Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль
Сабіха відштовхнулася зі свого місця біля дверей.
— Піду знайду її.
— Я тобі допоможу. — Джасіра пішла за нею з дамської кімнати, розмахуючи зачіскою як хвостом.
Біля мене Ніколь витягнула з настінного дозатора кілька паперових рушників, щоб намочити їх.
— Ти в порядку?
Моя голова опустилася вперед так, що підборіддя впиралося в груди.
— Що?
— Витри лице. — Вона подала мені ватку вологих рушників. — Почуватимеш себе краще.
— Ти говориш як моя мама. — Але я взяла рушники, бо мама з цього приводу завжди мала рацію. Прохолодний папір забрав частину тепла з моїх щік і лоба. — Як ми потрапили сюди?
— Були занадто добрими.
— Ні, я маю на увазі, я колись дружила з Бетті, а зараз… — я знизала плечима. — Я не повинна була так злитися на неї з приводу дівчинки-скаута.
Ніколь фиркнула.
— Будь ласка. Вона придумала цю брехню.
— Я допомогла.
— Можливо, але…
Відчинилися двері. Джасіра тягнула Бетті, а Сабіха була позаду. Вони відпустили її і розташувалась із Сабіхою біля дверей, схрестивши руки під грудьми. Бетті поглянула через плече, а потім назад на мене.
— Ну… я відчуваю, що знову в школі. — Її губи закрутилися в сардонічній усмішці. — Збираєтесь записати мене в повії?
У мене ще був вологий рушник у руці і я опустила його на поличку.
— Я збираюся вибачитися.
— Бум.
— Ам. Мені шкода, що я так розлютилася через дівчинку-скаута. Я повелася з тобою погано. — Я затамувала подих і витерла руки до штанів. — І я хочу попросити про послугу.
— Це не дуже схоже вибачення, якщо мова йде про цінник.
— Це правда. Справедливо.
— Але тоді я б не очікувала, що єврейка подарує щось безкоштовно.
Через білу спеку моєї люті я побачила, як Ніколь відштовхується від раковини.
— Я вважаю це образливим.
— Ой. Ти зараз єврейка?
— Я не повинна терпіти образливі вислови. — Вона перейшла через кімнату і глянула на Бетті. — Ви були у WASP. Ви забули, чому ми вели війну?
— Добре. — Мені не було добре, але мені потрібно було зробити вигляд, що було, тому я відійшла від раковини. Наше втручання не допомогло і навіть може погіршити ситуацію. — Бетті, мені шкода. Я можу… Я просто хотіла поговорити з вами. Можна?
Вона на мить стиснула губи, потім побіжно кивнула.
— Вперед.
— Чи не могли б ви не писати у Life, що я беру Мілтаун? — Напруга заблокувала мої ребра у вузол. — Будь ласка.
Вона повільно похитала головою.
— Дивіться… мені шкода. Це моя кар’єра.
— Наші теж. — Я махнула руками на п’ятеро людей, що знаходилися у ванній. — Жінки в космічній програмі вже на хитких позиціях. Як ви думаєте, як буде виглядати, якщо виявиться, що одна з них на транквілізаторах?
— Якщо ви не полетите у космос, можете повернутися до комп’ютерного відділу. До чоловіка, який у програмі. Це зусилля колонізацї, тому буде лише питання часу, перш ніж вони вас відпустять, навіть якщо я напишу статтю завтра. Мене… мене вони ніколи не відпустять. У мене немає іншої кар’єри. Все, що у мене є, це робота у журналі Life. — Бетті оперлася руками на стегна і дивилася на підлогу. — Мені шкода. Я сказала правду.
Джасіра нахилила голову.
— Ви хочете полетіти в космос?
— Так! — Голос Бетті затремтів, і вона стиснула руки в кулаки. — Ісусе. Чому всі думають, що мені все одно? Паркер постійно говорить, що я не пілот, але я можу стати ним, і — забудьмо.
— Я навчу тебе математиці. — Пропозиція вийшла від мене ще до того, як мій мозок наздогнав мене.
— Що?
— Я колись займалася репетиторством в університеті. Не просто арифметикою, а вищою математикою. — Це було те саме, ніби Паркер пропонував сертифікувати мене на Т-38, якщо я нікому не розповім про його слабкість у лівій нозі. Чи відчував він, як цей захоплюючий відчай обертається навколо його думок, коли розмовляв зі мною? Я зітхнула, випустивши своє его, щоб мати можливість рухатися далі. — Вони хочуть більше комп’ютерщиків. Я можу навчити вас бути однією з них.
— А якщо я скажу ні?
За мною Ніколь зрушилася і зітхнула.
— Тоді ми повертаємося до середньої школи. Я знаю про Паркера. І знаю про його дружину.
Обличчя Бетті зблідло. Я думала, що вона може спати з Паркером, але все, що відбувається з його дружиною, було поза моїм усвідомленням. Це не мало значення. Я не була Паркером.
— Ні, — я звернулася до Ніколь. — Ми не будемо грати в цю гру. Якщо Бетті не хоче допомогти нам, то це її силах. Ми це поважатимемо, і я зроблю щось інше.
Ніколь поставила щелепу, ніби збиралася сперечатися зі мною. У дзеркалі над раковиною я могла побачити Бетті, її зведені разом брови, і вона опиралась на п'яти, ніби хотіла втекти, якщо зможе. За нею Джасіра та Сабіха охороняли двері. Усі вони спостерігали за мною.
І в дзеркалі я могла бачити, ким я можу стати. Я могла стати ще одним Паркером, відштовхуючи все, щоб потрапити в космос.
Я зітхнула, рахуючи послідовність Фібоначчі.
— Пробач, Бетті. Вибач, що я погано
