Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

— Необов’язково! — майже вигукнув Джеймс. — Чому ми не можемо уявити собі життя без вуглецю? Наприклад, з кремнієм замість вуглецю? Адже це цілком можливо, коли говорити про умови якоїсь іншої планети, звідки відірвався наш метеорит. Чому там обов’язково мусить бути наше білкове життя? З якої речі?.. Звичайно, все це можна достовірно з’ясувати лише тоді, коли нашу плісень піддати справжньому науковому обслідуванню. Ах, як шкода, що тут немає обладнання для таких досліджень!.. Хоч, правда, я сам і не міг би його провести, — зажурено визнав він, — для цього потрібні спеціальні знання й досвід. Але ми привеземо плісень для наукових досліджень, ми візьмемо її з собою, адже так, Клайд? А поки що можна сказати одне: плісень живе, і в ній виникла мутація, вона набула нових властивостей!

— Інсектицидних, — спробував пожартувати Клайд.

Але Джеймс цілком серйозно сприйняв жарт.

— Так, у даному випадку — інсектицидних, — погодився він. — Коли б такі властивості виникли в усіх блюдечках, тоді можна було б гадати, внаслідок чого вони з’явилися. Втім, мертві мурашки й метелики опинилися тільки біля одного блюдця, куди я впустив попіл! Значить, саме він отак подіяв на плісень…

— А чому метелики й бабка впали далі від блюдечка? — поцікавився Клайд. — Пам’ятаєш, вони лежали між блюдцями й мурахами?

Джеймс на хвилинку замислився. Потім швидко відповів:

— Дуже просто! Мурашки повзли до блюдечка й загинули під впливом плісені. А метелики й бабка пролітали над ним — і також загинули. От давай підемо до палатки й перевіримо, як це мусило бути, Клайд. Мені треба все докладно записати, як і що сталося під час першого дослідження. Це дуже важливо для науки, Клайд!

— Тільки не слід залишатися там дуже довго, — застеріг той. — Ці випари можуть бути шкідливими. В цьому розумінні, Фред, мені здається, мав рацію.

— Звичайно, звичайно, — заспокоїв його Джеймс. — Тільки подивимось і підемо, гаразд?

Перше, що помітив Клайд, увійшовши до палатки, було те, що кількість мурашок на землі помітно збільшилася. Крім того, вони лежали вже трохи далі від смертоносного блюдечка з плісенню. Але у всіх були так само скорчені ніжки, черевце кожної підігнулося всередину — і вусики-щупальця простягнені вперед, у напрямі до блюдечка, де, здавалося б, цілком мирно лежала синювата плісень.

— Що це значить? — спитав, знизивши чомусь голос, Клайд.

— Що?

— Хіба ти сам не бачиш? Мурашок більше, і вони лежать далі від блюдечка.

Присівши навпочіпки і зосереджено поскубуючи борідку, Джеймс переводив очі з блюдечка до мертвих мурашок і назад, немов вимірюючи відстань між ними.

— Те, що їх більше, не дивно, — мовив він нарешті, — Мурахи постійно заповзають до палатки, шукаючи їжі. Плісень їх, очевидно, приваблює. І вони загинули, як і попередні. Це зрозуміло. А от те, що вони лежать тепер далі від блюдця… Невже дія плісені посилюється? І вона вбиває мурашок уже на більшій відстані, ніж раніше… Це єдине, що я можу припустити. Але тоді…

Він замовк, задумавшись. Клайд бачив: Коротун розмірковує зовсім не так, як це бувало, коли його цікавило якесь другорядне питання, що виникало з їхніх суперечок. Ні, зараз Джеймс напружено думав про щось надзвичайно важливе, він беззвучно ворушив губами, наче з зусиллям формулюючи свої думки і не цілком довіряючи їм. Усе це мало подобалося Клайду; до того ж його дратував і гострий запах фіолетової плісені: він помітно посилювався. Цей неприємний запах, здавалось, плив хвилями від блюдечок — то сповнював повітря, то слабшав, і коли така хвиля наростала, від неї навіть лоскотало в горлі. А може, це від легенького вітерця, що час від часу розгортав полог палатки і продував її?.. Клайд нетерпляче сказав:

— Ходімо, Джеймс, ти можеш подумати і надворі! Коротун наче прокинувся.

— Зараз, Клайд, — заговорив він поквапливо. — Але мушу тобі сказати: от скільки я міркував, усе одно висновок може бути тільки один!

— Який саме?

— Мутація не закінчилася, — переконано сказав Джеймс. — Вона триває! І згубна для комах дія плісені стає дедалі сильнішою. Мабуть, тому й посилюється її запах. Ти чуєш?

— Ще б пак, — з готовністю ствердив Клайд. — Тому я й вважаю, що нам з тобою не слід дихати цим повітрям. Чорти його знають, до чого це може призвести!.. Стривай, стривай, а тут що таке?

Вже підводячись, він помітив у кутку палатки маленький брунатний клубочок. Це було щось значно більше, ніж комаха — мов якась невеличка тваринка. Обережно ступаючи, Клайд пішов у темний куток палатки.

— Що там таке, Клайд? — тривожно спитав Джеймс, все ще сидячи навпочіпки і дивлячись у напівтемряву: побачити щось йому заважала постать Клайда.

— Нічого особливого, — з удаваною байдужістю відповів той. — Миша, яка, здається, теж понюхала цієї плісені… і збирається здохнути.

— О! — вигукнув Джеймс. Наче ужалений, він підскочив і кинувся до Клайда. — Ох! — зітхнув він, схиляючись над пухнастим клубочком.

На землі, в кутку палатки, справді лежала невеличка польова миша. Її маленьке рудувате тільце витяглося, здавалось, вона збирала всі сили, щоб відповзти вбік, але нічого не вийшло. Миша була ще жива, її гостренька мордочка поверталася до людей, чорні, немов блискучі намистинки, оченята злякано дивилися на них. Лапки безпорадно сіпалися, шкрябали кігтиками землю, але ці рухи ставали дедалі повільнішими. Потім її голівка безсило впала вниз, мордочка уткнулася в землю. Лапки ще раз сіпнулися й завмерли. Більше миша не ворушилась.

Клайд і Джеймс, заціпенівши, дивилися на пухнасту грудочку, яка ще мить тому була живою. Гострий запах фіолетової плісені залоскотав у горлі Клайда. Він немов опам’ятався: ні-ні, до всіх чортів, тут не можна лишатися!

— Ходімо! — гукнув він до Джеймса, раптом випроставшись. — Ані хвилини більше тут не можна залишатися!

Джеймс злякано підвів очі. Вони стурбовано кліпали під склом окулярів: Коротун немов не розумів, чого від нього хочуть. Клайд схопив його за плече:

— Підіймайся, жвавіше! — Розводити теревені, сперечатися тут нічого, треба