Фаршрутка - Іван Семесюк

— Ви що, здаєте Нахуй в оренду? Санктуарій державного значення? Вам що, бюджетних коштів не вистачає?

— Коштів вистачає, чого ж, а ось грошей не дуже. Взагалі, це не ваша справа, приходьте завтра, а краще в понеділок.

Потім чиновник з інтересом подивився на павіана і поцікавився:

— А це у вас настояща обізяна? А вона по-нашому понімає?

— Скільки? — просто спитав Остап Вішну.

— Два гольдгульдена, одна срібна гривня і скільки не жалко зверху киньте, на папір для принтера. Покладіть ось тут, скраю стола, і заповнюйте анкети, — не менш демократично відповів чиновник.

Арлекін Петрович видобув з піджачної кишені вказану суму, поклав перед чиновником і взяв кілька листів з паперового стосу й олівець.

— Анкету заповнювати по формі, кириличним письмом, ну, ви знаєте, — позіхнув чиновник і згріб зі стола гроші у шухляду. — Повне ім’я, рід діяльності, посада, рік народження за наявності. Інакше не приймаємо.

Вьольва Євдокимівна подивилася на Остапа Вішну і гучно, так, щоби усі чули, промовила:

— Так, ти у нас вчений книжник, заповнюй анкети! — і пошепки, наче ненароком, щоби чули тільки конунги, додала: — Пильнуйте, це не наш чиновник, я їх усіх знаю. Ніякого голови Талалаївської адміністрації тут бути не може, бо це в Чернігівській області. Це або пастка, або корупція і кумовство в Україні вже не знають меж. Можлива й кацапська диверсія, будьте напоготові і передайте це іншим.

Тим часом Вішну взявся строго по формі заповнювати папери. Він уголос проговорював усе написане і час від часу позирав на чиновника, вираз мармизи котрого мінявся просто на очах.

— Вьольва Євдокимівна Шрі Сваті Хауптмуттер. Хтонічне божество мезолітичного походження. Посада — старша провидиця і вьольва СБУ, консультант з усіх можливих питань. Рік народження — задовго до вашої ери.

— Арлекін Петрович Переїбихаудеген, він же Ерлекін, він же Герлеконіг, він же одноокий Одін. Король Дикого полювання, бог. Посада — конунг СБУ. Рік народження — доба раннього заліза.

— Кривавий Пастор, він же Олександр Валентинович Турчинов. Успішний реформатор, секретар РНБО, свята людина. Посада — постійний представник християнського пантеону при СБУ. Рік народження — 325.

— Остап Паранірванович Вішну, він же Вішну Нараяна. Член Спілки письменників України, бог. Посада — конунг СБУ. Рік народження — був завжди.

— Томас Якович Сирота. Мавпа породи павіан, представник від дикої природи, новонавернений українець, близький родич людства. Рік народження — 1991.

— Репостислав Вакарчук. Генератор сенсів, знана людина, пасажир. Посада — штатний трубадур таємних досягнень СБУ. Рік народження — 1975.

— Гегемонт Бурштин-Поганяйло гербу Халява. Волинський шляхтич, представник барижно-аристократичного стану, професійний тітушка, пан. Посада — позаштатний агент СБУ широкого профілю. Рік народження — кінець чотирнадцятого століття.

— Гриша №1 і Гриша №2. Патріотичні андроїди виробництва Харківського бронетанкового заводу, селовики. Посада — старші кнехти СБУ. Рік випуску — 2004.

— Юхименко Олександр. Солдат 17 танкової бригади ЗСУ. Посада — голос народу в СБУ. Рік народження — звертатися до паспортистки.

— Голова Корчинського, вона ж Дмитро Олександрович. Цінний історичний артефакт, проповідник, кондотьєр. Посада — потрійний агент чотирьох спецслужб, джерело знань, заколотник. Рік народження — офіційно 805, насправді — невідомо.

Він закінчив, поклав анкети на стіл і уважно подивився на чиновника. Той із запопадливим виразом обличчя незграбно підскочив з бюрократичного крісла і голосом, сповненим державотворчої приязні, заторохкотів.

