Марсіянин - Енді Вір

Я заклеїв стрічкою вісім входів, залишивши один відкритим. Потім я причепив липкою стрічкою пластикову торбу розміром, як мішок, до шийного отвору скафандру (цього разу Джогансенового). У цій торбині я проколов дірочку, настромив і примотав стрічкою торбину до вільного клапану.

Потім я заповнив торбу чистим О2 із скафандрового баку. “Дідько!” - подумав регулятор, - “Краще мені почати витягувати з повітря О2, і якнайскорше!”

Це спрацювало.

Я вирішив не надягати скафандр. Атмосферний тиск очікувався незмінним. Мені був потрібен лише кисень. Тому я узяв каністру з О2 з медичного відсіку. Так у мене було набагато більше свободи рухів. Маска навіть мала гумову стрічку, щоб триматись на обличчі!

Щоправда мені все одно був потрібен скафандр для перевірки справжнього рівня кисню у Габі (бо головний комп’ютер Габа думав, що рівень О2 100%). Адже кожен скафандр знає як перевіряти склад власного повітря.

Поглянемо… Скафандр Мартінеза був у ровері. Джогансенів обдурював регулятор. Ллюїсів виконував роль бака для води. Власний я не хотів зіпсувати (а що?! він припасований саме під мене!). Це лишає мені для роботи три скафандри.

Я узяв скафандр Фоґеля і увімкнув внутрішній повітряний сенсор, лишаючи шолом відчиненим. Коли рівень кисню упав до 12%, я надяг дихальну маску. Рівень падав нижче і нижче. Коли він досяг 1%, я просто від’єднав регулятор від електрики.

Хай я не можу його перепрограмувати, та я можу просто вимкнути цього гада.

У Габі є повсюди аварійні ліхтарики на випадок проблем з електрикою. Я висмикнув світлодіод з одного і залишив стирчати з нього два електродроти, розташовані досить близько один до одного. Тепер коли я його вмикаю, то отримую невеличку іскорку.

Узявши бак з О2 з Фоґелевого скафандру, я прилаштував ремінець до обох його кінців і почепив його на плече. Потім я під’єднав шланг до баку і загнув інший кінець шлангу великим пальцем. Я пустив маленьку цівку О2, таку малу, щоб вона не могла пройти крізь загин.

Я виліз на стіл з огнивом у одній руці і кисневим шлангом, відтак потягнувся угору і спробував, що задумав.

Хай йому грець, все вдалось! Пускаючи О2 над огнивом, я натис на умикач ліхтарика, і чарівний струмінь полум’я вирвався просто із шланга. Звісно, загула пожежна тривога. Та я чув її так часто останнім часом, що заледве звернув на неї увагу.

Потім я знову це зробив. І знову. Короткі пахкання. Без великого полум’я. Я з задоволення продовжував далі.

Я був переповнений радістю! Це був найкращий план з поміж усіх. Я не тільки усував з повітря гідроген, я ще й створював більше води!

Усе йшло прекрасно до самого вибуху.

В один момент я задоволено спалюю гідроген, у інший - я на іншому боці Габу, і мене засипано різними речами. Я важко устав на ноги і побачив, який розгардіяш був у Габі.

Перша моя думка: “Вуха горять, як у пеклі!”

Потім я подумав: “Мені паморочиться,” - і упав на коліна. А потім упав ниць. Отак мені паморочилось. Я обхопив голову обома руками і почав обмацувати її, відчайдушно сподіваючись, що не поранений. Усе наче було на своїх місцях.

Та обмацавши обличчя, я зрозумів у чому справа. Вибух зірвав з мене кисневу маску. Я дихав майже чистим азотом.

Уся підлога була усіяна сміттям. Не було сенсу шукати медичний бак О2. Нема сенсу взагалі шукати що-небудь у цьому гармидері перш ніж я зомлію.

Потім я побачив скафандр Ллюїс, який висів на своєму місці. Його не стягнуло вибухом. Він сам по собі був важким, та ще й усередині було 70 л води.

Метнувшись до нього, я хутко відчинив клапан О2 і встромив голову у горловину (шолом я зняв давно, щоб легше діставатись води). Я дихав доти, доки запаморочення пройшло, потім глибоко вдихнув і затримав віддих.

Все ще не дихаючи, я поглянув на скафандр і пластикову торбу, якими я надурив регулятор. Погана новина - я не зняв їх. Добра новина - їх зняв вибух. Вісім входів все ще були зачиненими, та один все ж має сказати правду.

Прокульгавши до регулятора, я увімкнув його.

Після двох секунд процесу завантаження (він запускається так швидко через зрозумілі причини) регулятор миттево визначив проблему.

Заверещала по усьому Габу тривога низького рівня кисню, а регулятор почав з усією силою накачувати атмосферу чистим киснем. Виділення кисню із атмосфери - це складно і довго., але додавання просто як відчинення клапану.

Я подерся через уламки до скафандру Ллюїс і устромив голову знову, щоб ще подихати нормальним повітрям. Через три хвилини регулятор повернув нормальний рівень кисню у Габі.

Тоді я вперше помітив, як обгорів мій одяг. Добре, що я надяг три шари одягу. Найбільше постраждали рукава. Зовнішнього шару не було. Середній обгорів і у деяких місцях прогорів наскрізь. Внутрішній шар, мій особистий одяг, був у відносно пристойному стані. Схоже мені знову пощастило.

Також, зирнувши на головний комп’ютер Габу, я побачив. що температура піднялась до 15 С. Щось дуже гаряче і дуже вибухове сталось, а я не був упевнений, що саме. Або чому.

І ось тут я