Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста - Клер Норт
Я попрямував до Індії, бо чув розповіді про містиків і філософів, яким, на відміну від західних теологів, можливо, вдасться пояснити мій стан. Я прибув туди в 1953 році й легко знаходив там собі роботу механіком на багатьох комерційних авіалініях, що постійно банкрутували. На мене їхнє банкрутство зазвичай ніяк не впливало; у вечір понеділка я міг піти з роботи працівником одного роботодавця, а у вівторок вранці виявлялося, що мій старий контракт анульовано, але на мій підпис уже чекає новий, який відрізняється від попереднього лише датою та ім'ям роботодавця. Індія зализувала рани після свого розділу, а я був на півдні, далеко від найгіршого кровопролиття, що заплямувало їхню незалежність. Прем'єр-міністром був Неру. Я нестямно закохався: спочатку в акторку, очі якої дивилися зі срібного екрана неначе виключно на мене, а потім у її двійника — дівчину, яка торгувала в аеропорті фруктами, яку я боготворив, і до якої марно залицявся. Навіть старіші з калачакр незалежно від віку свого розуму зазнають певні біологічні потреби. Дитиною я відчував лише біологічну потребу рости та водночас бути інтелектуально нестабільним. Підлітком я зазнавав депресії, якій протистояв постійною зайнятістю та розв'язуванням загадок родини Г'юнів. А тепер, ставши чоловіком у розквіті сил, я сильніше, ніж будь-коли, відчував потребу піти в світ і кинути йому виклик, як тореадор бику. Я мандрував у своєму пошуку відповідей, сперечався з людьми, а ті сперечалися зі мною, я обожнював і любив усім серцем як символ досконалості Міну Кумарі, богиню Боллівуду, хоча коли побачив її фільми вперше, я ще не знав жодного слова на хінді.
Ні любов, ні Бог не давали мені відповідей. Я розмовляв про воскресіння та реінкарнацію з брамінами, і вони сказали мені, що якщо я житиму гарно й чисто, то зможу повернутися кимось більшим, ніж я є зараз.
— А як щодо самого себе? Чи зможу я знову стати собою?
Це питання призводило до неабиякого збентеження серед мудреців-індуїстів, яким я його ставив. Мені приємно думати, що я ввів у їхній дискурс перші натяки на релятивістську фізику, коли вчені мужі взялися серйозно дискутувати про те, чи має бути перенародження обов'язково лінійним у часі. Зрештою відповідь мені дав один мудрець, який мав велике пузо та дотримувався дуже чистої дієти; він промовив:
— Не кажи дурниць, англійцю! Житимеш або краще, або гірше, але все одно інакше!
Ця відповідь не задовольнила мене, тож зібравши все, що я заощадив впродовж десяти років ремонтів єдиного літака, на якому кожного тижня з'являлося ім'я нового власника, я поїхав звідти. Китай тоді не був гостинним, відвідування Тибету було б дуже невчасним, тож я поїхав на південь: вештався по В’єтнаму, Тайланду, М'янмі та Непалу, переїжджаючи туди, куди американці не вводитимуть військо і не мала найближчим часом спалахнути громадянська війна. Я поголив собі голову та їв самі лише овочі, навчився голосно молитися неможливими словами й питав кожне втілення кожного Будди від Ґаутами до його десяти тисяч проявів: чому я є тим, ким я є? Чи стане моя наступна смерть останньою? Я заслужив репутацію англійця, який знається на всіх релігіях, який у змозі посперечатися з будь-яким монахом або імамом, з падре або панотцем на будь-яку філософську тему, за умови, що та стосується безсмертної душі. У 1969 році мене відвідав життєрадісний чоловік з круглими окулярами, який сів у моїй хатинці навпроти мене й урочисто сказав:
— Добрий вечір, шановний пане! Мене звати Шен. Мене надіслала дуже стурбована установа, я маю спитати вас про ваші наміри.
На той час я жив у Бангкоку й зробив відкриття, що якою б чистою не була молитва, це не полегшує страждання від тропічної плісняви, що з'являється в складках шкіри під час життя у вологих джунглях. Газети великими жирними літерами друкували розповіді про велич уряду, а значно дрібнішим, похмурим шрифтом шепотіли про партизанів-комуністів у горах. Я не був певний, що вісімковий шлях приведе мене до просвітління, але був певний, що стаю занадто старим, щоб повірити в щось інше, тож розділив своє життя між ремонтом автомобілів (не знімаючи свого оранжевого одягу) та медитаціями про те, що мені робити, якщо я не зможу померти.
Пан Шен, чиє обличчя було схоже на лискучий каштан, а синя сорочка липнула від поту до попереку та під руками, поправив на носу окуляри й додав:
— Чи є метою вашого перебування тут участь у контрреволюційних діях?
Колись у мене була фаза мудрих і загадкових відповідей на будь-яке питання, але якщо відверто, то з віком це набридає, тому я спитав відверто:
— Ви з Китайської служби безпеки?
— Авжеж, шановний пане, — урочисто сказав він і поважно вклонився мені сидячи, як це роблять тайці, коли звертаються до вчителя. — Ми мало зацікавлені цією країною, але подейкують, ніби насправді ви — західний імперіалістичний агент, який має намір співпрацювати з такими контрреволюційними силами, як буржуазний сепаратист Далай Лама, і що ваша хижа є центром капіталістичної підривної діяльності, метою якої є нанесення удару в саме серце нашого славного народу.
Усе це він сказав так люб'язно, що я не зміг не спитати:
— А хіба це не було б з мого боку погано?
— Авжеж, це погано, шановний пане! У випадку, якщо ви дійсно займаєтеся такою підривною діяльністю, мій уряд негайно за це помститься, хоча, звісно, — на мить він радісно посміхнувся, — вас у такому випадку захищатимуть ваші союзники-імперіалісти, тож безумовно будуть дії у відповідь.
— О! — вигукнув я, бо до мене дійшло. — Ви погрожуєте вбити мене?
— Мені доведеться вдатися до цього, шановний пане, якщо тільки я особисто не переконаюся, що ви всього лише ексцентричний англієць, який прагне легкого життя.
— А як
