Межа Фундації - Айзек Азімов
— Я Гея.
— Це нічого не пояснює. Кролик — це Гея. Галька — це Гея. Усе на планеті — це Гея, але вони не рівні. Деякі рівніші за інших. Чому ви?
— Чому ви так думаєте?
Тревіз зробив рішучий крок.
— Бо я не думаю, що ви Гея, — відповів він. — Я вважаю, що ви більше, ніж Гея.
Блісс глузливо пирхнула.
Тревіз вів далі:
— Коли я вирішував, жінка, яка була разом зі Спікером…
— Він називав її Нові.
— Отже, ця Нові сказала, що курс, яким іде Гея, задали роботи, яких більше не існує, і Гею навчили дотримуватися версії трьох законів робототехніки.
— Цілковита правда.
— І те, що роботів більше не існує?
— Так сказала Нові.
— Такого Нові не казала. Я пам’ятаю її точні слова. Вона сказала: «Гею було створено тисячі років тому з допомогою роботів, які раніше деякий час служили людському видові, а тепер уже не служать».
— Гаразд, Треве, але ж хіба це не означає, що їх більше не існує?
— Ні, це означає, що вони більше не служать. Може, вони натомість правлять?
— Це смішно!
— Або наглядають за ними? Чому ви були там у момент ухвалення рішення? Здається, ваша присутність була не такою вже й важливою. Усім керувала Нові, і вона була Геєю. Навіщо ви були потрібні? Якщо тільки…
— Якщо що?
— Якщо тільки ви не наглядачка, чий обов’язок — упевнитися, що Гея не забула трьох законів. Якщо тільки ви не робот, створений так розумно, що вас не відрізнити від людини.
— Якщо мене не відрізнити від людини, то як тоді вам могло спасти на думку те, про що кажете? — запитала Блісс із нотками сарказму в голосі.
Тревіз відсунувся.
— А хіба ви всі не запевняли мене, що я маю дар бути впевненим, вирішувати, бачити вихід, доходити правильних висновків? Я цього не казав — це ваші слова. Так, відтоді, як я вас побачив, я почувався тривожно. Щось у вас було не так. Я так само сприйнятливий до жіночих чарів, як і Пелорат — думаю, що навіть більше, — і ви на вигляд приваблива жінка. Проте я ані миті не відчував навіть найменшого потягу.
— Я вражена в саме серце.
Тревіз не звернув уваги на ці слова й вів далі:
— Коли ви вперше з’явилися на нашому кораблі, ми з Яновом обговорювали можливість існування негуманоїдної цивілізації на Геї, і коли він уперше вас побачив, то безневинно запитав: «Ви людина?» Можливо, робот мусить казати правду, але думаю, що від цього можна ухилитися. Ви просто сказали: «Хіба я не схожа на людину?» Так, ви схожі на людину, Блісс, але дозвольте мені знову запитати вас. Ви людина?
Блісс нічого не відповіла, і Тревіз вів далі:
— Думаю, що ще тієї першої миті я відчув, що ви не жінка. Ви робот, і я якось зміг це вловити. І через це моє відчуття всі подальші події мали для мене сенс, а надто ваша відсутність за вечерею.
— Ви думаєте, що я не можу їсти, Треве? — сказала Блісс. — Хіба ви забули, що я скуштувала креветку у вас на кораблі? Запевняю вас, я здатна їсти й виконувати будь-яку іншу біологічну функцію. Зокрема й секс — кажу, поки ви ще не встигли про це запитати. Проте я також можу сказати, що все це не доводить, що я робот. Роботи досягли вершини досконалості ще тисячі років тому, коли їх можна було відрізнити від людей лише за мозком, а тоді лише за здатністю керувати ментальними полями. Спікер Гендібал міг би сказати, робот я чи людина, якби хоч раз потурбувався про мене подумати. Звичайно ж, він цього не зробив.
— Проте, хоч я й не маю ментальних здібностей, я переконаний, ви робот.
— І що, як я робот? — відповіла Блісс. — Я нічого не визнаю, але мені просто цікаво. Що, як я робот?
— Вам немає потреби щось визнавати. Я знаю, що ви робот. Якби мені потрібен був хоч якийсь доказ, ним стала б ваша спокійна впевненість у тому, що ви можете ізолюватися від Геї і говорити зі мною як окрема особистість. Не думаю, що ви змогли б це зробити, якби були частиною Геї. Але ви не частина Геї. Ви робот-наглядач, тому перебуваєте поза нею. До речі, мені цікаво, скільки роботів-наглядачів потрібно для Геї і скільки їх тут є?
— Повторюю: я нічого не визнаю, але мені цікаво. Що, як я робот?
— У такому разі мені цікаво знати ось що: чого ви хочете від Янова Пелората? Він мій друг, і в деяких питаннях він дитина. Він думає, що кохає вас; думає, що хоче від вас лише того, що ви готові дати й що ви вже йому дали. Він не знає і не може збагнути, що таке біль від утрати кохання або — у цьому разі — як боляче розуміти, що ви не людина…
— Ви знаєте, що таке біль від утрати кохання?
— Я мав такі моменти в житті. Я не жив самітником, як Янов. Моє життя не було поглинуто й знеболено інтелектуальним пошуком, що витіснив усе інше, зокрема дружину та дитину. А його життя було. І тепер раптом він відмовляється від усього цього заради вас. Я не хочу, щоб йому було боляче. Я цього не дозволю. Якщо я послужив Геї, то заслуговую на винагороду. І моя винагорода — це ваша гарантія, що добробут Янова Пелората буде збережено.
— Мені слід удати, ніби я робот, і відповісти вам?
— Так, — відповів Тревіз. — І просто зараз.
— Чудово. Припустімо, що я робот, Треве, і що я наглядачка. Припустімо, що тих, хто виконує таку функцію, мало, дуже мало, і ми нечасто бачимося. Припустімо, що наша рушійна сила — це потреба дбати про людей, а на Геї немає справжніх людей, бо всі вони є частиною всеосяжної істоти-планети. Припустімо, що це дає нам змогу дбати про Гею, але не повністю. Припустімо, що ми маємо в собі щось примітивне, що сумує за людьми — такими, які вони були, коли роботів уперше створили та спроектували. Зрозумійте мене правильно: я не кажу, що я дуже давня — якщо припустити, що я робот. Мій вік саме такий, як я вам і сказала, або принаймні —
