Фундація та Земля - Айзек Азімов

шостої планети, «що його шир і велич змусить світ змаліти». Як бачите, я досі можу процитувати. Я не розумів, чим може бути кільце планети. Пам’ятаю, як думав про три кільця з одного боку планети, усі рядком. Це здавалось настільки нісенітним, що я навіть не потурбувався додати той уривок до моєї бібліотеки. Тепер шкодую, що не довідався більше. — Він похитав головою. — Бути міфологом у Галактиці нині — робота така самітницька, що забуваєш, як корисно буває попитати в людей.

— Напевне, ви не дарма проігнорували це, Янове, — заспокоїв його Тревіз. — Було б хибою сприймати поетичну балаканину серйозно.

— Але ж от що це означало. — Пелорат вказав на екран. — Ось про що говорив вірш. Три широкі кільця, концентричні, ширші за саму планету.

— Я ніколи про таке не чув. Не думав, що кільця бувають настільки широкими. Порівняно з планетою, яку оточують, вони завжди дуже вузькі.

— Ми ніколи не чули й про населену планету з велетенським супутником. Чи планету з радіоактивною оболонкою. Це унікальна риса номер три. Якщо ми знайдемо радіоактивну планету, що, якби не це, була б населена, побачимо, що в неї велетенський супутник і що в її системі є планета з величезним кільцем, тоді не лишиться жодних сумнівів, що перед нами Земля.

— Згоден, Янове, — всміхнувся Тревіз. — Якщо матимемо всі три, можна бути певними, що ми знайшли Землю.

— Якщо! — зітхнула Блісс.

5

Вони були далеко від головних світів планетарної системи й летіли десь поміж двох найдальших, тож у радіусі півтора мільярда кілометрів довкола не було жодного масивного тіла. Попереду лежала тільки неозора кометарна хмара з незнач­ною силою тяжіння.

«Далека зірка» прискорилась до однієї десятої швидкості світла. Тревіз добре знав, що теоретично корабель можна розігнати майже до цієї швидкості, але також знав, що на практиці одна десята була достатньою межею. На цій швидкості можна уникнути будь-якого об’єкта значної маси, але не ухилитись від незліченних пилових часток у космосі, ба більше — від окремих атомів та молекул. На дуже великих швидкостях навіть такі дрібні об’єкти здатні завдати шкоди, роз’їдаючи та дряпаючи корпус корабля. На швидкості, близькій до швидкості світла, кожен атом, який врізається в корпус, має властивості космічного променя. Під дією такої наскрізної космічної радіації ніхто на борту корабля довго не виживе.

Далекі зірки на екрані неначе не рухалися. Хоч корабель і летів на швидкості тридцять тисяч кілометрів на секунду, за всіма ознаками він ніби завис на місці.

Комп’ютер сканував космос на далеких відстанях, шукаючи будь-яких невеликих, але достатнього розміру об’єктів на зустрічному курсі, і корабель легко відхилявся, уникаючи їх, утім потреба в цьому випадала надзвичайно рідко. А завдяки дрібним розмірам будь-якого потенційного зустрічного об’єкта, швидкості, із якою його проминали, та нульовому інерційному ефектові від зміни курсу не було можливості визначити, чи взагалі відбувалось хоч щось у дусі «на волосинці від смерті».

Однак Тревіз не непокоївся через такі речі й узагалі анітрохи про них не замислювався. Він приділив усю свою увагу трьом наборам координат, які отримав від Деніадора, а надто тому, який указував на найближчий до них об’єкт.

— Щось не так із цифрами? — стривожено поцікавився Пелорат.

— Поки не знаю, — відповів Тревіз. — Від самих координат немає користі, якщо не знати, де нульова точка та які умовні позначення для їхньої проєкції — напрямку відрахування відстані, так би мовити, що є еквівалентом початкового меридіана, й таке інше.

— Як ви це дізнаєтеся? — з нерозумінням спитав Пелорат.

