Фаршрутка - Іван Семесюк
— Та й хуй на вас, аби не заважали. Гриші! Сховайте Євдокимівну за переднім сидінням і чимось накрийте, а то мало що може статися. Тільки дуже делікатно, і клумаки теж не забудьте. І голову Корчинського теж туди, аби не мотилялася по проходу!
Кнехти шанобливо зняли з Вьольви Євдокимівни армігерів бацинет, підхопили стару під руки і разом з клумаками обережно утрамбували між автобусною торпедою і сидінням. Туди ж запхали голову в кульку і вогнегасник.
— Мавпа! Павіан Якович!
— И-и-и-и-и-и-и!!! — як міг, процідив крізь солону слину мавпун.
— Ясно, сиди і міцно тримайся за поручні, — з деяким навіть співчуттям промовив Вішну і поплескав Томаса по плечу, від чого той булькнув рожевими шмарклями з носа.
Фаршрутка неслася по трасі, нічого начебто не віщувало біди, але все ж таки відчувалося, що лихо десь поряд. І дійсно, події почали розгортатися доволі швидко. Спочатку все було тихо, а потім навалився низький гул, уже знайомий за першим бомбардуванням ярославським бароко, і цього разу діло було значно серйознішим. Раптом невідомо звідки обабіч дороги і на саму трасу почали сипатися досі невеликі, але все одно вбивчі шматки якихось антикварних заводських конструкцій.
— Пиздець, шановні! Здається, це Чєлябінск! Вони хочуть скинути на нас Чєлябінск! — вигукнув з водійського місця Арлекін Петрович.
І в цю саму мить різко здійнявся руйнівний вітер та почалося потужне торнадо зі здобутків першої хвилі радянської індустріалізації. Спочатку прямо з неба прилетіла циклопічна заводська домна. На щастя, вона врізалася просто в поле, але результат цього падіння усіх приголомшив. Угору здійнялася величезна хмара чорнозему, перемішаного з тоннами бетону та арматури.
— Тут ніяке узі не поможе! — крикнув Гриша №2. — Вся надія на вас і на пана пастора!
— Моліться, пасторе! — коротко підсумував Арлекін Петрович і щосили втопив педаль газу.
Кривавий Пастор гаряче замолився дивною сумішшю нижньонімецької говірки і крепких механізаторських матюків, а фаршрутка, немов космічна комета, летіла крізь промислову зливу, що містила у собі місто Чєлябінск. Фабричні цехи, гігантські розпечені домни, фрагменти дев’ятиповерхівок з московитами всередині, потрощені лінії високовольтних передач, трамвайні депо, нічні ларьки з кислим кацапським пивом і цигарками, цілі автомобільні розв’язки тощо. На фаршрутку одномоментно обрушилося з неба ціле кацапське місто. Крім того, немов горох, з неба посипалися очманілі громадяни Російської Федерації, сотні тисяч осіб різних верств і соціальних станів. Одна з них, немов комаха, заляпала собою лобове скло фаршрутки, але, на щастя, не заподіявши при цьому суттєвої шкоди.
Скоріше за все, це було результатом палкої молитви Кривавого Пастора. Олександр Валентинович гаряче молився, а фаршрутка уникала не лише пошкоджень, але й моментального зникнення. Це було диво! З двадцять хвилин, чи близько того, автобус на шаленій швидкості нісся крізь перемелений на друзки Чєлябінск і чорну хмару лупленої кацапні. Товариство повчіплялося руками і ногами за стільці та поручні і завзято заздрило Остапу Вішну, котрий завдяки своїй природній чотирирукості, немов павук, вхопився взагалі за все, до чого можна було дотягнутися.
Здавалося, що це ніколи не скінчиться, але спітнілий Переїбихаудеген нарешті помітив попереду маленьку світлу пляму, схожу на вихід з кошмарного тунеля. І дійсно, пляма почала мерехтіти та поступово збільшуватися, кругом трохи розвиднілося, і в якусь мить автобус, мов куля, вискочив на чисту й неушкоджену трасу. Все у цьому світі має межі, навіть такий бетонований непотріб, як Чєлябінск.
