Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85 - Петро Федорович Кравчук

Біля одного з виходів на галерею, у невеличкому басейні з червоно-рудого плямистого граніту, стиха плюскотів фонтан, в’юнке зелене пагілля обвивало його, зазирало в гранітну чашу, купалося в ній.

Вахтовий повернув посвідчення і козирнув.

Ентоні рушив до входу на галерею, не зупиняючись, кинув погляд в ілюмінатор — за вікном-ілюмінатором брижився океан, хилились од вітру в один бік фінікові пальми, гостро стовбурчились непорушні кактуси й хитали побіля них химерними головами бліді орхідеї. Там, надворі, було по-тропічному жарко, а в цьому мармуровому вестибюлі аж морозило. Може, від передчуття нової роботи, яка завжди вносить якісь переміни в його неусталене життя й невідомо який слід і запах полишить по собі? Тут Ентоні діставав завдання, котрі надовго відривали його від берега, змушували напружувати мозок і нерви, а іноді обливатися потом, часто холодним, у задушливих відсіках підводного човна.

— Вас чекають у п’ятсот сімнадцятій кімнаті. — Другий вахтовий у біло-голубій формі ВМС відчинив перед ним двері у довгий вузький коридор, в якому він ще ні разу не бував.

На галереї півколом, перед Ентоні й за спиною в нього, у протилежній напівсфері вестибюля, на однаковій відстані одні від одних височіли масивні горіхові двері із щоразу іншою літерою старогрецького алфавіту у правому верхньому кутку, хоч, ясна річ, ні до стародавніх, ні до сучасних греків люди, що таїлись у щільниках численних кімнат, не мали ніякого відношення. Коридори-сектори розходилися в радіальних напрямах у цьому корпусі, ніби сонячні промені, певно, визначаючи напрями інтересів і сфери впливу по всій тверді та водній поверхні Землі.

— Ми вас викликали, Ентоні, щоб розпорядитися вами, не питаючи вашої згоди, лиш розраховуючи на вашу відданість інтересам держави.

Той, хто почав розмову, спинився, погляд його налитих важким оловом тьмавих очей ні на секунду не змигнув, вбираючи у себе вираз обличчя Ентоні Крейслера, намагаючись прочитати на ньому прихований настрій, потаємні емоції, порух думки. Бо від Ентоні і тільки від нього тепер залежав успіх задуманого. І після паузи повів далі:

— Власне, від початку цієї розмови вибору у вас немає, як нема його у нас, і рішення може бути однозначним — ви й цього разу виконаєте все, як виконували завжди.

— Можете не сумніватись, пане адмірал…

Крейслер стояв незрушно в цьому великому кабінеті, обшитому темним деревом, з безліччю вмонтованих у стіни шаф і відкритих полиць з пристроями теле— і радіозв’язку, сувоями паперів і службовими фоліантами, кількома моделями військових кораблів, великим глобусом у широкій ніші, приладами, що стосувалися навігації і судноводіння і мали тут, у цьому приміщенні, лиш декоративне призначення. Господар кабінету адмірал Менсіл все ще важко дивився перед собою з-за широкого масивного столу, схожого на більярдний. Щоправда, гра тут, безумовно, йшла куди серйозніша, у глобальному вимірі, й ставки робилися незмірно вищі.

Ентоні подивував і насторожив отой загальний вступ, яким зустрів його адмірал; досі за ним цього не водилося. Адмірал був похмурий, повільний у рухах, одне слово — незвичний. Колишнім лишився тільки погляд його очей кольору тьмавого олова, яким він втупився в Ентоні Крейслера.

