Фундація та Земля - Айзек Азімов

— Авжеж.

— Огидно. І їм це зійде з рук.

— Один із них був одружений і не хотів, щоб його дружина знала. Якби я доповів, дружина б дізналася.

— Хіба вона не на Термінусі?

— Так, але все одно дізналася б.

— Так йому й треба, щоб дружина про це знала.

— Згоден, але я за це не відповідатиму.

— Тебе приб’ють за те, що не доповів. Не хотіти створювати хлопцю проблеми — це не виправдання.

— А ти б доповів про нього?

— Гадаю, мені б довелося.

— Ні. Уряду потрібен цей корабель. Якби я наполіг на тому, щоб доповісти про жінку, чоловіки на кораблі передумали б сідати та вирушили б на якусь іншу планету. Уряду цього не хотілося б.

— Але чи повірять вони тобі?

— Гадаю, так. І ця жінка дуже приваблива. Уяви собі таку жінку, готову летіти з двома чоловіками, та одружених чоловіків, достатньо зухвалих, щоб цим скористатися. Знаєш, це спокусливо.

— Навряд би ти хотів, щоб твоя дружина дізналася, що ти таке кажеш, та навіть думаєш.

— І хто їй скаже? Ти? — виклично мовив Кендрей.

— Та ну, сам розумієш, що ні. — Обурення Ґатіса швидко вщухло, і він додав: — Знаєш, те, що ти пропустив цих хлопців, їм ніяк не на користь.

— Знаю.

— Унизу про це скоро дізнаються, і навіть якщо тобі це зійде з рук, то їм — ні.

— Знаю, але мені їх шкода. Які проблеми не створила б їм жінка, це ніщо порівняно з тими, які створить корабель. Капітан дещо зауважив…

Кендрей замовк, і Ґатіс пожадливо перепитав:

— Наприклад?

— Неважливо. Якщо це випливе, дістанеться мені.

— Я цього не повторюватиму.

— І я теж. Але мені шкода цих двох чоловіків із Термінуса.

3

Для будь-кого, хто бував у космосі та спостерігав його незмінність, справжній захват від космічного польоту починається під час посадки на нову планету. Земля мчить під тобою назад, поки ти мигцем зауважуєш суходіл і воду, геометричні площі й лінії, що можуть бути полями та дорогами. Виявляєш зелень рослинності, сірість бетону, брунатність голої землі, білизну снігу. Найбільше захоплюють населені конгломерати — міста, яким у кожному світі властива своя особлива геометрія та архітектурні різновиди.

На звичайному кораблі то був би захват від доторку до поверхні та ковзання посадковою смугою. Для «Далекої зірки» все було інакше. Вона пропливла крізь атмосферу, сповільнилася, майстерно врівноважуючи опір повітря та силу тяжіння, і нарешті зупинилася над космопортом. Було вітряно, і це створювало додаткові труднощі. «Далека зірка», не реагуючи на потяг гравітації, мала не тільки аномально малу вагу, а й масу. Якби маса занадто наближалася до нуля, вітер би швидко її здув. Тож треба було посилювати гравітаційну чутливість та обережно застосовувати реактивний рух, щоб протистояти не лише силі тяжіння планети, а й поштовхам вітру, і то в такий спосіб, щоб добре пристосовуватися до змін у його силі. Без комп’ютера належного рівня це взагалі неможливо було б зробити як слід.

Корабель опускався дедалі нижче, із неминучими невеликими зсувами в тому чи іншому напрямку, доки нарешті не розташувався на розміченій ділянці, яка позначала призначене йому в космопорту місце.

Коли «Далека зірка» опустилася на нього, небо було блідо-блакитне впереміш із матово-білим. Поривчастий вітер віяв навіть на поверхні планети, і хоч він більше не загрожував навігації, але ніс із собою прохолоду, від якої Тревіз здригнувся. Він одразу ж збагнув, що їхній запас одягу абсолютно не пасував до компореллонської погоди.

