Червона зоря - Олександр Олександрович Богданов
Перші роки свого життя Нетті перебула біля матері, як це здебільшого й буває у марсіан. Потім, коли треба було віддати Нетті до Дому Дітей, щоб не позбавляти її виховання впливу дитячого товариства, Нелла вже не могла з нею розлучитися і спочатку тимчасово оселилась у Домі, а далі й назавжди лишилася там за виховательку. Це не розходилося і з її фахом: вона працювала найбільше над психологією.
Нетті була жвавою, енергійною, поривчастою дитиною, повною жаги знання й діяльності. Особливо цікавив і притягав до себе її увагу таємничий астрономічний світ за межами планети. Земля, котрої ще тоді не щастило дістатися, та її невідомі люди були улюбленою мрією Нетті, улюбленим сюжетом її розмов з іншими дітьми й вихователями.
Коли було опубліковано звіт про першу вдалу експедицію Менні на Землю, дівчинка ледве не збожеволіла з радості й зачарування. Доповідь Менні вона вивчила слово в слово і потім замучила Неллу й вихователів вимогами пояснити їй кожний незрозумілий термін цієї доповіді. Вона закохалася в Менні позаочі і написала йому палкого листа, де, між іншим, благала його приставити їй з Землі дитину, котру там не було б кому виховувати: вона обіцяла виховати її якнайкраще. Вона позавішувала всю свою кімнатку земними краєвидами і портретами земних людей і почала студіювати словники земних мов, щойно вони вийшли з друку. Вона сердилась за насильство, котрого Менні і його товариші вжили над першою зустрінутою ними земною людиною — вони взяли її в полон, щоб вона допомогла їм ознайомитися з земними мовами — і в той же час гаряче жалкувала, що, від’їжджаючи додому, вони відпустили її на волю, а не привезли з собою на Марс. Вона твердо вирішила поїхати колись на Землю і у відповідь на жарт матері, що вона одружиться там із земною людиною, подумавши, заявила: «Дуже може бути!»
Всього цього Нетті сама мені не розповідала ніколи: у своїх розмовах вона взагалі уникала минулого. І звичайно, ніхто, навіть сама вона не могла б розказати цього краще за Неллу. Як яскраво світилася материнська любов у оповіданнях Нелли! Хвилинами я цілковито забував про свій настрій і, як живу, бачив перед собою чудову дівчинку з палкими великими очима і загадковим поривом до далекого, далекого світу… Але це швидко миналося: поверталася свідомість сущого, згадувалася мета розмови і знову ставало холодно на душі.
Нарешті, коли розмова діткнулася пізніших років життя Нетті, я зважився якомога спокійнішим і безстороннішим тоном запитати, як виникли відносини Нетті і Стерні. Нелла на хвилинку замислилась.
— Ага, он воно що! — зауважила вона. — Значить, ви прибули до мене за цим… То чому ж ви мені не сказали цього просто?
Незвична суворість бриніла в її голосі. Я мовчав.
— Звичайно, я можу розказати вам про це, — провадила вона далі. — Це не складна історія. Стерні був одним з учителів Нетті, — він читав молоді лекції з математики й астрономії. Коли він повернувся з першої подорожі на Землю — то, здається, була друга експедиція Менні — він виступив з цілою низкою доповідей про цю планету та її мешканців. Тут Нетті була його постійною слухачкою. Особливо наблизили їх одне до одного та терплячість і уважливість, з якими він ставився до безконечних її запитань. Це зближення довело й до одруження. Тут було ніби полярне тяжіння двох несхожих і в значній мірі суперечних натур. Згодом ця ж несхожість, виявляючись більш яскраво й невпинно в усьому їхньому спільному житті, привела їх до охолодження й розриву. Це й усе.
— Скажіть, а коли стався цей розрив?
— Остаточно — після смерті Летти. Власне кажучи, вже зближення Нетті й Летти було початком цього розриву. Нетті ставало все прикріше від холодного аналітичного розуму Стерні, що систематично й уперто руйнував усі пориви фантазії, розуму й почуття, котрими вона так щиро й широко жила. Отже, вона несамохіть почала шукати людину, що ставилася б до всього цього інакше. А старий Летта мав навдивовижу щире серце і силу-силенну напівдитячого ентузіазму. Нетті знайшла в ньому такого товариша, якого їй і треба було; він не лише тямив терпляче ставитись до поривів її фантазії, а й сам часто захоплювався ними разом з нею. У нього вона відпочивала душею від суворої, крижаної критики Стерні. І він і вона, вони обоє любили Землю мрією й фантазією, вірили в можливість спілкування двох світів, що потягне за собою великий розквіт і велику поезію життя. І коли вона довідалась, що людина з таким скарбом почуття в душі ніколи не зазнавала жіночого кохання й ласки, вона не могла того стерпіти. Так виник її другий зв’язок.
— Одну хвилину, — перебив я. — Чи так я вас зрозумів? Ви кажете, що вона була дружиною Летти?
— Атож, — відповіла Нелла.
— Але ж ви, здається, казали, що остаточний розрив зі Стерні стався після смерті Летти?
— Так. Вам цього не зрозуміти?
— Ні, я розумію вас. Я лише не знав цього.
В цю хвилину нас перебили. З якоюсь дитиною трапилася нервова пригода і Неллу негайно покликали до неї. На кілька хвилин я лишився сам. Голова мені трохи паморочилася і я почував себе так дивно, що жодними словами не міг би цього переказати. Що, власне сталося? Та ж нічого особливого. Нетті була вільною людиною, та так і поводилася. Летта був їй чоловіком? Я завжди поважав його і був би до нього однаково гаряче прихильним, коли б він навіть і не жертвував своїм життям за мене. Нетті була дружиною двом своїм товаришам одночасно? Але ж я завжди гадав, що одношлюбність у нас випливає лише з наших економічних умов, що обмежують і плутають людину на кожнім кроці; тут же цих умов не було, а були якраз інші, що не творили жодних утисків для особистого почуття і особистих зв’язків. Звідки ж бралися тривожна приголомшеність і незрозумілий біль, від котрих мені хотілося або кричати, або сміятися? Чи може я не вмію почувати так, як думаю? Здасться, так. А мої стосунки до Енно?