— Не віриться, ой не віриться! Панове-браття! Проскочили! Проскочили! Е-ге-гей!!! — з радісним полегшенням загорланив волинський армігер, і фаршрутка разом зітхнула.
— Дякуйте Кривавому Пастору! — досить емоційно додав Арлекін Петрович. — Таких брудних і дієвих молитов я не чув ніколи! Але рано радієте, панове! Якщо їм не вдалося зупинити нас Чєлябінском, то чекайте на Скоморохів, це однозначно. Всім готуватися до бою!
Деякий час, мабуть, хвилин з десять, автобус обережно крався порожньою трасою, вискрипуючи підвіскою та розхитаними дверима, аж тут Томас Якович, що сидів зі своєю покусаною пикою біля вікна, зойкнув:
— Дивіться! Що це? Оно в полі! В кукурудзі! Якісь темні силуети!
— Мєщєрскій Скоморох! — пролунав грізний голос Переїбихаудегена, і салон одразу заповнився рішучим клацанням затворів і якихось залізяк. Товариство готувалося до відсічі.
— Буде непереливки, панове! — додав Арлекін Петрович. — Скоморохі — це страшний московитський винахід, розроблений в закритих сибірських НІІ у вісімдесяті роки, ще при Андропові. Так, вони трохи застарілі, але від того не менш небезпечні.
— Борітеся — поборете! — процитував класика Остап Вішну і пересмикнув цівку дробовика.
— Ні куля, ні картеч не зупинять Скомороха, Остапе, — похмуро зауважив Арлекін Петрович. — Хіба ненадовго затримають. Але хуй на них, почнемо битися, а там побачимо. Стрілецька зброя згодиться проти їхнього ескорту, теж, до речі, дуже небезпечного. Називається воно Таваріщ-2. Це летючі андроїдні мотоблоки супроводу, менші за розмірами, не такі смертоносні, але їх більше і вони нахабніші. Якщо не помиляюся, на одного Мєщєрского Скомороха за штатом приходиться по чотири-п’ять Таваріщєй-2.
— А у чому їхня небезпека? Що вони роблять? Чим б’ються? — переляканим голосом насилу промовив Томас Якович. Мавпуна помітно трусило, було видно, що він досі не отямився після нападу голови Корчинського.
На це питання докладно відповів Остап Вішну:
— Мєщєрскіє Скоморохі, павіане, застосовують бойові культурні коди. Насправді це не надто складна технологія, якщо на цьому розумітися, але результативна. Мистецтво битви культурними кодами сягає давніх давен, має суто шаманське коріння, і у цій справі московити нині не мають собі рівних. Це свого роду магія візуалізації, посилена відносно сучасними технологіями. В Скоморохів вмонтовані візуалізатори кодів, в які спеціально навчені кремлівські культурологи завантажують потрібну інформацію. Це можуть бути чорно-білі фотографії мами з коромислом, кабінетне погруддя Молотова або зображення ізбушкі на курячих ніжках з дитячої казки, просто як приклад. Це навіть може бути звичайна балалайка. Будь-що, що може викликати у кацапа гордість за просраную страну! Ось, а замість їбальника у Скомороха стоїть матеріалізатор візуалізованих кодів. Працює Скоморох на чистій сирій нафті, і це теж важлива частина магічної технології. Раніше, як кажуть історики, все це працювало на дровах і соболиних хутрах, але прогрес не оминув і Московію.
Тут обережно подав голос Репостислав Вакарчук, що тримався на диво мужньо і поки що хуйні не пиздів.
— Почекайте, Остапе Паранірвановичу, а як конкретно вони застосовують оці коди? Що можна зробити за допомогою мами з
