Незвіданий світ - Артур Конан Дойль

особа, що назвала мене брехуном, ласкаво встане й дозволить мені подивитися на неї? (Голос: «Ось тут він, сер!» — і над головами купки студентів підноситься невеличка постать в окулярах, що з усіх сил пручається й намагається всістися на своє місце.) Ви наважилися назвати мене брехуном? («Ні, ні, сер!» — заперечує бідолашний і пірнає, наче блазень, униз). Якщо хто-небудь у цій залі насмілюється стверджувати, що я кажу неправду, я залюбки перемовлюся з ним кількома словами по закінченні лекції. («Брехун!») Хто це сказав? (У повітрі знову з’являється постать в окулярах). Коли я зійду до вас... (Хор, що співає «Прийди, прийди, сонечко!», на кілька секунд перериває його. Голова, стоячи на повен зріст і натхненно вимахуючи обома руками, здається, диригує співцями. Обличчя професора палає, ніздрі роздуваються, борода труситься; він, вочевидь, ледве стримується.) Кожне велике відкриття супроводжувалося такою самою недовірою — це яскрава ознака недалекості сучасників. Коли вам представляють якийсь видатний факт, вам бракує інтуїції, щоб усвідомити його. Ви здатні тільки обкидати болотом людей, які жертвують життям на користь науки. Ви переслідуєте пророків. Галілей, Дарвін і я... (Протяжні оплески заважають йому говорити.)

Усе наведене вище я взяв із моїх, поспіхом зроблених нотаток, що дають дуже неповне уявлення про хаос, який зчинився в залі. Галас був такий, що багато жінок визнали за краще завчасно ретируватися. Поважні, статечні вчені заразилися настроєм студентів, і я сам бачив білобородих старих, що схоплювались зі своїх місць і кидалися з кулаками на професора. Збори кипіли, наче окріп у казані. Челленджер зробив крок уперед і здійняв обидві руки. У постаті цієї людини було щось величне та потужне, і під впливом його жесту та владного погляду галас поволі вщух. Він, здавалося, хотів зробити останнє зауваження.

— Я не затримую вас, — мовив Челленджер. — Ви не варті цього. Правда є правда, і галас, що його зчиняє купка пришелепкуватих молодих людей, яких підтримують — мушу додати — не менш пришелепкуваті дорослі, не може зашкодити справі. Я кажу, що відкрив нове поле для наукової роботи. Ви заперечуєте. (Оплески.) Пропоную вам от що. Якщо хочете, оберіть з-поміж вас одну чи двох осіб і уповноважте їх заради вас перевірити правдивість моїх слів.

Містер Самерлі, заслужений професор порівняльної анатомії, високий, худорлявий, жовчний чоловік, підвівся зі свого місця. Він бажав довідатися, чи не базуються твердження професора Челленджера на даних з експедиції до верхів’я Амазонки, що в ній він брав участь два роки тому.

Професор Челленджер відповів, що базуються.

Містерові Самерлі цікаво було знати, як то сталося, що професор Челленджер зробив нові відкриття в місцевості, яку досконало досліджували Воллес, Бейтс та інші вельми відомі вчені.

Професор Челленджер відповів на це, що містер Самерлі, вочевидь, плутає Амазонку з Темзою. Амазонка значно більша за Темзу, і містерові Самерлі корисно було б знати, що ріка Амазонка і ріка Оріноко, яка поєднується з нею притокою, разом покривають площу в п’ятдесят тисяч квадратних миль. Тому не слід дивуватися, що на такому великому просторі один мандрівник знайде те, чого не бачив інший.

Містер Самерлі уїдливо зазначив, що добре усвідомлює різницю між Темзою та Амазонкою, і полягає вона в тім, що всі твердження про першу річку легко перевірити, тоді як про другу цього сказати не можна. Він був би дуже вдячний, якби професор Челленджер назвав широту та довготу тієї місцевості, де знайдено передісторичних тварин.

Професор Челленджер відповів, що з міркувань особистого характеру він зараз цього не скаже, але — з певними обмовками — готовий подати такі відомості комітету, обраному з-поміж присутніх. Може, містер Самерлі й сам увійшов би до складу цього комітету і взяв участь у перевірці його слів?

Містер Самерлі. Так, я згоден. (Бурхливі оплески.)

Професор Челленджер. Тоді я обіцяю передати вам матеріали, що допоможуть дістатися тієї місцевості. Але якщо містер Самерлі хоче перевіряти мене, то я зі свого боку хотів би мати когось, хто контролював би його. Не хочу таїти від вас, що дорогою перед вами повставатимуть і великі труднощі, і значні небезпеки. Містерові Самерлі потрібний буде молодий супутник. Чи немає тут охочих?

Ось так іноді відбуваються великі зміни в людському житті! Чи міг я, заходячи до цієї залі, думати, що мені незабаром трапиться нагода стати учасником таких неймовірних пригод, про які я ніколи й не мріяв? А Ґледіс? Може, це й була нагода, що про неї вона говорила? Ґледіс порадила мені їхати. Я зірвався зі стільця. Тарп Генрі, що сидів поруч зі мною, схопив мене за рукав і прошепотів: «Не будьте ослом, та ще й на публіці, Мелоуне!» Водночас через кілька рядів од себе я побачив високого худорлявого чоловіка з темним волоссям. Він теж стояв і сердито дивився на мене. Але я не здавався й раз у раз повторював своє:

— Я хочу їхати, пане голово.

— Прізвище, прізвище? — гукала публіка.

— Мене звуть Едвард Дан Мелоун. Я репортер «Дейлі-газетт» і буду цілком неупередженим свідком.

— Ваше ім’я, сер? — спитав голова в мого високого конкурента.

— Я — лорд Джон Рокстон. Був уже на Амазонці, добре обізнаний з усією місцевістю й маю всі дані, щоб узяти участь в експедиції.

— Репутація лорда Рокстона як спортсмена й мандрівника відома всьому світові, — зауважив голова. — Разом із тим, бажано було б мати в складі експедиції й представника преси.

— Тоді я пропоную обрати обох джентльменів, — сказав професор Челленджер. — Збори уповноважать їх супроводжувати містера Самерлі під час подорожі й підтвердити правдивість моїх свідчень.

Так, серед галасу та оплесків було вирішено нашу долю, і незабаром я вже плив у потоці інших людей, які прямували до виходу. В голові був один туман. Велетенська задача, яку я взяв на себе, пригнічувала мене. Коли я вийшов з інституту, мені здалося, що студенти метушилися по тротуару, а чиясь озброєна важкою парасолькою рука ходила по їхніх головах. Потім, серед галасу та сміху, перед моїми очима шмигонув автомобіль професора Челленджера, і я опинився на залитій сріблястим світлом вулиці Регента, занурений у думки