Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Джубал поспіхом відкинув питання й стосовно цього також.

— Виходить, Майк нарешті прокинувся? Це тому твої очі так сяють?

— Лише частково. Звичайно, ми завжди у захваті, коли Майк не в трансі: для нас це радість... Але він ніколи насправді не йде від нас. Джубале, я ґрокаю, що ти ще не ґрокнув повноти нашого шляху Розділення води. Та очікування наповниться. Спочатку й Майк цього не ґрокав, — він думав, що це лише спосіб оживлення яєць, як на Марсі.

— Що ж... Головна мета — очевидна: це діти. Тому така поведінка з такою людиною, як я, — безглузда: у мене немає ні наміру, ні бажання робити щось, що може призвести до розмноження.

Вона похитала головою.

— Діти — це очевидний результат... Але зовсім не основна мета. Діти надають значення майбутньому, і це — велика чеснота. Проте лише три, чи чотири, чи десять разів у житті жінки в ній може поселитися дитина — із тисяч разів, коли вона може поділитися собою. Ось це головна мета того, що ми можемо робити так часто, але потребували б так рідко, якби це було лише для розмноження. Це розділення та зближення — завжди і назавжди. Джубале, Майк ґрокнув це, тому що на Марсі дві речі — оживлення яєць та зближення — цілковито роз'єднані... А ще він ґрокнув, що наш спосіб — найкращий. Яке ж це щастя — народитися не марсіанином... Бути людиною... І жінкою!

Він пильно на неї подивився.

— Дитино, ти вагітна?

— Так, Джубале. Я нарешті ґрокнула, що очікування закінчилося, і я стала вільна. Більшості з Гнізда не потрібно було чекати — але ми з Доун були дуже зайняті. Та коли ми ґрокнули, що наближається ця крива перетину, я ґрокнула, що після неї буде очікування, — і, як ти бачиш, так і сталося. Майк не відбудує Храм за одну ніч; тому верховним жрицям не потрібно поспішати з народженням дитини. Очікування завжди наповнюється.

З цієї пишномовної мішанини Джубал виділив основний факт, або впевненість Джилл щодо можливого факту. Що ж, у неї, без сумніву, було вдосталь можливостей. Він вирішив простежити за цим й спробувати забрати її додому, якщо це буде можливо. Надлюдські методи Майка були дуже гарними, — але також не зайве мати найкраще сучасне обладнання та техніку під рукою. Він не мав наміру допускати, щоб у Джилл виникла еклампсія[97] чи сталося щось подібне. Навіть якщо йому доведеться бути грубим з дітьми.

Його цікавили й інші можливості, проте він вирішив про них не згадувати.

— Де Доун? І Майк? Здається, тут дуже тихо.

Ніхто не йшов коридором, у якому вони стояли, не було чутно й голосів... Але оте дивне відчуття щасливого очікування було навіть сильніше, ніж минулого вечора. Він очікував на повне звільнення від напруження після церемонії — до якої, ймовірно, сам приєднався, не знаючи про це. Проте це місце здавалося напруженішим, ніж будь-коли раніше. Це несподівано нагадало йому про те, що він відчував ще маленьким хлопчиком, коли чекав на свій перший цирковий парад, коли хтось вигукнув: «Йдуть слони!» Джубал тоді жалкував про те, що, якби він був трохи вищим, то міг би побачити слонів, які йшли повз захоплений натовп. Ось тільки тут не було натовпу.

— Доун попросила передати від неї поцілунок; вона буде зайнята впродовж наступних трьох годин, — чи щось близько того. І Майк теж зайнятий: він знову впав у транс.

— Ага.

— Не говори так розчаровано; він скоро звільниться, бо докладає всіх зусиль, щоб звільнитися задля тебе. Дюк протягом всієї ночі шукав швидкісні записувачі, які ми використовуємо для словника. Зараз у нас заняття групи, що записує марсіанські фонетичні символи; коли Майк закінчить заняття, він зможе прийти. Доун щойно почала диктувати; я закінчила першу лекцію й вийшла привітатися з тобою... Але маю повернутися, щоб наповнитися останньою частиною роботи, — тож мене не буде трохи довше, ніж Доун. А ось і поцілунок від неї — бо перший був від мене.

Вона обняла Джубала за шию й знову жадібно притиснулася до його вуст, врешті-решт промовивши:

— Господи! Чому ми чекали так довго?.. Я прощаюся ненадовго!

Джубал зустрів ще кількох людей у великій їдальні. Дюк підняв очі, посміхнувся, помахав йому й знову почав щось наминати. Він не був схожий на людину, що не спала всю ніч, — хоча і це було не так, бо він не спав аж дві ночі.

Беккі Віззі, що сиділа поряд з Дюком, озирнулася, побачила його і радісно вигукнула:

— Привіт, старий розпуснику! — схопила його за вухо, потягла вниз й прошепотіла:

— Я все знаю. Але чому тебе не було поруч, щоб втішити мене, коли помер професор? — і вона додала вже гучніше:

— Сідай біля мене, і ми принесемо тобі поїсти, поки ти розповідатимеш, про які такі витівки писав останнім часом.

— Хвилинку, Беккі, — Джубал обійшов стіл.

— Привіт, Шкіпере. Як переліт?

— Жодних проблем. Рейсовий літак. Здається, ти ще не знайомий з місіс ван Тромп. Люба, ось винуватець цього бенкету, єдиний та неповторний Джубал Гаршоу — двох таких було б забагато.

Дружина капітана була високою, звичайною на вигляд жінкою зі спокійним поглядом, властивим усім дружинам капітанів. Вона підвелася і поцілувала Джубала.

— Ти є Бог.

— О, ти є Бог.

Джубал вирішив, що, напевне, вже звик до ритуалу... Прокляття, якщо він говоритиме це надто часто, то може й останні клепки розгубити, повіривши у сказане. Тим часом дружина Шкіпера стисла його в обіймах. Він вирішив, що вона може навіть Джилл повчити цілуватися. Вона (як же це колись описала Анна?) віддавала цьому всю свою увагу — і не думала більше ні про що інше.

— Припускаю, Ван, — сказав Джубал, — що мені й справді не слід було дивуватися тому, що ти тут.

— Що ж, — відповів космонавт, — той, хто часто літає на Марс, отримує змогу порадитися з його жителями — хіба ні?

— Лише щоб порадитися?

— Є й інші питання.

Ван Тромп потягнувся, щоб взяти грінку, і вона сама посунулася до нього.

— Гарна їжа; гарне товариство.

— Гм, так.

— Джубале, — покликала мадам Везант, — їсти!

Джубал повернувся на своє місце й побачив яєчню, апельсиновий сік та інші вибагливі наїдки, що