Тероріум - Василь Дмитрович Кожелянко

Біля дверей П’єрової лабораторії він набрав потрібний шифр і ввійшов…

Через півгодини з лабораторії вийшов старезний майже столітній дідуган з тремтячими руками і головою, що дуже смішно смикалася. Охорона не здивувалася, зате водій таксівки не забажав взяти якогось порохнявого старого, бо, мовляв, він чекає пана професора, який йому добре заплатив і обіцяв ще. Дідок прошамкотів, що пан професор йому відступив замовлення і дав водієви десятку… П’єр Міцкевич прокинувся у чужій квартирі від жорстокої спраги. Він почовгав на кухню, довго пив прямо з бідона, потім зазирнув у вітальню, де світилося. Його приятеля О. Коп-Аума не було, а перед потрійним дзеркалом сидів дуже старий дідок і гірко плакав.

Допився, подумав П’єр і протер очі.

- А де Аум? - спитав дідка.

- П’єре… - старий повільно підвівся, розвів страхітливо скрючені руки для обіймів і посунув на Міцкевича.

П’єр злякано позадкував.

- П’єре-е-е, це я, твій друг, професор О. Коп-Аум.

- Ти вмикав прискорювач?! - схопився за голову П’єр.

Постарілий на п’ятдесят років О. Коп-Аум ствердно кивнув головою.

- Світ ще є? - холонучи від жаху прошепотів П’єр і виглянув у вікно. Світанок… Київ… Баба… Лавра… Все на місці. Дніпро, забарвлений вранішнім сонячним промінням, зробився схожим на гігантський червоного золота браслет… Гм… Ювелірний виріб, однак… Але тепер не до жартів!

- Ти хоч вимкнув прискорювач, Ауме? - накинувся П’єр на приятеля.

- Ви-и-мкнув, - схлипнув О. Коп-Аум.

П’єр Міцкевич перехрестився.

- Що робити, П’єре, що робити? - бився у істериці О. Коп- Аум.

- Я не знаю, - холодно відповів П’єр, - геронтологія не мій фах. Крім того, я змушений терміново йти на роботу, мені здається, там є багато чого цікавого…

- Я лише ввімкнув і вимкнув, працювало воно не більше секунди. А вже потім згадав, що не поставив тумблер на «режим сповільнення». І - злякався!

- Правильно злякався, - процідив П’єр, - але мушу йти. Бувай, Ауме. Шкода, що ти так швидко постарів.

О. Коп-Аум впав на підлогу і конвульсивно заридав.

Мабуть, помирає, подумав П’єр, старий уже, майже сто років.

П’єр взяв О. Коп-Аума попід пахви і, волочачи його ноги підлогою, притягнув до спальні, де вклав старенького на ліжко. Може, свічку запалити, подумав.

Але О. Коп-Аум ожив.

- Що робити? - спитав уже більш тямковитим голосом.

- Зробимо так, - енергійно почав П’єр, - я сходжу в Центр, перевірю, як там і що, а ти виклич Алерґіну, поясни їй усе, але підготуй наперед, щоби не зваріювала, як тебе таким побачить. А потім я повернусь і щось придумаємо!

- Що? Що? Що ми можемо придумати? - залементував О. Коп-Аум.

П’єр Міцкевич сам зв’язався з Алерґіною, дещо туманно розповів їй, яка біда сталася з Аумом, і відбув у Центр досліджень торсійного поля.

Через кілька годин у квартирі професора О. Коп-Аума засідала рада з питання боротьби з передчасною старістю означеного Аума у складі: сам, уже згаданий, він же об’єкт, тобто потерпілий; вчений-фізик П’єр Міцкевич; ворожка на картах Таро гарно вбрана Алерґіна, вона ж інтимна подруга нещасного Аума, у передкатастрофічній, звичайно, іпостасі. Єдиним питанням на порядку денному було: що робити?

До слова попросився п. О. Коп-Аум. Він сказав… Та ні, він нічого такого не сказав, а виявив свої негативні емоції у афектній ірраціональній неадекватній формі (рвав на собі рештки волосся, белькотів про самогубство, гм, це у майже сто років!).

Слово взяв доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Центру досліджень торсійного поля П’єр О. Міцкевич. Він сказав:

- Зрозуміло, що наш друг (легкий уклін у бік О. Коп- Аума) зазнав впливу прискорювача, тож логіка підказує, що для того, аби повернути його (уклін) у попередній біологічно вмотивований стан, варто би знову піддати Аума дії прискорювача, але уже у режимі сповільнення.

Але це лише теоретично, а в натурі навіть я, творець прискорювача елементарних частинок сьомого рівня, не знаю, якими можуть бути результати його дії у парадиґмі «мінус». Тому, аби зберегти брата Аума хоча б у нинішній іпостасі (О. Коп-Аум зацьковано смикнувся), вважаю, не варто піддавати його ще раз дії прискорювача, хай навіть у режимі сповільнення (О. Коп-Аум радісно кивнув). А щодо пропозицій, то як у науковця їх у мене нема, зате є як у шанувальника фантастичних романів. Казати? Кажу.

Треба повернути Аума в минуле, аби він знову прожив минулу ніч, але щоби до прискорювача більше не ліз.

Затим слово тримала фахівець з індивідуального прогнозу та корекції людської долі Алерґіна (прізвище та по-батькови встановити не вдалося). Вона дещо емоційно погодилася з попереднім виступаючим і запропонувала негайно провести операцію переміщення не байдужого їй О. Коп-Аума у вчорашній день. На запитання потерпілого, яким чином це зробити, Алерґіна відповіла, що необхідно викликати колегу Аума, професора окультних наук мага і мольфара його високовченість Юра Чорноконського з Чернівців.

Після недовгих, але бурхливих дебатів (професор О. Коп-Аум дуже не хотів, аби колега-конкурент бачив його у такому стані, та, зрештою, поглянувши черговий раз у дзеркало, погодився) ухвалили: викликати означеного майстра Юра Чорноконського і спитати, чи може він врятувати колегу.

Наступного дня троє згаданих прийняли чернівецького гостя. Юр Чорноконський вмився з дороги, випив чаю, переодягнувся і в дорогому костюмі та імпортній сорочці постав перед приймаючою стороною. П’єр Міцкевич коротко, але вичерпно описав ситуацію О. Коп-Аума. Юр Чорноконський трохи подумав, потім вийняв з кишені портативного комп’ютера і довго робив якісь розрахунки.

Нарешті труснув сивими кучерями, розправив довгі вуса і весело посміхнувся:

- Маєте шанс, колего!

О. Коп-Аум по-старечому сплакнув.

- Справа в тому, - сказав Юр Чорноконський, - що часовий відтинок, у якому ми нині сущі, перетинає Зону Контакту, або Горизонталь Зустрічі, ви розумієте, про що я говорю?

Всі троє згідливо закивали головами.

- Отож треба нашого передчасно