— Арлекіне Петровичу! Проходьте! Вьольво Євдокимівно! Боже-боже, що ж ви одразу не сказали! А я вас і не впізнав, розбагатієте!

Стара пані трохи помовчала, твердо подивилася на бюрократа і привіталася:

— Я вас теж одразу не впізнала, Юрій Владіміравіч. Здрастуйте!

На мить запала абсолютна тиша.

— Вот тєбє, бабушка, і Юрьєв день! — чиновник блискавично вихопив наградного форта і тричі вистрілив у Вьольву Євдокимівну. Кулі дзвінко відскочили від старої, немов від чавунної сковорідки, одна з них зрекошетила у хатину і розбила шибку. Події вмить закрутилися, наче скажена дзиґа.

— До зброї! — гаркнув Арлекін Петрович і вистрілив у Долгорукого Гагаріна зі своєї сокири. — А-ба-ба-га-ла-ма-га!

Бабах!!! Потужний вогняний струмінь закляття гробків вдарив, охопив Юрія Владіміравіча, але той лише демонічно розсміявся.

— А-ха-ха-ха-ха-ха! Бей хохлов! Фашизм не пройдет!!! Ребята!!!

У цю ж мить з усіх боків на Нахуй налетіли андроїдні мотоблоки Таваріщ-2. Все кругом загуло, хвилі кацапського забазарєва обрушились на товариство.

— Какая б масть ни чалилась, клифты — один фасон! Равны перед начальником и вор, и фармазон! — перша ж кримінальна мудрість збила з ніг Вакарчука, і той зі страшним криком вилетів у квітник.

— Вагон столыпинский, кругом решеточки! Конвой из Вологды — не до чечеточки! — ще одне блатне паскудство полетіло прямо в Гегемонта, але він влучно розрубав його навпіл мечем і одразу завдав ніщивного удару по Таваріщу-2, котрий необачно низько пролетів над його бацинетом. Розтрощений мотоблок грохнувся об кабінетний стіл, і той тріснув. Кнехти з Юхименком відкрили по Таваріщам вогонь з усіх стволів, а Остап Вішну лупив і лупив індоарійськими закляттями у Долгорукого Гагаріна. Той огидно іржав і стояв у своєму діловому костюмі, огорнутий полум’ям посеред двору, лаявся чорним московитським матом і в усі боки сипав бойові прокляття.

— Блядь семитаборная!

Бабах!!! Страшний вихор вирвався з наградного форта і щосили вдарив по Остапу Вішну. Той встиг ухилитися, але жовтий олімпійський костюм задимівся, і запахло підгорілим поліестером.

Тим часом Вьольва Євдокимівна схопила Томаса за хвіст, неочікувано спритно відскочила від чергового московитського прокльону і пірнула за стіл.

— Томасе, слухай уважно! Поки ми з конунгами відволікаємо його увагу, ти мусиш непомітно пробратися в хату і розпалити пічку. Це активує магічні сили Нахуя! Від цього залежить доля усієї планети! Побачиш там під лавою заготовані дрова, хмиз і сірники. Не барись, поки він нас усіх не поклав тут смертним боєм. Давай! З Богом!

Ошалілий від цієї скаженої драматургії павіан, не випускаючи зі спітнілих рук голови Корчинського, дочекався миті, коли Остап Вішну разом з Арлекіном Петровичем хуйнули в Гагаріна подвійну А-ба-бу-га-ла-ма-гу і крадькома, мов щур, швидко проскочив у двері хатинки. Він ошаліло озирнувся, не надто делікатно примостив голову на припічок, швидко, не зважаючи на нервовий колотун, завантажив піч хмизом і дровами, намацав під лавою сірники і запалив. Хмиз задимівся, але не поспішав розгоратися. Знадвору почулися кулеметні черги і панічні вигуки Кривавого Пастора.

— Мєщєрскіє Скоморохі! Скоморохі! Киріє елейсон! Боже поможи!!! — заволав секретар РНБО, з неба вдарила блискавка і