Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Отже, — закінчив Труханов свою доповідь, — існування материка або компактної групи великих островів у цій частині арктичного краю можна вважати майже безсумнівним і залишається тільки їх відкрити й оголосити, що вони належать Росії. Я довідався, що уряд Канади споряджає експедицію, яка має завданням проникнути влітку цього року в білу пляму зі сходу. Далі зволікати не можна — нам треба пройти в ті ж краї з півдня і південного заходу, з боку Берінгової протоки, інакше остання невідома частина Арктики буде цілком вивчена і зайнята англійцями.

— Ось чому я вирішив організувати і відрядити туди експедицію, а вас запрошую взяти в ній участь.

— Тепер дозвольте поінформувати вас про найближчі плани. Судно за типом «Фрама», але більш удосконалене на підставі досвіду останніх плавань, вже з осені будується. Цими днями його спустять на воду, і капітан поїде керувати його остаточним спорядженням. На кінець квітня, за контрактом, судно повинне бути цілком готове, і до 1 травня воно прибуде до Владивостока за членами експедиції. На початку травня ми знімемося з якоря і візьмемо прямий курс на Камчатку, де в Петропавловську навантажимо партію їздових собак з одним або двома камчадалами, що добре вміють керувати цими тваринами. Якщо нам цього не пощастить зробити на Камчатці, ми можемо взяти собак на Чукотському півострові, в Берінговій протоці, де доведеться приставати, щоб запастися юколою[4] для собак і полярним одягом для людей. Пройшовши Берінгову протоку, ми попрямуємо не на північний захід, як «Жаннетта», а на північний схід, прямо до шуканої землі. Звичайно, незабаром ми зустрінемо кригу і пробиватимемося крізь неї якомога далі. Але дуже ймовірно, що на судні ми не допливемо до берегів цієї землі і висадимо санну експедицію, яка й повинна буде пройти якнайдалі на північ. Вона буде забезпечена — припасами на рік, на випадок зимівлі, якщо їй не пощастить до осені повернутися назад або коли судно, що крейсуватиме вздовж південного краю землі чи суцільної криги, не зможе підібрати експедицію до початку зимової полярної ночі. На краю землі судно залишатиме на певній віддалі один від одного склади з припасами, щоб санна експедиція могла поповнити свої запаси і на другий рік, якщо її спіткне якесь лихо. Але ж, коли на кінець того літа судно не повернеться до якого-небудь порту, що має телеграфний зв’язок з Європою, навесні наступного року буде відряджена рятувальна експедиція, щоб відшукати судно і взяти санну партію.

— Як бачите, — закінчив Труханов, — хоч завданням експедиції не є досягти північного полюса з нової сторони, а тільки дослідити передбачуваний материк на північ від Берінгової протоки, проте і це завдання теж досить важке. В кращому разі ми повернемося на батьківщину пізньої осені цього року, можливо навіть не побачивши шуканої землі; але більш імовірно, що доведеться зимувати серед криги на судні чи на материку і повернутися на рік або два пізніше. В гіршому разі ми можемо загинути — це кожному з нас треба мати на увазі і влаштувати свої справи відповідним чином.

Після деякої мовчанки, під час якої кожний із слухачів міг обміркувати своє відношення до справи, Труханов додав:

— Коли б хто-небудь з вас тепер, після роз’яснення плану експедиції, вважав для себе неможливим взяти в ній участь, то я попросив би його все-таки не говорити нікому про наш план до початку травня, щоб нас не змогли випередити іноземці.

— Якщо я не помиляюся, — зазначив Каштанов, — ви, Миколо Інокентійовичу, говорячи про санну експедицію, висловились: «ми її висадимо на берег або на кригу». Хіба ви самі не думаєте брати участі в дослідженні невідомого материка?

— На превеликий жаль, ні, Петре Івановичу. Я поїду з вами на судні і залишусь на ньому, бо ходити пішки майже не можу. Адже в мене одна нога нижче коліна штучна; я так невдало зламав її під час подорожі по диких Саянах, що став інвалідом, здатним тільки до сидячого життя.

— Хто ж поїде з санною експедицією?

— Всі присутні, крім мене і капітана, а також один або два камчадали чи чукчі, тобто п’ять або шість чоловік. Дослідження всіх трьох царств природи буде забезпечене, а метеоролог, крім атмосферних явищ, бере на себе визначення довгот і широт. Чи не так, Іване Андрійовичу?

— Цілком вірно, я маю достатній досвід щодо цього, — відповів Боровий.

— Я не наполягаю на негайному розв’язанні питання про участь в експедиції, — продовжував Труханов. — Хай кожний обміркує мою пропозицію спокійно на самоті.

— Коли ж треба дати остаточну відповідь? — запитав Папочкін.

— Через тиждень у цей же час. Більшого строку на міркування я, на жаль, дати вам не можу, бо, коли хто-небудь відмовиться, я мушу шукати іншого відповідного спеціаліста, а в кінці січня повинен повернутися до Сибіру, щоб улаштувати справи своєї обсерваторії, яку залишаю на довгий час.

Через тиждень того ж Таки часу в номері Труханова зібрались ті самі особи, крім капітана, який уже виїхав приймати корабель. Ніхто з учених не відмовився від участі в експедиції, надто спокусливій, незважаючи на труднощі й небезпеки, що були попереду. Труханов був захоплений, він сказав, що ця одностайність і відсутність вагань серед учасників наперед гарантує успіх справи. План обмірковувався вдруге, і кожний учасник робив зауваження за своєю спеціальністю відносно потрібного наукового і особистого спорядження.

Другого дня всі роз’їхались у різні сторони, щоб приготуватися до експедиції і закінчити особисті справи.

20 квітня сибірським експресом виїжджали одночасно з Москви професор Каштанов, зоолог Папочкін, метеоролог Боровий і лікар Громеко, які зібрались за умовою з різних кінців Росії; через десять днів вони прибули на вокзал Владивостока.

В готелі, вказаному їм заздалегідь, наші мандрівники застали вже Труханова; він прибув на тиждень раніше, щоб зробити закупки і прийняти