Марсіянин - Енді Вір

- Він можу бути у поганому стані, коли я дістанусь до нього, - сказав Бек. - Обідраний МЗЧ досягне 12-ти g в час запуску. Він може бути непритомним і навіть мати внутрішню кровотечу.

- І саме ти наш лікар, - сказала Ллюїс. - Фоґеле, якщо все піде за планом, ти затягнеш Бека з Уотні за трос назад на борт. Якщо виникнуть проблеми, ти страхуєш Бека.

- Ja, - сказав Фоґель.

- Хотілося б зробити ще щось зараз, - сказала Ллюїс. - Але усе що нам лишається, це чекати. Розклад вашої роботи розчищено. Усі наукові експерименти відтерміновані. Якщо зможете, поспіть, якщо ні - зробіть діагностику вашого обладнання.

- Ми заберемо його, капітане, - сказав Мартінез. - За 24 години Марк Уотні буде просто тут у цій кімнаті.

- Будемо надіятись, що так, майоре, - сказала Ллюїс. - Усі вільні.

- Завершальні перевірки для цієї зміни виконано, - сказав Мітч у наголівний мікрофон. - Контроль часу.

- Кажіть, польоте, - сказав Контроль часу.

- Час до запуску МЗЧ?

- 16 годин, 9 хвилин, 40 секунд… крапка.

- Прийнято. Усім станціям: зміна польотового керівника. - Він зняв гарнітуру й потер повіки.

Брендан Гатч узяв гарнітуру від нього й надяг її.

- Усім станціям, польотовий керівник тепер Брендан Гатч.

- Зателефонуй мені, якщо щось станеться, - сказав Мітч. - Як ні, то побачимось завтра.

- Поспіть, босе, - сказав Брендан.

Венкат спостерігав з оглядової кімнати.

- Нащо питати Контроль часу? - пробурмотів він. - На центральному екрані світиться здоровецький годинник місії.

- Він нервується, - сказала Енні. - Ти не часто це бачиш, але саме такий вигляд має Мітч Гендерсон, коли нервується. Він двічі й тричі усе перевіряє.

- Не дивно, - сказав Венкат.

- До речі, вони облаштували намети на луці, - сказала Енні. - Репортери з усього світу. В нашій кімнаті для журналістів просто не вистачає місця.

- Преса обожнює драму, - зітхнув він. - Завтра все закінчиться, так чи інакше.

- Яка наша роль в усьому цьому? - спитала Енні. - Якщо щось піде хибно, що Керування місією може вдіяти?

- Нічого, - сказав Венкат. - Анічогісінько, хай йому шляк.

- Нічого?

- Усе діється за 12 світлових хвилин звідси. Це означає, що знадобиться 24 хвилини, щоб вони отримали відповідь від нас на будь-яке питання, що вони поставлять. Увесь злет триватиме 12 хвилин. Вони самі самотою.

- О, - сказала Енні. - То ми просто спостерігатимемо усе це?

- Так, - сказав Венкат. - Лайно, хіба ні?

Я б збрехав, якби сказав, що не срався зі страху. За 4 години я полечу верхи на величезній бомбі до орбіти. Це дещо, що я вже робив кілька разів раніше, але ніколи на такій обдертій шабатурі, як ця.

Зараз я сиджу в МЗЧ. Я у скафандрі, тому що спереду в кораблі велика дірка, де були вікно та частина корпуса. Я “чекаю на пускові інструкції”. Насправді я просто чекаю запуску. Я не беру жодної участі у цьому. Я просто сидітиму у прискорювальному фотелі і надіятимусь на удачу.

Минулого вечора я з’їв мій останній сухий пайок. Це перша нормальна їжа, яку я мав за останні кілька тижнів. Я лишаю тут 41 картоплину. Ось на скільки близько я був до голоду.

Я сумлінно збирав зразки впродовж усієї моєї мандрівки. Але я не можу взяти жоден із них з собою. Тому я поклав їх у ємність за кількасот метрів звідси. Може колись вони пошлють зонд забрати їх. То йому не доведеться їх шукати.

Ось і все. Продовження не буде. Немає навіть процедури скасування. А який сенс? Ми не можемо відкласти запуск. Гермес не може зупинитись й почекати. Що б не сталося, ми злітаємо за розкладом.

Я усвідомлюю дуже велику імовірність, що завтра я помру. Не скажу, що мене це тішить. Буде не так вже й погано, якщо МЗЧ вибухне. Я не знатиму, що сталось.

Якщо я схиблю з перехопленням, я просто ширятиму у космосі, доки у мене не скінчиться повітря. У мене є на такий випадок аварійний план. Я скину рівень кисню у суміші до нуля й дихатиму чистим азотом, дохи задихнусь. Це буде не страшно. Легені не здатні відчути брак кисню. Я просто почуватимусь втомленим, засну, відтак помру.

Все ще не віриться, що все скінчилось. Я справді відлітаю. Ця жорстока пустеля півтора року була мені домівкою. Я спромігся вижити, принаймні на деякий час, та звик до тутешнього способу життя. Важка боротьба за життя у деякій мірі стала буденщиною: прокидаєшся вранці, снідаєш, пораєшся на городі, лагодиш поламане обладнання, обідаєш, відповідаєш на е-листи, дивишся телевізор, вечеряєш, лягаєш спати. Як звичайний сучасний фермер.

Відтак я став дальнобійником, що виконує довгий рейс через усю планету. І нарешті перетворився у будівника, який переробляє корабель способом, до якого ніхто раніше не допетрав. Спробував усі професії, побував усіма потроху, бо допомоги тут чекати нема від кого.