Звірі - Назар Крук
Я всміхнувся.
— Не знаю… Мені й одного індиго поруч по самі вуха вистачає…
Він хитро глянув на мене.
— І що — тобі її анітрохи не шкода?
— Звісно ж, ні, — відмахнувся я. — Я ж лише граюся в людину.
Він кивнув. Він дійсно все дуже швидко розумів. Або ж знову почав читати думки. А я раптом відчув полегшення від того, що з двох індиго поруч залишився саме Макс.
Як не крути, він був своїм. Він був таким самим нелюдом, як я. Смерть була для нього природним явищем. Навіть неприродна смерть була для нього природним явищем. Він посміхався, говорячи про смерть. Він посміхався в обличчя смерті. Він знав правила бійки та методи виживання. Його не треба було оберігати й рятувати.
Він був саме тим варіантом майбутнього, про який мріяв я.
Він був саме тим варіантом майбутнього, який не суперечить моїм переконанням і не доб’є мою вже майже зруйновану систему цінностей.
Певно, підсвідомо я хотів, щоб так все і склалося. Підсвідомо я обрав його як найменше зло.
Щось загарчало позаду. Ми обернулися.
— КамАЗ! — весело констатував я. — Давно не їздив на КамАЗах!
— А я ніколи не їздив, — пожалівся Макс і підняв руку, зупиняючи вантажівку.
Гуркіт машини не розрізав тиші й не порушував спокою.
Він рівно лягав на стан нірвани, в якому я перебував.
Ні, мені не було шкода. Мені було боляче, просто дуже боляче. Та тепер біль минув. Залишилися лише спокій і впевненість. Чудова впевненість у собі. Вперше в житті я зробив власний вибір. І цей вибір був правильним.
Оглавление 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14