Бігун у Лабіринті - Джеймс Дашнер

— Тікав од бісових гріверів, як іще? Мало не попався… — Ньют помовчав. — Досі здригаюся на саму думку, що був на волосину від Переміни.

Переміна. Томас був переконаний: коли він зрозуміє, що це таке, багато питань відпадуть самі собою.

— А до речі, що це таке? Що перемінюється? Невже після цього всі стають такими психами, як Бен, і кидаються на людей?

— Випадок Бена нетиповий. Ти, здається, хотів про бігунів поговорити? — своїм тоном Ньют недвозначно натякав на те, що тему Переміни закрито. Це лише дужче розпалило цікавість, але Томас був радий і тому, що розмова знову повертається до бігунів.

— Гаразд. Уважно слухаю.

— Як я сказав, вони найкращі з найкращих…

— І як ви їх добираєте? Перевіряєте на прудкість?

Ньют обдарував Томаса поблажливим поглядом і голосно зітхнув.

— Занадто вузько мислиш, зелений, або Томмі, якщо вже тобі так більше подобається. Прудкість — тільки одна з якостей бігуна. І не найголовніша, мушу сказати.

— Що ти маєш на увазі? — зацікавився Томас.

— Коли я кажу «найкращі з найкращих», то маю на увазі — найкращі у всьому. Щоб вижити в цьому клятому Лабіринті, треба бути кмітливим, прудким і дужим. Треба вміти приймати рішення і правильно оцінювати ступінь ризику, на який можна піти. Там немає місця дурості. А втім, і надмірній обережності теж, — Ньют відкинувся назад, спершись на лікті, й витягнув ноги. — Та й моторошно там, скажу по правді. Я геть не сумую за тими часами.

— А я гадав, грівери тільки ночами вилазять.

Нехай Томасу і призначено долею стати бігуном, та нариватися на одну з цих почвар дуже не хотілося.

— Зазвичай так.

— Тоді чого там боятися?

Про які ще жахи Томас має довідатися?

— Напруження, стрес, — зітхнув Ньют. — Схема Лабіринту змінюється щодня. Доводиться постійно тримати в голові розташування мурів, а потім ще наносити їх на довбані карти. Та найгірше — ти повсякчас трусишся, що не встигнеш повернутися назад. У простому лабіринті легко заблукати, а вже як щоночі стіни пересуваються, одна похибка — і капець: ніч у товаристві кровожерливих почвар тобі забезпечена. Лабіринт не для дурнів і легкодухів.

Томас насупився. Він ніяк не міг збагнути, що за непереборне чуття штовхає його в Лабіринт. А надто після вчорашніх подій. І все-таки його єство вимагало чимшвидше стати бігуном.

— А з чого раптом такий інтерес? — запитав Ньют.

Томас не квапився з відповіддю, боячись промовити це вголос.

— Я хочу стати бігуном.

Ньют обернувся і подивився йому в очі.

— Ти і тижня ще в нас не пробув, шлапак, а вже такі самогубні думки. Не зарано?

— Я не жартую.

Томас геть не розумів, щó спонукає його до цього, але нічого не міг із собою вдіяти. Фактично бажання стати бігуном було єдиним, що допомагало йому не зламатися в умовах, в яких він опинився.

Ньют так само невідривно дивився на Томаса.

— Я теж. Забудь про це. Ніхто ще не ставав бігуном першого ж місяця. Поминаючи вже перший тиждень. Тобі належить пройти дуже багато випробувань, перш ніж ми зможемо рекомендувати тебе наглядачу.

Томас звівся на ноги і заходився згортати спальний мішок.

— Ньюте, ти не зрозумів мене. Я не зможу цілий день вискубувати бур’яни — здурію. Гадки не маю, чим я займався до того, як мене відіслали сюди в залізному ящику, та нутром чую: бігун — моє призначення. Я впораюся.

Ньют пильно подивився на нього.

— Ніхто не спростовує цього, але ти маєш зачекати.

На Томаса накотилася хвиля нетерпіння.

— Але…

— Не сперечайся, Томмі, і просто повір. Почнеш усім язиком молоти, що ти надто хороший для сільськогосподарських робіт і тебе хоч зараз відпроваджуй у Лабіринт, — і наживеш собі купу ворогів. Пригальмуй.

Наживати ворогів Томасові хотілося найменше, та бажання стати бігуном нікуди не зникло, тому він вирішив зайти з іншого боку.

— Чудово. Поговорю про це з Мінхо.

— Ну-ну, спробуй, шлапак чортів. Бігунів вибирають Збори, і якщо ти вважаєш, що це я такий непоступливий, то вони просто тобі в обличчя розрегочуться.

— Як мені вас переконати, що я зможу стати справді добрим бігуном? Змушувати мене чекати значить марнувати час!

— Послухай-но мене, зелений, — підвівся Ньют і тицьнув у Томаса пальцем. — Ти уважно мене слухаєш?

Дивно, але Томас зовсім не злякався погрози. Він звів очі до неба і кивнув.

— Викинь з голови ці нісенітниці, поки інші не дізналися! Існують певні правила, і від цих правил залежить усе наше життя!

Він зробив паузу, але Томас промовчав, готуючись вислухати цілу лекцію.

— Порядок, — провадив Ньют. — Порядок. Постійно повторюй це кляте слово у своїй гнилій макітрі. Й ось причина, з якої ми тут не збожеволіли: ми гаруємо, не розгинаючи спин, і підтримуємо порядок. Саме заради порядку ми виперли Бена — недобре, коли навкруги бігають усілякі психопати і намагаються випустити тобі кишки. Порядок! І найменше нам треба, щоб ти його порушував.

Розуміючи, що ліпше вже йому облишити цю розмову, Томас поступився.

— Гаразд, — тільки й мовив він.

Ньют поплескав його по плечу.

— Укладімо угоду.

— Яку? — в Томаса знову прокинулася надія.

— Ти тримаєш язика за зубами про бігунів, а я постараюся якнайшвидше включити тебе до списку претендентів на тренування. Там і виявиш свої здібності. Але як почнеш базікати, можеш бути певний — назавжди позбудешся можливості стати бігуном. Як тобі така угода?

Томаса аж ніяк не приваблювала перспектива чекати до скону.

— Гнила угода.

Ньют звів брови. Томас нарешті кивнув.