Неподалік від столу, в кріслі під глобусом, сидів незнайомець у цивільному, риси обличчя якого когось нагадували Ентоні. Крейслер насторожено повів оком у той бік, і тоді незнайомець штучно усміхнувся, повільно встаючи назустріч:

— Пол Венгард, другий помічник прем’єр-міністра…

Якби Ентоні більше крутився в різних офіційних установах, а не гибів під водою, він мав би знати цього опецькуватого діяча з ніби приклеєною усмішкою, який сам, власне, нічого не вирішував, хоч у його присутності й з його участю вирішувалось надзвичайно багато. Ім’я Пола Венгарда вряди-годи згадувалось у переліку осіб у коротких повідомленнях про офіційні зустрічі прем’єр-міністра, іноді обличчя його з’являлося на екранах телевізорів. Ентоні потис руку помічникові прем’єра, і його грубувате квадратне обличчя з попелястими віями й рудими бровами наскільки змогло висвітлило привітливість до цього представника урядової коаліції.

Справа, як зрозумів Крейслер, була серйознішою, ніж він очікував.

— Адмірал мав би зустріти нас гостинніше, — усміхаючись, повернувся Венгард до адмірала Менсіла, який одразу встав з-за свого “більярдного” столу.

— О, так, прошу… — в одній з потаємних ніш відчинились дверцята.

— Коньяк, віскі, мартіні?

— Все одно, адмірале… — Венгард узяв приземкувату пляшку, налив у маленькі чарочки темно-золотистий напій.

— У вас гарний послужний список, Ентоні, і я певен, що й цього разу ви зробите все як треба. До речі, ви славно попрацювали на Бофосі й одержали заслужену нагороду. На острові встановлено справжній демократичний порядок в інтересах миру й на прохання законного уряду республіки, який знайшов у нас тимчасовий притулок після комуністичного перевороту. Тепер усе стало на свої місця, і в тому є частка ваших героїчних зусиль, Ентоні. За вас… — Йод Венгард ковтнув з чарки й, показавши очима на крісло біля низенького столика, сів сам. Видно, був настроєний на біль-менш тривалий зовнішньополітичний огляд міжнародних подій. Справді, ще ніколи Ентоні не діставав наказу в такий спосіб, з такою довгою прелюдією. — Ми й надалі робитимемо все, щоб відстоювати демократію і справедливість. Ядерне роззброєння — це небезпечний міф ворожої пропаганди, який загрожує нашим національним інтересам.

— Цілком згоден з вами, пане Венгард…

В очах помічника прем’єр-міністра майнуло ледь помітне невдоволення тим, що його перебили, він мовчки пожував м’ясистими губами, певно, шукаючи продовження вдало розпочатої тези, і повів далі:

— Важливо не тільки бути згодним, а й практично підтверджувати. Що стосується вас, Ентоні, то ви, безумовно, вже довели на ділі свою відданість нашим ідеям. На жаль, не всі у нас можуть цим похвалитися. Ворожа сфера впливу поширилась на колишні наші регіони в Старому й Новому світі, на території, де наші підприємці вклали чимало коштів і зусиль у відродження й розквіт слаборозвинутих країн. Ми не можемо бездіяльно спостерігати, як порядкують там, навчені кимось, безголові аборигени, які вчора ще ходили мало не голими, а тепер позаймали наші фабрики, заводи й шахти…

Другий помічник прем’єр-міністра раптом замовк, потім несподівано запитав:

— Скільки вам платять, Ентоні?

Крейслер від несподіванки поставив на місце пляшку з мінеральною водою, яку узяв був, щоб наповнити бокал. Адмірал і Пол Венгард мовчки дивилися на нього.

— Тридцять тисяч доларів на рік, пане Венгард…

— А скільки коштує ваша вілла на кипарисному згірку?

— Сто п’ятнадцять тисяч… — відповів Крейслер, спантеличений запитанням.

Пол Венгард мовчки пожував губами.

— Сьогодні ви одержите п’ятсот сімдесят п’ять тисяч доларів. Це п’ять ваших вілл. А рівно о двадцять третій годині вийдете в океан. Деталі обговорите з адміралом.

Крейслерові, при всій його