Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Донія опустилася на коліна, щоб оглянути своє творіння. Вона не відала про небезпеку.

Я тихо наблизилася. Попереджати її заздалегідь я не хотіла, бо це могло налякати її і спричинити необережний ривок або стрибок, унаслідок чого вона могла порізати себе лазером. Краще самостійно владнати ситуацію. Я прокрокувала через кімнату. У ту мить, коли я підійшла, пролунав перший скрип, статуя похилилася вперед і згори посипалися уламки й багато пилу.

Я схопила Донію і відштовхнула з траєкторії падіння скульптури. Пролунав гучний гуркіт і пил затопив сперте повітря майстерні.

Я вирвала лазерний ніж з рук Донії і вимкнула його.

Вона звелася на ноги, протираючи очі.

— О ні! Я навіть не помітила цього.

Переляк зник з її обличчя, коли вона поглянула на уламки.

— Я все зруйнувала, чи не так?

— Не зважай на скульптуру, — сказала я, — ти не поранилась?

Вона похмуро відмахнулася від мого запитання.

— Я не можу повірити, що це справа моїх рук. Усе йшло так добре...

Вона відкинула ногою кам’яний уламок, зітхнула і поглянула на мене.

— Я подякувала тобі? Ні, не подякувала. Спасибі, Немезідо.

Її вдячність не цікавила мене. Єдине, що мало значення, — це її безпека. Я була її Діаболіком. Тільки люди жадали вдячності й похвали.

Діаболіки не були людьми.

Безсумнівно, ми виглядали як люди. У нас заклали ДНК людини, але ми були чимось іншим: украй безжальними істотами, які могли бути абсолютно вірними тільки одній людині. Ми з радістю вбивали заради цієї людини, і лише заради неї. Ось чому знатні імперські родини охоче купували нас, щоб ми служили їм та їхнім дітям як довічні охоронці й були дамокловим мечем для їхніх ворогів.

Але, як виявилося, останнім часом Діаболіки виконували своє призначення занадто добре. Донія часто підключалася до сеансів засідання Сенату, щоб подивитися на батька під час роботи. Уже декілька тижнів Імперський Сенат дискутував із приводу «загрози, яку несуть Діаболіки». Сенатори обговорювали питання свавілля Діаболіків, які вбивали ворогів своїх господарів за найменшу неповагу. Більше того, заради інтересів підопічної дитини вони вбивали навіть членів її родини, яку їм було доручено захищати. Для деяких сімей ми виявилися загрозою, а не засобом для захисту.

Я знала, що Сенат нарешті ухвалив остаточне рішення щодо нашого питання, бо вранці Мати-Засновниця передала своїй дочці послання від самого Імператора. Донія кинула лише один погляд на нього, а потім занурилася в різьблення.

Я була поряд із нею впродовж майже восьми років. Ми практично виросли пліч-о-пліч. Вона ставала мовчазною і глибоко занурювалася в думки, лише коли хвилювалася про мене.

— Про що йшлося в офіційному листі, Доніє?

Вона покрутила в руках уламок розбитої скульптури.

— Немезідо... вони наклали заборону на Діаболіків. Заднім числом.

Заднім числом. Отже, це стосується нині існуючих Діаболіків. Таких, як я.

— Імператор очікує, що я ліквідую тебе.

Донія хитнула головою.

— Я не зроблю цього, Немезідо.

Звичайно, вона не зробить цього. А потім її за це покарають. У моєму голосі чулося роздратування.

— Якщо ти не можеш наважитися і позбутися мене, я візьму справу у свої руки.

— Я сказала, що не зроблю цього, Немезідо, і ти теж цього не зробиш!

Її очі гнівно спалахнули. Вона підняла підборіддя.

— Я знайду інший спосіб.

Сайдонія завжди мала вигляд слухняної і сором’язливої дівчинки, але її зовнішність була оманливою. Я давно зрозуміла, що всередині в неї — сталевий стрижень. Її батько, Сенатор фон Імпірінс допоміг нам. Він давно затаїв страшну образу на Імператора — Рандевальда фон Домітріана.

Коли Сайдонія прийшла благати батька зберегти мені життя, в очах Сенатора спалахнула іскра непокори.

— Імператор вимагає її смерті, чи не так? Не хвилюйся, моя люба. Ти не втратиш свого Діаболіка. Я скажу Імператору, що його наказ виконано, і питання буде закрито.

Сенатор помилявся.

Подібно більшості сильних світу цього, Імпірінс воліли жити в ізоляції і спілкуватися тільки у віртуальному просторі. Найближче Свавільне Пустище, — вільні люди, розсіяні по планетах, — перебували на відстані цілих систем і галактик від Сенатора фон Імпірінс і його сім’ї. Він управляв своїм Свавільним Пустищем на стратегічній відстані. Фортеця сім’ї рухалася по орбіті безлюдного газового гіганта, який оточували мертві супутники.

Саме тому декілька тижнів потому ми всі дуже здивувалися, коли з космічних глибин прибув корабель — без попередження, без повідомлення. Імператор відрядив його під приводом «перевірки» тіла Діаболіка, але на борту був не просто інспектор.

На борту був Інквізитор.

Сенатор фон Імпірінс недооцінив ступінь ворожості Імператора до своєї сім’ї. Моє існування дало Імператору привід відправити одного зі своїх агентів до фортеці Імпірінс. Інквізитори були особливою породою вікаріїв, навчених протистояти найзапеклішим язичникам, вони стежили за виконанням релігійних указів Геліоніки, часто із застосуванням сили.