Тероріум - Василь Дмитрович Кожелянко

Галя зняла з себе золототканий з коштовними камінцями пояс, розстелила його на долівці і, жестом запросивши Чіпку зробити так, як вона, сіла по-турецьки. Чіпка теж сів, але не на голу долівку, а на поролоновий килимок: галюцинації Галі однаково - вона безтілесна, не застудиться.

- Щось холодно, - завовтузилася Галя, - може, ти поділишся зі мною цим гарним килимком?

- Охоче, Галю, охоче, - заметушився Чіпка, думаючи про загадкову жіночу натуру, хай вона навіть і галюцинація. Він відсунувся на край килимка, Галя сіла навпроти, а поміж ними поклала свій розкішний пояс.

- Ось це, Ігоре, - провела пальцем Галя по візерунку у вигляді ланцюжка ромбиків, - ваш світ, а це, - вона вказала на другий подібний за візерунком, але з іншого ґатунку золота ланцюжок, - наш. Бачиш, вони перетинаються?

- Бачу.

- Ось це і є ті самі Зони Контакту…

- А як він тобі дасть знати, коли закінчується твій термін?

- Ось ці камінці, - вона торкнулася пальцем маленьких рубінів і смарагдів, - вони засвітяться за п’ять хвилин до кінця терміну, впродовж якого я можу повернутися у свій світ. Крім того, ці камінчики - так звані Точки…

- Слухай, Галю, - ще раз перебив її Чіпка, - а як ти прибула сюди і як повернешся назад?

- Це все зробив Веве.

- Але як?

- Я сама достеменно не знаю. Він мені пояснював, але я всього не втямила. Є спеціяльна молитва, чи мантра, яка вкупі з певними жестами і знаками перебудовує структуру людини.

- Це як?

- Змінюється баланс духовного і тілесного на користь духовного і то радикальним чином, аж до такого рівня, коли сутність, керована думкою, може переміщати матеріяльну складову людини…

- Тіло чи що?

- Тіло і енергетичне поле, яке за своєю суттю теж матеріяльне.

- Ти кажеш переміщати, а куди?

- Та куди завгодно. У Зоні Контакту - у паралельний світ. По Горизонталі Зустрічі.

- Ось вона і прибула сюди, - констатував сам для себе Чіпка. - У мене теж пропорції душевного і тілесного суттєво зміщені, але в бік матеріяльного… Тому я, мабуть, й розмовляю з нею, замість того, аби приймати процедури в психіятричному шпиталі.

Галя встала, гордо підняла голову, випнула пружні груди і, затягуючи стан своїм недешевим багатофункціональним поясом, холодно промовила:

- Я не примара, Ігоре, я - жива людина, але я нікому не нав’язуюся! Я можу хоч уже повернутися додому.

- Не треба! - випалив Чіпка, гарячково думаючи, що робити і як себе поводити з цією галюцинацією Галею. - Розкажи мені про ваш світ.

- Світ як світ, - Галюцинація все ще дулася, - не гірший за ваш. Але й, якщо чесно, то не кращий.

- На якому рівні розвитку ваш світ?

- Що ти маєш на увазі?

- Ну, там, наука і техніка, транспорт, комунікації…

- Кожен, хто хоче знати, - знає. Тепло і світло нам дають сонце і вогонь, а їжу - природа. Для долання відстаней є коні і хмари…

- Хмари? Це - як?

- Ні, на хмарах ми не літаємо, це так говориться, а насправді ми просто переміщуємося в просторі, долаючи тяжіння земної тверді.

- Ви подолали гравітацію?

- По вашому, це так. А ми пояснюємо це вмінням змінювати баланс духовного і матеріяльного на користь першого. Те, що я тобі казала. Щоправда, мандрувати на хмарі можуть лише ліпші люди.

- Зрозуміло, а на якому рівні у вас мілітарна техніка?

- Що, Ігоре?

- Чим ви вбиваєте ближніх, тобто чим у вас воюють?

- Воїни - мечами, списами, стрілами, - зітхнула Галя, - а пани у боротьбі за владу - різноманітними отрутами.

Хоча є винятки. Наприклад, мій батько, він нікого зі своїх конкурентів за престол країни, назву якої я тобі, Ігоре, не можу передати, не отруїв. Він у чесних поєдинках заколов шістьох своїх родичів.

- Десяте століття, - буркнув Чіпка.

- Чому десяте?

- Я, Галю, хотів сказати, що у нашому світі люди так само жили понад тисячу років тому. Лише на хмарах не літали.

- А тепер?

- Тепер у нас нечуваний розвиток цивілізації. Воїни мають зброю, яка за секунду може знищити мільйон людей, а пани, у нас вони називаються політиками, вбивають одне одного за допомогою інформаційних комунікацій. Прогрес у нас, Галю.

- А навіщо?

- Що навіщо?

- Для чого такий прогрес?

Чіпка трохи подумав і сказав:

- Я не знаю.

Галюцинація зробила мимовільний рух, зручніше вмощуючися на килимку, і своїм коліном торкнулася Чіпчиної ноги. Так і є! Галюцинації у комплексі: зорові, звукові, дотикові. Чіпка зажурився - хворий він не на жарт. - Ігоре, - вивів його із тяжкої задуми голос «гості із паралельного світу», - я голодна.

- Що?

- Чи нема у тебе якоїсь їжі? - Є, звичайно, є, - схопився Чіпка, - почекай кілька хвилин.

Він вийшов з печери і, не перестаючи дивуватися зі своєї такої оригінальної хвороби, зайшов до намету, де був облаштований продовольчий склад невеликого ювелірного табору. Чіпка відчинив холодильник, трохи повагався, і зрештою, вирішивши якнайефектніше вразити цю дивну Галюцинацію, взяв найвишуканіші делікатеси: шматок запакованої у целофан справжньої овечої бринзи, бляшану банку консервованої мамалиги і літрову пляшку чистої води.

Виходячи з намету, він зіткнувся з командиром своєї охорони вістуном Оскаром Тартарським.

- Зголоднів, Чіпко? - лагідно усміхнувся Оскар. Цей досвідчений бойовик, непереможний рукопашний боєць, до того ж не надто «юний», тертий життям чоловік щиро жалів свого молодого товариша, що зазнав такої тяжкої психічної травми.

- Та трохи, - зніяковів Чіпка від