Море, сонце, невагомість - Ганна Калина
– Лізо!
– Що! – огризнулася подруга. – Він тебе мав у таксі посадити і за годину вже надзвонювати й дізнаватися, як доїхала! А Він!
– Його у терміновій справі викликали... на базу... – без ентузіазму промимрила я.
– Катерино! Зараз чотирнадцять нуль–нуль, тебе вже могли викрасти, розчленувати і продати красиво упакованою на чорному ринку органів.
Я все прекрасно розуміла. Лізка говорила те, що я не хотіла усвідомлювати і від чого мені було нестерпно гірко. Так, Алекс поводився як худобина. Вчорашній вечір відкрив мені очі на багато що і був своєрідною перевіркою наших стосунків. Я була закоханою ідіоткою. Вірила. Потім намагалася не помічати свинства... Потім втягнулася.
– Добре хоч, Звіринцев вчасно нагодився, – продовжувала Ліза.
При згадці начальства у мене затремтіли руки, і я почала вкручувати болти в Зінку з потроєною швидкістю. Вона у нас робот, у неї можна і болти, і гайки, і вилку з ножем, якщо допече остаточно.
– Так. Дуже добре, – стримано шепнула я, не піднімаючи голови.
Ліза мого хвилювання не помітила і продовжувала лізти з розпитуваннями. Хоч би не видати їй своє внутрішнє сум'яття. А то заколупає своїми запитаннями.
– І як наш кеп виглядав у клубі?
– Шикарно, – занадто емоційно фиркнула я. – Злегка датий, але такий же весь залізобетонний.
– М–м–м, уявляю це тіло, та в джинсах і футболці!
– Лізавета, а вас не заносить? – чого я так злюся?
– Неа, – відмахнулася подруга, – моя еротична фантазія абсолютно не заважає мені в професійній діяльності. А для розминки у мене і Філька є.
– Так ти ж його динаміш...
– Розминаюся, – розвела руками подруга, – а то буду, як ти, калюжкою розтікатися при першому–ліпшому красені.
У коридорі корабля щось гримнуло, і почувся тихий шелест тисяч маленьких ніжок.
– Ларі! – істерично взвизгнув Філя. – Це що?
– Конфіскат, – понуро так видав наш штурман.
– Так лови його! Він розповзається по кораблю.
– Він кусючий, – так само спокійно заявив Ларі.
По підлозі коридору щось шаруділо і цокало, іноді воно ще й пищало. А потім почало шипіти і скреготати. Чого це вони там знову такого вилучили?
– Потрібно допомогти, – пробурмотіла я, відкладаючи вбік паяльник.
– Потрібно причаїтися, – хапаючи мене за руку, прошипіла Ліза.
– Не можна ж так, там конфіскат розбігається, – продовжувала я тягнутися до виходу.
Ліза дівчина спортивна, тож тримала мене міцно і на совість.
– Ой, Катько, порядна ти занадто, – прошипіла Єлизавета.
– І чим це погано?
– Для тебе? Для тебе – всім!
У коридорі почулася карбована хода командира. Живність на підлозі продовжувала шарудіти. Мені якось різко перехотілося виходити з комори і зустрічатися з пронизливо–сірими очима Звіринцева. Тому я повернулася на своє робоче місце і продовжила паяти мікросхему на платі Зінули. Я в неї он ще нову кулінарну книгу закачаю. І мастило їй змінити потрібно. І вентиляцію перевірити... І бортмеханік може взагалі не виходити в загальний зал. І їсти я тут, у коморі, можу. А пересуватися по вентиляції... Я на все згодна, аби тільки не згорати від сорому при капітані. Примудрилася ж я уникнути з ним зустрічі після відльоту? Можна й далі спробувати.
