Фаршрутка - Іван Семесюк
— Чому самі? — з подивом спитав павіан.
— Ти розумієш, скільки коштує в прямому сенсі слова один професійний американець, навіть чисто в грошовому еквіваленті? Як сто квартир на Печерську! Воно дуже дороге, у нас нема стільки грошей, бо все в офшорах.
— Дійсно, це так жертовно! — із сумом зазначив Репостислав Вакарчук. — Шкода Аляску, дуже красивий край, я бачив про нього передачу по тілівізору.
— Шкода, але інакше ми втратимо всю планету, тож вибору, по суті, нема. Ми, українці, також сплачуємо свою ціну, і вона є високою. Зараз, поки ми тут сидимо, на країну вже почали сипатися шматки Московії. Вже постраждала значна частина комунікацій, доріг та залізничних вузлів, які й так всі останні роки перебували у жахливому стані. Це була частина виваженої державної політики, оскільки ремонтувати все це не мало жодного смислу. Зекономлені кошти були направлені на розвиток агентурної мережі, на кримінальні і напівкримінальні схеми виведення грошей в офшори. Якщо ми переможемо у цій боротьбі, а я ні на секунду в цьому не сумніваюся, всі вони підуть на розбудову нової Наддніпрянської Імперії. Але тут Олександр Валентинович як секретар РНБО може розповісти значно більше.
Поки отаким чином в салоні тривала політінформація, павіан Томас поступово приходив до тями, його особистість, а разом з тим і слух набували конкретики, починали сприймати, хоча й уривчасто, хвилі інформації, що прокочувалися через його свідомість. Голова була тяжка, боліла, але рани від укусів голови Корчинського вже не свербіли, та й взагалі, здавалося, кудись зникли. Павіан облизнув пересохлі губи і з подивом усвідомив, що його пика вимащена товстим шаром смальця. «Хм-м-м, дивно, що взагалі коїться?» — подумав він і уважніше прислухався до розмови, адже саме йшлося про Юрьєв день, феномен, котрий його так заінтригував.
Слово тримав Остап Вішну. Він доволі вальяжно розкинувся на залишках задніх сидінь, крутив в руках булаву та великий смартфон і пояснював товариству, що напружено слухало, суть явища:
— Отже, добродії! Звичайно, ні для пані Вьольви, ні для пана Переїбихаудегена все це не є секретом, але навіть старші кнехти СБУ не володіють достатньою інформацією з цього питання. Тому як краєзнавець і спеціаліст з індоарійських чаклунських практик мушу дещо пояснити. Юрьєв дєнь, друзі, — це він лише у кацапів день, бо у них все не як у людей! Для усіх інших це ніч. Ніч Брахми. Так-так, друзі, насувається та сама Ніч Брахми — передбачений у Бхаґавата-Пурані, давньоіндійському філософському трактаті, кінець космічної ери, яка в цій традиції називається Днем Брахми. День Брахми триває чотири мільярди, триста двадцять мільйонів років, тобто дуже і дуже дохуя, так само, як і Ніч. Так ось, шановні, за усіма пророцтвами саме сьогодні він добігає кінця! По ідеї, нам всім пиздець, і нема на це ради, боротьба не має сенсу, лягай і помирай, бо все уже давно визначено, вирішено і утрамбовано в священні скрижалі. Всесвіт, хочемо ми того чи не хочемо, має схлопнутися, а разом з ним і Україна. Московія з її розпадом виступає тут лише кармічним інструментом, свого роду детонатором, позбавленим не лише розуму, але й волі.
— Е-е-е... — нервово гикнув Вакарчук. — Так що ж нам тоді робити? А як же ж оце все? «Я не здамся без бою»?
— Вакарчук! — ласкаво звернувся до того Вішну. — Традиційне питання! Скажи мені чесно, ти українець чи ти гівно?
— Та наче як українець, — не дуже впевнено відповів той.
— Якщо ти українець, Репостиславе, то тобі має бути глибоко похуй на священні скрижалі, пророцтва, всі оці Бхаґавата-Пурани, весь оцей навколомістичний пиздьож, котрий дійшов до нас крізь тисячоліття. Читай «Кобзаря» і бийся, курва! Ми порадилися з нашими побратимами з ЦРУ, і вони, як виявилося, притримуються абсолютно такої ж думки, якщо не брати до уваги саме «Кобзаря». До дупи фаталізм, нехай його споживають кацапи, хоч солять, хоч так їдять, їм не звикати! Якщо вони хочуть опинитися поза межами нашої з вами реальності, якщо хочуть провалитися в Ніч, щиро вважаючи її Днем, що ж — це їхнє кармічне право і ми їм в цьому допоможемо. В наших силах змінити хід історії, навіть махаісторії, якщо виражатися по-санскритськи.
Але зауважу що все залежить від нас з вами, купки українців з маленького автобуса, який прямо крізь ці прекрасні бурякові ниви їде нахуй! Американські спеціалісти свою справу знають добре і не пастимуть задніх. Сьогодні, рівно о дванадцятій ночі, в мить, коли Московія, а разом з нею уся планета мають самонаїбнутися, в самий епіцентр фатального вибуху прилетить Аляска, станеться розрив тамтешньго простору-часу, і вся ця пиздота провалиться по інший бік реальності у невідомість. Але то лише для них вона невідомість, бо ми знаємо, що там на них чекає. Нічого приємного, це щонайменше, бо там будуть москалі! Але тільки від нас з вами залежить, щоби одвічний Нахуй дійсно всмоктав цю кугутню в себе, всю до останнього кацапика, до останньої кастрюлі щєй, і висрав по той бік простору, в Ніч Брахми! Нахуй!
— O-o-o-o-o-o! — разом видихнуло вражене значенням місії товариство. — Оце люто! Та ми тільки за! Що нам робити?!
Тут втрутилася Вьольва Євдокимівна: — Інструкції отримаєте на місці, чекати вже недовго, але коротко дещо окреслю. На противагу їхньому Западлу мусимо запустити протилежний за якістю і метою магічний механізм. Це дуже непросто, однак реально. Стародавня аграрна магія здатна на все, хоч ГРУ її й зневажає. Ми здійснимо свій ритуал, могутніший, потужніший, невідворотніший за Западло! Це буде рідкісний приклад агро-ельфійського обряду Зрадомога, що, безперечно, увійде в підручники з історії геополітичної магії. Він анігілює усю Московію разом з її омріяною Аляскою, перетравить і виплюне за межі матерії. А там уже нехай їбуться як хочуть!
Деякий час всі у
