Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі - Дуглас Адамс

Свята, чарівна й дика це містина

І жінка, як прийде нічна година,

Тут за коханцем-демоном рида!

Невелика кількість червоного вина, яку він собі дозволив під час вечері, розтікалася теплом по його венах, і незабаром його власні думки почали блукати, а спровоковані попереднім питанням Реджа вони звернулися до того, що трапилося з його колишнім… чи доречне в цьому випадку слово «друг»? Той був радше схожий на послідовність екстраординарних подій, аніж на людину. Сама ідея наявності в нього друзів здавалася не те щоб малоймовірною, а радше чимось несумісним, як ідея про те, що Суецька Криза вийде до булочної.

Свлад Челлі. Загально відомий як Дірк, хоча «загально» — слово, знов-таки, не дуже доречне. Про нього знали, звісно; з ним намагалися зустрітися, про нього було багато розмов, все це правда. Але «загально відомий»? Хіба що в такому самому сенсі, в якому може бути відомий нещасний випадок на автобані — усі сповільнюються, щоб краще роздивитися, але надто близько до полум'я ніхто не наближається.

Радше «сумно відомий». Свлад Челлі, сумно відомий як Дірк.

У порівнянні з пересічним студентом він був огрядніший і більше носив капелюхи. Тобто, капелюх, який він зазвичай носив, був лише один, але носив він його з пристрастю, яку рідко зустрінеш у таких молодих людях. Капелюх був темно-червоний і круглий, з дуже плоскими крисами, і здавалося, що він рухався на шарнірах, які постійно забезпечували йому горизонтальну орієнтацію, хоч як би не рухався власник. Цей капелюх був радше дивовижним, аніж вдалим предметом вбрання. Він міг би бути елегантним, стильним, приємної форми, чарівною прикрасою, але виключно за умови, якщо його надіти на торшер.

Людей вабило до Свлада, їх притягали історії про нього, які він заперечував; але звідки могли з’явитися всі ці історії, якщо не з його власних заперечень, було незрозуміло.

Зазвичай це були оповіді про його екстрасенсорні здібності, які він начебто успадкував за материнською гілкою родини, яка, за його словами, жила в кращій частині Трансильванії. Тобто, насправді він жодного разу нічого такого не стверджував, а навіть казав, що це виняткова маячня.

Він наполегливо заперечував те, що в його родині були які-небудь кажани, і погрожував подати в суд на будь-кого, хто висуватиме подібні образливі вигадки, а тим часом носив великий шкіряний плащ, що майорів за його спиною, а у своїй кімнаті мав один з тих апаратів, що начебто лікують спину, якщо висиш на них догори дриґом. Він дозволяв людям побачити, як він висить на цьому апараті о найрізноманітнішій годині, а надто вночі, спеціально для того, щоб мати можливість енергійно заперечувати, що це щось означає.

Коштом винахідливої низки стратегічно вжитих заперечень захопливих і екзотичних речей він створив міф про те, що він екстрасенс, містик, телепат, ясновидець і психосасичний кажан-вампір.

Що означає «психосасичний»? Це було його власне слово, і він рішуче наполягав на тому, що воно не має ніякого сенсу.

Кипить провалля грізне і глухе,

Мов дихання прискорене й важке Землі.

Аж ось, фонтаном вибухає.

Уламки скель в усі боки жбурляє…

А ще Дірк ніколи не мав грошей. Це мало змінитися.

Усе почалося з його сусіда по кімнаті, довірливого хлопця на ім'я Мендер, якого, якщо казати правду, Дірк либонь вибрав саме через довірливість.

Стів Мендер помітив: якщо Дірк лягає спати п'яний, він розмовляє уві сні. Більш того, уві сні він зазвичай каже речі на кшталт «Відкриття торгових шляхів для бу-бу-бу бу-бу-бу бу-бу-бу стало поворотним пунктом росту Імперії в хр-р-р-р… бу-бу-бу. Навести приклади».

Вони, мов град, стрибають безустанно,

Чи, як полова, з-під ціпа титана…

Коли це трапилося вперше, Стів Мендер аж підскочив у ліжку. Це було незадовго до екзаменів другого навчального року і те, що сказав (або ж розважливо пробурмотів) Дірк, було напрочуд схожим на питання з екзаменаційного білету з економічної історії.

Мендер тихо встав, підійшов до Діркового ліжка та напружено прислухався, але не дізнався нічого нового окрім абсолютно розрізнених бурмотань про Шлезвіга-Гольдштейна та Франко-Прусську війну, при чому останнє Дірк бурмотав у подушку.

Але новина про це поширилася — тихо, по секрету, як лісова пожежа.

Танцюють і спадають навіки

В священні води тихої ріки.

Протягом наступного місяця Дірка регулярно пригощали вечерею та вином з надією на те, що цього вечора він міцно засне та проговорить ще кілька екзаменаційних білетів. Дивовижно, але було таке враження, що чим краще його годували та чим дорожчим вином пригощали, тим меншу частину ночі він лежав обличчям у подушку.

От таким чином він користався здібностями, які він буцімто мав, і про які жодного разу не сказав, що він їх має. Взагалі-то він реагував на балачки про його вміння з відвертою недовірою або навіть з ворожістю.

П'ять миль свята ріка примхливо в'ється

Крізь темний ліс, долину й лан

І падає в печер густий туман,

Вливаючись у мертвий океан.