним у боротьбі проти слабих, — твердо мовив Маас.

— А слабим — проти сильних? — запитав я. — Нам ви допоможете?

— Ні.