Подорож на Місяць - Жюль Верн

— Гаразд. Але наші кордони не досить широкі, бо на півдні океан ставить нам непоборну перепону; через це нам треба шукати місця поза межами Сполучених Штатів у якійсь лімітрофній[39] країні по той бік 28 паралелі. Отже, ми маємо законний casus belli[40] і я вимагаю оголошення війни Мексіці.

— Ні, ні! — залунало звідусіль.

— Ні? — скрикнув Дж. Т. Мастон: — Мене дивує, що це слово я чую тут.

— Але послухайте…

— Ніколи! Ніколи! — вигукнув палкий оратор. — Рано чи пізно ця війна однаково розпочнеться, і я вимагаю почати її негайно.

— Мастоне, — сказав Барбікен, даючи постріл з свого дзвоника-револьвера, — я позбавляю вас слова.

Мастон хотів заперечувати, але, дехто з його колег стримав його.

— Я згоден, — сказав Барбікен, — що спроба не може й не повинна провадитись десь інде, крім території Сполучених Штатів, але, якби мій нетерплячий друг дав мені змогу говорити, якби він глянув на карту, він побачив би, що зовсім не треба оголошувати війну нашим сусідам, бо деякі кордони Сполучених Штатів простягаються за 28 паралель. Ось, подивіться, ми маємо в нашому розпорядженні всю південну частину Техаса і Флоріди.

Інцидент був вичерпаний. Проте, Дж. Т. Мастон не без жалю дав себе переконати. Вирішили, що колумбіада буде вилита на території Техаса або Флоріди. Але ця резолюція неодмінно повинна була викликати змагання між містами обох цих штатів.

28 паралель проходить через півострів Флоріду і ділить його на дві майже рівні частини. Далі, перекинувшись за Мексіканську затоку, вона простягається дугою вздовж Алабами, Міссісіпі й Луїзіани; далі йде через Техас, від якого вона відрізує ріг, продовжується через Мексіку, а саме Чіуауа, Сонору, перетинає Стару Каліфорнію і зникає у хвилях Тихого океану.

Отже, тільки частини Техаса й Флоріди, розташовані за цією паралеллю, мали умови широти, рекомендовані Кембріджською обсерваторією.

Флоріда у своїй південній частині не має значних міст. Там розташовані лише форти, побудовані для захисту від кочових індійців. Єдине тільки місто, Темпа-Таун, могло звернути на себе увагу своїм сприятливим положенням і висунути свої права.

У Техасі, навпаки, міста численніші й важливіші: Корпус-Крісті в районі Нуесес, всі міста на річці Ріо-Браво, Ларедо, Комалітес, Сан-Ігнасіо в районі Веб, Рома, Ріо-Гранде-Сіті в районі Старр, Едінбург в Ідальго, Санта-Ріта, Ель-Панда, Браунзвіль в Камероні — всі вони утворили міцну спілку проти претензій Флоріди.

Тільки-но рішення стало відоме, депутати від Техаса і Флоріди негайно прибули до Балтімори. Відтоді на президента Барбікена і впливових членів Гарматного клубу вдень і вночі напосідали з загрозливими вимогами. Обидва штати майже ладні були оголосити війну один одному. Депутатів можна було побачити в місті озброєними. При зустрічах доводилось побоюватись можливих сутичок, які мали б сумні наслідки. На щастя, розважливість та спритність Барбікена не припустили цього.

Газети ставали на бік того чи іншого штату. Наприклад, «Нью-Йорк-Гералд» («Нью-йоркський Вісник») і «Трібюн» («Трибуна») підтримували техасців, тоді як «Таймс» («Час») і «Америкен Ревю» («Американський Огляд») стали на бік флорідян. Члени Гарматного клубу розгубились і не знали, кого слухати.

Техас пишався своїми 330 000 жителів, але менша за Техас Флоріда доводила, що вона порівняно густіше заселена своїми 56 000 жителів. Крім того, вона закидала Техасові його пропасниці не гірші за флорідські.

«Опріч того, — додавали техасці через свій орган «Нью-Йорк-Гералд», треба віддати перевагу штатові, в якому зростає найкращий в Америці бавовник, найкращий дуб для суднобудування, — штат, в якому є чудове вугілля і залізні рудники з 50 % чистої руди».

На це «Америкен Ревю» відповідала, що хоч грунт Флоріди не такий вже багатий, проте, він має кращі властивості для формування й виливання колумбіади, бо складається з піску і глини.

«Але, — заперечували техасці, — перш ніж вилити будь-що, треба прибути в країну. Сполучення з Флорідою утруднене, тоді як береги Техаса утворюють Гавестонську затоку, яка має 28 кілометрів в окружності і в якій вистачить місця для флоту цілого світу».

«Добре! — твердили газети, прихильні до флорідян. — Ви нам пропонуєте затоку, розташовану нижче 29 паралелі, але ми маємо бухту Еспіріту-Санто, яка лежить якраз при 28° широти».

«Хороша бухта! — відповідали техасці. — Адже вона напівзасипана піском».

«Самі ви засипані піском!» — вигукували флорідяни.

Так війна тривала кілька днів, доки флорідяни вигадали новий маневр. Одного ранку «Таймс» проголосив, що оскільки починання це «справжнє американське», то воно і відбуватися повинно на «справжній американській» території. Від цих слів техасці аж підстрибнули:

«Американській! — скрикнули вони. — А хіба ми не такі самі американці, як ви? Техас і Флоріда, чи не були вони обидва приєднані до Штатів 1845 року?»

«Безсумнівно, — відповідав «Таймс», — але ми належимо американцям від 1820 року!»

«Так, вірно, — зауважувала «Трібюн», — після того, як-ви належали іспанцям або англійцям протягом 200 років, вас продали Сполученим Штатам за 5 000 000 доларів».

«Це не має значення, — відповідали флорідяни. — Хіба ми повинні через це червоніти? Хіба не купили 1803 року в Наполеона Луїзіану за 6 000 000 доларів?»

«Це ганьба! — вигукнули тоді техаські депутати. — Така мізерна країна, як Флоріда, насмілюється порівнювати себе з Техасом, який, замість того, щоб його продавали, сам зробився самостійним, прогнавши мексіканців 2 березня 1863 року і оголосивши себе союзною республікою. Країна, яка з своєї волі приєдналася до Сполучених Штатів!»

«Бо вона злякалася мексіканців!» — відповідала Флоріда.

Становище дедалі гіршало. Збройна сутичка і, мабуть, справжня війна були неминучі. Доводилося наглядати за депутатами. Президент Барбікен. який, звичайно, зважив усі ці обставини, мусив щось вирішити, бо, справді, шанси обох штатів були однакові. Протягом цієї запеклої полеміки він вже одержав чимало загрозливих листів, незаперечних документів