💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
23 березня 2025 18:41
Книга дуже цікаво велике враження читати її то я дуже задоволена
Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Восьме коло пекла - Кшиштоф Борунь

Восьме коло пекла - Кшиштоф Борунь

Читаємо онлайн Восьме коло пекла - Кшиштоф Борунь
хочете. Зважте усі “за” і “проти”. А зараз я мушу йти. Зустрінемось в інституті. За півгодини.

— Так, за півгодини, — механічно ствердив Балич.

Вони лишились удвох. Кама пішла до спальні й пакувалася далі. Ром стояв на порозі, вичікувально дивлячись на неї.

— Забрати рапорт було б нерозумно, — нарешті порушила вона прикру мовчанку.

— Кажу відверто — я ладен заради тебе відмовитись од поїздки.

Кама здивовано глянула на нього.

— Тільки заради мене? Це ще більш нерозумно. Твоя присутність необхідна. Я бачу, Стеф усе переплутав. Йшлося лише про політ до Калькутти. Найліпше буде, коли я полечу з Модом сама.

— Найліпше? Не знаю… Адже він психопат.

— Теж незгодна з тобою, — жваво заперечила Кама. — Мод — нормальна людина. Тільки й того, що мислить середньовічними категоріями. Я досліджую його вже кілька місяців…

— Я б йому не довіряв.

— З цим я можу погодитись, — зауважила Кама з ледь помітною іронією. — Ти можеш йому не довіряти. У мене ж інші стосунки.

— Коли говорити відверто… — гнівно почав Балич, але не докінчив. — А коли б з вами полетів Мікша?

— Навіщо?

— Адже ти сама сказала, що Мод Мікші найбільш довіряє.

— Стеф не має часу. А втім, це зовсім непотрібно.

— Правду кажучи, я вже з ним про це розмовляв.

— Ага, ось воно як! Змова! — усміхнулася Кама.

— Змова, — підтвердив Ром. — Ну то як, згодна?

— Це непотрібно. Та коли ви так уже хочете…

— Я йду зараз до Гарди. До зустрічі в Калькутті!

— До зустрічі!

Модест чекав на стартовій доріжці. Кама, попрощавшись з Гардою, готувала машину, від часу до часу поглядаючи на годинник.

Мюнх не приховував збудження.

— Спочатку полетимо до Варшави? — спитав він Каму.

— Авжеж. А звідти літаком до Калькутти.

— І я побачу Індію?..

— Навіть сьогодні. Ти радий?

— Звичайно. Коли стартуємо?

— Скоро. Чекаємо лише на Мікшу

— І він лишиться з нами там?

— Ні. Він мусить одразу повернутися. Але зате ти познайомишся з багатьма іншими цікавими людьми.

Мюнх глянув на неї спідлоба.

— Ми завше мусимо з кимось бути?

— Тебе втомлюють люди? — лагідно спитала Кама. — Щоправда, мене інколи теж.

— Хіба не можна бути десь… далеко від усіх… од усього світу?

— Можна. В горах, у повітрі, на морі…

— У повітрі теж багато людей.

— Це як на яких висотах і трасах. Ось побачиш, коли ми летітимемо літаком міжконтинентального сполучення, навколо нас буде тільки небо й земля.

— Я хотів би вже летіти.

Кама глянула на годинник. Час уже стартувати Куди ж подівся Мікша?..

Вона ще раз глянула на годинник. Якщо вони протягом п’яти хвилин не стартують, доведеться зателефонувати до Варшави, аби змінили програму польоту.

Кама поклала руку на шию й назвала подумки номер Мікшиного телефону. Але він був зайнятий.

Ще раз назвала номер.

— Чи довго? — квапив Модест.

Цієї миті Кама відчула легенький укол телефонного браслета. Швидко підвела руку.

— Нуль, нуль, нуль. Слухаю.

— Камо! — почула вона Мікшин голос.

— Так. Що сталося?

— На жаль…

— Ти не летиш?

— Я щойно дістав виклик з головного управління. Завтра маю подати звіт про наслідки досліджень диполів. Не знаю, що робити?

— Подай звіт!

— Вельми шкодую.

— Не маєш чого. Бажаю успіху.

Кама вимкнула зв’язок.

— Летімо, — сказала вона Модестові й підійшла до машини.

— А Мікша?

— Летимо самі!

В його погляді Кама завважила щиру радість

ЧАКЛУНКА

Мюнх затримався на порозі.

Кабіна скидалася радше на невеличку клубну залу в Інституті мозку, ніж на салони відомих йому повітряних машин. М’який килим на підлозі, низенькі столики, крісла, невеликий автоматичний бар з довгим буфетом і рядом табуретів, полиці з книгами й журналами, шафа з плівками для настільного читання, навіть дві картини на стінах. Усе це опорядження збудило в Мюнха неспокій і пильність.

Модестове вагання не пройшло повз Камину увагу.


— Ти вперше бачиш такий літак, правда? Але ж не кожна повітряна машина має нагадувати сповідальню чи відьмину мітлу, — пожартувала Кама, однак Мюнхове обличчя лишилося поважним і зосередженим. — Досі ти літав тільки на короткі відстані, а це літак далекого радіуса. Можеш почувати себе тут, як вдома. Щоправда, це не найшвидший засіб сполучення, зате надто зручний. Ну, йди! Не бійся.

— Чому ти гадаєш, що я боюсь? — вороже спитав він і ступив у кабіну.

— Я не хотіла тебе образити, — виправдувалась Кама. — Просто я помітила, що ти вагаєшся, і… Коли я завдала тобі прикрощів, пробач мені.

— Це ти… пробач.

Мюнх скинув з плеча дорожню торбу и розгледівся довкола.

— Ми тут самі? — трохи згодом запитав він.

— Авжеж. Самісінькі.

Кама підійшла до невеликого розподільного пульта в глибині кабіни й натисла одну з кнопок.

На екрані з’явилося чоловіче обличчя.

— Ви готові? — почулося коротке питання.

— Так. Можемо стартувати. Коли ми пролітаємо над Гімалаями?

— Десь о дванадцятій двадцять за всесвітнім часом.

— Яка видимість?

— Непогана. Під час польоту над вершинами до заходу сонця лишається п’ятнадцять хвилин. Може, зменшити висоту польоту?

— Саме про це

Відгуки про книгу Восьме коло пекла - Кшиштоф Борунь (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: