Правила для вигнанців - Марта Веллс
Хто б думав, що бути бездушною машиною для вбивства означає поставити перед собою стільки моральних дилем.
(Так, це був сарказм.)
Ліфт зупинився, і його двері відчинилися в інший порожній тихий коридор. Я прослідував ним і побачив великий люк у головний геологічний вузол. Це був великий напівкруглий простір із залишеною прозорою частиною стелі. Я бачив шторм через очі Мікі та камери людей у коридорі по дорозі до біо-стручка, але побачити це на власні очі, без інтерфейсу і його інтерпретації, було інакше. Хмари були схожі на структуру, що постійно рухається, кольори кружляли у повільному, важкому русі. Видовище було величним, і неправильним, і жахливим, і прекрасним водночас. Я стояв там двадцять дві секунди, просто дивлячись.
Мабуть, щось вилилося в канал, тому що Мікі сказав: "На що ти дивишся, Рін?"
Це виштовхнуло мене з зачарування. "Просто шторм. Гео-стручок має прозорий купол."
"Чи можу я побачити?"
Я не бачив, чому ні, тому зробив копію візуального матеріалу, видалив з нього будь-який код, по якому міг би ідентифікувати мене як SecUnitа, і передав його Мікі у стрічку. "Гарно!" - сказав Мікі.
Мікі кілька разів запускав відео, коли йшов за Абене по пандусу. Вони пройшли ліфтовий вузол, але він був недостатньо великим для всіх одночасно, і Вілкен розумно відмовилася розділити групу. На стрічці з камери Вілкен я помітив зависаючі маркери з символами-дескрипторами біологічної небезпеки; вони були майже на місці, і мені потрібно було братися за роботу. Я хотів пошвидше повернутися назад у човник і переглядати "Місяць Святилища" до того часу, коли вони закінчать перевірку біо-стручка.
Консолі доступу були закриті, а сховище даних було повністю видалене, що було набагато безпечніше, ніж просто видалення системи. Але це було не те місце, де я збирався шукати.
Схема показала, що на об'єкті базувались копачі. (Насправді напівавтономні геологічні маніпулятори… щось таке, що я, мабуть, видалив би з постійного сховища. У всякому разі, це були не боти, а землерийні машини.) Копачі мали власне вбудоване сховище для своїх процедур та завдань, але вони також мали можливість сканувати і реєструвати те, що знаходять. Я знайшов і запустив їх інтерфейсну консоль, і так, копачі були тут, засунуті під геопод, згорнуті в контейнерах у три рази більших за наш човник, інертні без батьківської системи.
За допомогою інтерфейсу я міг робити копії їх сховищ пам'яті, не будячи їх. Хтось додумався наказати їм скинути свої журнали (що анулювало б їх гарантії, але, мабуть, оскільки об’єкт повинен був впасти на планету, це нікого не хвилювало). На жаль для декого, копачі скинули свої журнали у буфери, а потім були засунуті у контейнери ще до того, як буфери вичерпали час зберігання і видалення.
Там було багато даних, але мені вдалося побудувати запит, щоб виключити команди операцій та інші сторонні речі. Мені довелося встановити пряме з'єднання, щоб скопіювати дані в додаткові флешки пам’яті, які я імплантував всередину себе, а це означало, що знову потрібно відшарувати шкіру навколо порту зброї правого передпліччя. Як тільки я це зробив, усе пішло досить швидко. Я сів на край консолі, обличчям до дверей, і розпочав улюблений епізод "Місяця Святилища" у фоновому режимі, щоб згаяти час, хоча тримав один канал на Мікі та загальний канал команди.
Я щойно закінчив, коли Мікі запитав: "Рін, це ти?"
Я відволікся, припинив перегляд епізоду, виплутуючись з програм пульта і зі сплячих, переважно порожніх мізків копачів. Я знав, що команда все ще перебуває у центрі біо-стручка (вони робили фізичну оцінку обладнання для біоматриць і намагалися перезавантажити консолі), тому питання не мало сенсу. "Це я, а що?"
"Ось". Мікі звучав розгублено, стурбовано. Він надіслав мені аудіокліп. Я чув, як люди розмовляли через комунікатори, Хіруне та Еджіро, а потім Герт зробив коментар.
Розмова? Щось про те, що охоронців не було там, де вони мали бути, і я не розумів, чому Мікі розгубився. "Я все ще в геостручці".
"Ні, Рін, ось це." - Мікі відтворив кліп і приглушив аудіозапис, і людські голоси стали набагато слабкішими. Це були навколишні звуки, я чув систему циркуляції повітря. І також міг чути легкі кроки, неквапливі, як биття серця… Ох, чорт.
Я витратив 0,002 секунди, кидаючи код у стрічку Мікі, ніби я відповідав іншому SecUnit'у. Я вже був у люкові до геоцентру, перш ніж зрозумів, що мені потрібно це сказати, інакше Мікі не зрозуміє, що робити. Я вискочив за ріг і почав підніматися по коридору до ліфта. "Мікі, до вас прямує хтось невідомий/потенційно ворожий. Визнач напрямок, а потім повідом своїх клієнтів, у такому порядку.
Мікі розширив своє сканування, а інші почуття потемніли, коли він перевів всю увагу на звук. Він обертався, намагаючись отримати ширше поле. Я все ще тримав комунікацію з каналом людей, де Герт питав: "Що робить маленький бот?"
- Що не так, Мікі? - спитала Абене.
"Рін!" - Мікі перестав намагатися звучати як людина і надіслав мені терміновий запит про допомогу, разом з необробленими аудіоданими. Я повинен був усвідомити, що Мікі не був ботом із безпеки, у нього не було коду для вирішення цього питання, і ніхто ніколи не показував йому, що робити у надзвичайній ситуації за участі активних і, ймовірно, чутливих до звуків, ворогів. Я дістався до ліфтового вузла, але дурний ліфт повернувся на попередню позицію.
Поки я стояв там, як ідіот, витрачаючи дорогоцінні секунди, поки дурний підйомник повертався до мене, я провів швидкий аналіз і порівняв його зі схемою коридорів. Я поставив маркери для Мікі, людей та положення ворога, і передав їх у канал Мікі. Мікі вже говорив: "Дона Абене, до нас хтось іде. Нам потрібно повернутися через зовнішній коридор назад до човника". Він передав мою активну схему людям.
Я заскочив у ліфт, коли двері відчинилися. Коли я набрав послідовність призначення, я порівняв навколишній звук, який Мікі все ще обробляв, з проекцією на моїй схемі. Ця річ, чим би вона не була,