— Я отримав координати Термінуса та ще кількох відомих точок відносно Компореллона. Якщо я введу їх у комп’ютер, а також зазначу Термінус та інші точки коректно, він обчислить можливі умовні позначення для таких координат. Я просто намагаюся організувати все це подумки, щоб правильно запрограмувати комп’ютер. Щойно ми знатимемо умовні позначення, можливо, ті цифри до Заборонених світів, які ми маємо, отримають сенс.

— Лише можливо? — спитала Блісс.

— Боюся, лише можливо. Це старі цифри — імовірно, компореллонські, але не точно. Що як вони засновані на інших умовних позначеннях?

— А якщо так?

— Якщо так, у нас будуть лише беззмістовні цифри. Просто треба це з’ясувати.

Руки Тревіза метнулися над тьмяно підсвіченими клавішами комп’ютера, згодовуючи тому потрібну інформацію. Тоді він поклав долоні на розмітку на робочій поверхні. Дочекався, поки комп’ютер опрацює умовні позначення відомих координат, зупинився на мить, потім витлумачив за тими ж умовними позначеннями координати найближчого Забороненого світу і зрештою визначив його розташування на мапі Галактики в пам’яті комп’ютера.

На екрані постало й швидко зарухалось, налаштовуючись, зоряне поле.

Зупинившись, розширилося, і зірки помчали за межі екрана в усіх напрямках, доки майже не зникли. Око не встигало стежити за швидкими змінами, все було строкате й розмите.

Нарешті лишився тільки простір в одну десяту парсека з кожного боку (як зазначали числа внизу екрана). Більше нічого не змінювалося, і на темному екрані проступили тільки шість тьмяних вогників.

— Який із них Заборонений світ? — тихо спитав Пелорат.

— Жоден, — мовив Тревіз. — Тут чотири червоні карлики, один майже червоний карлик, а останній — білий карлик. У жодного з них на орбіті не може бути населеного світу.

— Як ви лише за виглядом визначаєте, що це червоні карлики?

— Ми не дивимося на справжні зірки, ми дивимося на частину галактичної мапи, збереженої в пам’яті комп’ютера. Кожна з них підписана. Ви цього не бачите, і я зазвичай теж не побачив би, але поки під’єднаний через долоні, як зараз, я усвідомлюю значний обсяг даних щодо кожної зірки, на якій зосереджую погляд.

— Значить, координати — дурниця, — безутішно мовив Пелорат. Тревіз підняв на нього погляд:

— Ні, Янове. Я не завершив. Ще лишається питання часу. Координатам Забороненого світу двадцять тисяч років. За цей час і він, і Компореллон оберталися довкола центра Галактики, а обертатись вони могли з різною швидкістю та за орбітами різного нахилу й ексцентриситету. Отже, із часом два світи могли зблизитися чи віддалитися, і за двадцять тисяч років Заборонений світ міг опинитися десь від половини до п’яти парсеків далі від позначки. Його точно не мусить бути в цьому квадраті в одну десяту парсека.

— То що нам тоді робити?

— Накажемо комп’ютеру обернути Галактику на двадцять тисяч років у минуле відносно Компореллона.

— А він це може? — спитала Блісс із помітним захватом у голосі.

— Ну, він не може обернути в минуле саму Галактику, але карту у своїх банках пам’яті — цілком.

— Ми побачимо, як щось відбудеться?

— Дивіться.

Шість зірок дуже повільно сповзли з екрана. З лівого боку вилетіла нова зірка, якої до цього на екрані не було, і Пелорат збуджено вказав на неї:

— Ось! Ось!

— Вибачте, — сказав Тревіз. — Це теж червоний карлик. Вони дуже поширені. Принаймні три чверті всіх зірок у Галактиці — червоні карлики.

Екран стабілізувався та знерухомився.

— І? — спитала Блісс.

— Усе, — мовив Тревіз. — Так виглядала ця частина Галактики двадцять тисяч років тому. У самому центрі — місце, де мусив би бути Заборонений світ, якби його відносило із середньою швидкістю.

— Мусив би, але його