ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
І чесність завжди керувала вчинками Ганни, вабила до неї всіх, хто її знав.
Другою рисою була самостійність. Тепер Ридан бачив: у важкому становищі Ганна зуміє сама вибрати правильний шлях. Все рідше зверталася вона до кого-небудь за порадою — як бути. Зате часто зверталися з цим запитанням до неї, і чим далі, тим більше, бо Ганна захоплювалася громадською роботою і вже відчувала, що потрібна людям.
А кілька місяців тому Ганну обрали в комітет комсомолу. Ридан зрозумів, що дістав відмінну оцінку за свою виховну діяльність. І цю оцінку він прийняв з гордістю, тим паче глибокою, що тільки дехто з його близьких друзів догадалися поздоровити його з цього приводу.
Не все, однак, було так рівно і безхмарно у батьківській діяльності Ридана. З раннього дитинства Ганни він потай мріяв пробудити в ній інтерес до того кола явищ, яке приваблювало його самого. В майбутньому він бачив її крокуючою по його слідах, надійним, близьким соратником, нарешті, — ще на більшій відстані, — крокуючою від нього далі — вперед.
Згодом Ридану довелося відмовитись од цієї мрії. Він не знайшов у дочці якихось переважаючих нахилів для такого майбутнього. «Хай так, — думав він. — Але що ж у ній головне? Чим вона захоплюється? Ким буде?»
Час минав. Ридан чекав, придивлявся. Ганна всім цікавилась на диво однаково. Вчилася вона охоче і легко, дуже рідко зверталася по допомогу до батька, захоплено займалася музикою, багато читала, любила громадську роботу, спорт… Ридана вражала її чіпка пам’ять і здатність швидко все освоювати. «Що за дивний універсалізм! — з тривогою думав Ридан. — Так вона ніколи не знайде себе…»
Настали останні дні навчання в школі. Куди ж іти? Розмови на цю тему, які все більше пригнічували обох, ні до чого не приводили. Ганна не могла ні на чому зупинити вибір. Ось уже й атестат в руках. Ось уже — канікули… Знову зажевріла надія в професора. Якщо вже їй справді однаково, чому б не взятися за медицину?.. Ганна трохи поморщилася, але погодилась… Треба ж на щось погодитися. Далі в розмові постало питання про те, що, можливо, доведеться кинути або в усякому разі скоротити заняття музикою…
І тут раптом усе визначилося само по собі, несподівано і так чудово! Ганна почала заперечувати. Як?! Кинути музику? Та нізащо! Вона згодна ніколи більше не чути про математику, про фізику, про будь-яку шкільну науку, вона погодиться кинути ковзани, плавання, що завгодно, тільки не музику!.. Та ще тепер, коли вона сама створила дві речі — романс і пісню!..
Ридан дивився на дочку з тихою усмішкою і в душі глумився над собою, — треба ж було стільки років спостерігати, шукати і не помітити того, що лежало перед очима!
…До консерваторії Ганну Ридан прийняли без екзаменів, якщо не брати до уваги невеликого концерту перед суворими екзаменаторами, який і вирішив її долю.
* * *
Швидко і непомітно летіли дні; минали роки пової, сповненої шукань роботи.
Електричне життя мозку потроху відкривалося Риданові. Одне за одним незрозумілі раніше явища покірно вкладалися в рамки нових закономірностей, з яких починали вже принадно прозирати контури сміливого риданівського узагальнення.
Але чим далі йшов професор, тим більше виникало загадок. Неймовірна складність і виняткова досконалість конструкції мозкового апарата іноді лякали його.
Ну гаразд, мозок виробляє високочастотні коливання, хвилі. Але що ж таке ці хвилі?
Може, це «хвилі речовини», ті самі електромагнітні хвилі, які завжди розкидає довкола себе всяка «мертва» матерія і частота яких настільки ж різноманітна, як самі види матерії? Тоді джерелом мозкових хвиль є просто речовини, що входять до складу мозку, а непостійність коливань пояснюється хімічними реакціями в живому мозку.
Ні! Ридан добре знав хімію мозку. Кількість речовин, з яких складається мозок, дуже велика, але все-таки значно менша від величезної різноманітності впливів (блискавичних і точних) мозку на організм. Одне одному не відповідає. Виходить, хвилі мозку — не просто випромінювання його речовини.
А коли так, то, виходить, ці хвилі — результат якоїсь особливої діяльності мозку, його функція. Хай кількість мозкових хвиль нескінченно велика, але ж і різноманітність функцій організму, якими керує мозок, безмежна. Можна припустити, що кожній хвилі, яка випромінюється мозком, відповідає своя, певна функція організму.
Як же, яким невідомим поки що фізиці способом мозок-генератор виробляє ці хвилі?
З усіх питань, на які поки що не було відповіді, Ридан виділив одне, що вимагало ясності в першу чергу. Ось перед ним сотні цереброграм, що зображують криві струмів у різних тварин і при різних подразненнях. От записи, зроблені при звукових діях, от світлові, дотикові, смакові, рухові, больові…
В усіх тварин одні й ті самі зовнішні впливи викликають загалом схожі малюнки електричних коливань. Чи означає це, що, наприклад, біль від уколу — і є саме ось така тремтлива і спадаюча раптовими, періодичними зривами вниз крива коливань струму? Чи цей електричний стан — той самий, що його організм відчуває як біль, чи електричні явища тільки супроводжують якісь больові процеси в організмі?
Коли б можна було якимось фізичним шляхом відтворити таке саме електромагнітне поле і піддати його впливові відповідну ділянку мозку, питання було б розв’язане. Людина відчула б укол.
Ні, фізика, техніка поки що неспроможні зробити це, бо всі фіксовані коливання, як установив Ридан, складаються з безлічі якихось інших ультрависокочастотних коливань, які тільки й можуть дати потрібний ефект. А відтворити їх людина не може. Виходить, щоб з’ясувати питання про суть цих електричних імпульсів, потрібен якийсь інший шлях.
Знову почалися шукання невідомого.
Як завжди
