Межа Фундації - Айзек Азімов
— Я не сміюся, Янове, — сказав Тревіз, — але чи впевнені ви, що знаєте, що робите?
— О так. Це питання Землі вже не має для мене значення. Те, що це був єдиний світ з різноманітною екологією та розумним життям, дістало адекватне пояснення. Ну, самі пам’ятаєте, ці Вічні.
— Так, розумію. І ви хочете залишитися на Геї?
— Так, звичайно. Земля — це минуле, а я втомився від минулого. Гея — це майбутнє.
— Ви не частина Геї, Янове. Чи ви вважаєте, що зможете стати її частиною?
— Блісс каже, що я деякою мірою можу стати її частиною — інтелектуально, якщо не біологічно. Вона, звичайно, допоможе.
— Але оскільки вона частина цієї планети, як ви можете знайти спільне життя, спільний погляд, спільні інтереси…
Вони стояли просто неба, і Тревіз похмуро дивився на тихий родючий острів, на море, що простягнулося за ним, на обрій, обагрений відстанню, на інший острів — усе мирне, цивілізоване, живе та єдине.
— Янове, — сказав він, — вона світ, а ви крихітна одиниця. Що, як вона втомиться від вас? Вона молода…
— Ґолане, я про це думав. Я цілими днями не думаю ні про що інше. Я очікую, що вона почне від мене втомлюватися; я зовсім не романтичний ідіот. Але що б вона не дала мені до того часу, цього буде достатньо. Вона вже достатньо мені дала. Я отримав від неї більше, ніж мріяв отримати в житті. Навіть якби я більше не побачив її від цієї миті, то все одно закінчив би переможцем.
— Не вірю, — м’яко відповів Тревіз. — Думаю, що ви романтичний ідіот, і знаєте, я не хотів би, щоб ви були іншим. Янове, ми не так давно одне одного знаємо, але провели кожну мить цих кількох тижнів разом, і — перепрошую, якщо це звучить по-дурному, — ви мені дуже подобаєтеся.
— І ви — мені, Ґолане, — відповів Пелорат.
— І я не хочу, щоб вам було боляче. Я маю поговорити з Блісс.
— Ні-ні. Будь ласка, не треба. Ви будете читати їй нотації.
— Не буду. Це не зовсім пов’язано з вами, і я хочу поговорити з нею конфіденційно. Янове, я не хочу робити це у вас за спиною, тож, будь ласка, дайте мені вашу згоду на те, щоб я поговорив з нею і дещо зрозумів. Якщо я буду задоволений, то гарантую вам свої найщиріші привітання та прихильність. І завжди триматиму язика за зубами, що б не сталося.
Пелорат похитав головою.
— Ви все зіпсуєте.
— Не зіпсую, запевняю. Благаю вас…
— Добре… Але будьте обережні, мій любий друже, домовилися?
— Обіцяю вам.
4
— Пел сказав, що ви хочете мене бачити, — сказала Блісс.
— Так, — відповів Тревіз.
Вони були в приміщенні, у маленькому помешканні, яке їм виділили.
Дівчина граціозно сіла, схрестивши ноги, і уважно дивилася на нього. Її прекрасні карі очі світилися, а довге темне волосся блищало.
— Ви мене не схвалюєте, правда? — сказала вона. — Ви не схвалювали мене від самого початку.
Тревіз залишився стояти.
— Вам відомо про мізки та їхній зміст. Ви знаєте, що я про вас думаю і чому.
Блісс повільно похитала головою.
— Ваш розум поза контролем Геї. Ви це знаєте. Нам потрібно було рішення, і це мало бути рішення чистого та неторканого розуму. Коли ваш корабель було вперше захоплено, я помістила вас і Пела в заспокійливе поле, але це було необхідно. Ви зазнали б шкоди й могли б утратити здатність діяти у важливу хвилину через паніку чи лють. І це було все. Я не могла й не можу зайти далі, тому не знаю, що ви думаєте.
— Рішення, яке я мав ухвалити, ухвалено. Я вирішив на користь Геї та Галаксії. Але навіщо всі ці розмови про чистий та неторканий розум? Зараз ви маєте те, що хотіли, і можете робити зі мною, що забажаєте.
— Зовсім ні, Треве. У майбутньому можуть знадобитися інші рішення. Ви будете такий, як є, і поки ви живі, ви рідкісний природний ресурс Галактики. Поза сумнівом, у Галактиці є подібні до вас люди й вони виявлять себе в майбутньому, але зараз ми знаємо вас і лише вас. Ми все одно не можемо вас торкнутися.
Тревіз замислився.
— Ви Гея, а я не хочу говорити з Геєю. Я хочу поговорити з вами як з особистістю, якщо це має якесь значення.
— Має. Ми далекі від того, щоб існувати як спільний сплав. Я можу ізолюватися від Геї на деякий час.
— Так, — відповів Тревіз. — Думаю, можете. Ви вже це зробили?
— Зробила.
— Тоді дозвольте мені спершу сказати вам, що ви грали в ігри. Може, ви й не ввійшли до мого мозку, щоб уплинути на моє рішення, але точно потрапили до мозку Пелората, чи не так?
— Ви вважаєте, що я це зробила?
— Так, я вважаю, що ви це зробили. У важливий момент Пелорат нагадав мені про власний образ Галактики як живої істоти, і ця думка підштовхнула мене до мого рішення. Ця думка могла належати йому, але підштовхнув його до неї саме ваш розум, чи не так?
— Ця думка була в його мозку, але там було багато думок, — відповіла Блісс. — Я вирівняла шлях перед цим його спогадом про живу Галактику й ні перед жодною іншою думкою. Тому ця конкретна думка легко випурхнула з його свідомості й перетворилася на слова. Зауважте, я не створювала цю думку. Вона вже була там.
— Проте це дорівнює непрямій маніпуляції з ідеальною самостійністю мого рішення, чи не так?
— Гея вважала це за необхідне.
— Справді? Що ж, можливо, ви вважатимете себе кращими або шляхетнішими, якщо знатимете, що, хоча спостереження Янова й переконало мене вирішити саме так у той момент, це було рішення, яке я, гадаю, ухвалив би, навіть якби він не сказав нічого або спробував відмовити мене. Хочу, щоб ви це знали.
— Це мене заспокоїло, — прохолодно відповіла Блісс. — Це те, про що ви хотіли мені сказати, коли попросили з вами побачитися?
— Ні.
— Що ще?
Тепер уже Тревіз усівся на стілець, поставивши його навпроти неї так, що вони майже торкалися одне одного колінами, і нахилився до неї.
— Коли ми наблизилися на Геї, на космічній станції були саме ви. Це ви заманили нас у