Пелорат, зі свого боку, вдоволено роззирнувся й потужно видихнув із полегшенням крізь ніс, насолоджучись жалючою холоднечею, — принаймні поки що. Він навіть навмисне розстібнув пальто, щоб вітер штовхнув його в груди. Науковець знав, що невдовзі доведеться знову застібнутися та намотати шарфа, але поки що хотів відчути наявність атмосфери, якої бракувало на борту.

Блісс теж щільно загорнулась у пальто й руками в рукавичках смикнула донизу шапку, прикриваючи вуха. Обличчя її скривилось від жалю, і вона, здавалося, готова була розплакатися.

— Цей світ лихий, — пробурмотіла вона. — Він нас ненавидить і жахливо до нас ставиться.

— Аж ніяк, люба Блісс, — запевнив Пелорат. — Я певен, мешканцям цей світ подобається, а вони… гм, подобаються йому, якщо забажаєш. Уже скоро ми зайдемо в приміщення, і там буде тепло.

Спохопившись, він відгорнув один бік пальто і закутав її, а Блісс притислася до його грудей.

Тревіз щосили не зважав на температуру. Він отримав у чиновника космопорту магнітну картку й перевірив її на кишеньковому комп’ютері, щоб упевнитись, що та повідом­ляла необхідні подробиці — номер ряду та місця, назву та номер двигуна корабля й таке інше. Ще раз переконався, що корабель надійно закріплено, а потім придбав найбільше з можливих страхувань у разі нещасного випадку (насправді даремно, адже «Далека зірка» мусила бути невразлива для компореллонських технологій, та навіть якби це було не так, корабель був безцінний).

Тревіз відшукав стоянку таксі саме там, де вона й мусила бути. (Частина об’єктів у космопортах мала стандартизовані місце розташування, вигляд і спосіб використання. Мусила їх мати, зважаючи на мультисвітову природу клієнтури). Він викликав таксі, зазначивши пункт призначення просто як «Місто».

До них прилинув транспорт на діамагнітних лижах, трохи розхитуючись під поривами вітру та тремтячи від вібрації не надто безшумного двигуна. Воно було темно-сіре, з білим логотипом на задніх дверцятах. Таксист був одягнений у темне пальто та білу хутряну шапку.

— Здається, антураж у цієї планети чорно-білий, — збагнув Пелорат.

— Можливо, у самому місті він жвавіший, — припустив Тревіз.

Водій заговорив у маленький мікрофон, імовірно, щоб не відчиняти віконце.

— До міста, народ?

У його галактичному діалекті чулася ніжна й доволі приємна наспівність, і його було неважко зрозуміти — що зав­жди полегшення в новому світі.

— Саме так, — відповів Тревіз, і задні дверцята ковзнули, відчиняючись.

Блісс забралася всередину, за нею Пелорат, а тоді й Тревіз. Дверцята зачинилися, і знизу заструменіло тепле повітря.

Блісс потерла руки і повільно видихнула з полегшенням.

Таксі повільно рушило, і водій запитав:

— Цей корабель, на якому ви прибули, він гравітаційний, правда?

— Ви бачили, як він спустився, — сухо озвався Тревіз, — досі сумніваєтесь?

— То він із Термінуса?

— А ви знаєте якийсь інший світ, що може такий збудувати?

Здавалось, водій це проковтнув. Таксі набрало швидкість. Тоді водій перепитав:

— Ви завжди відповідаєте запитанням на запитання?

— Чому б і ні? — не втримався Тревіз.

— У такому разі як би ви мені відповіли, якби я спитав, чи не звати вас Ґолан Тревіз?

— Я відповів би: а чому ви цікавитесь?

Таксі зупинилось на краю космопорту, і водій сказав:

— Просто цікаво! Спитаю ще раз: ви Ґолан Тревіз?

— А яке вам діло? — голос Тревіза став напруженим і ворожим.

— Друже мій, — повідомив водій, — ми не поїдемо, доки ви не відповісте на запитання. І якщо ви чітко не відповісте «так» чи «ні» протягом наступних пари секунд, я вимкну опалення в пасажирському відділенні й ми чекатимемо далі. Ви Ґолан Тревіз, депутат із Термінуса? Якщо ваша відповідь заперечна, вам доведеться показати мені документи.

— Так, я Ґолан Тревіз, і, як депутат Фундації, я очікую