Непереможний - Станіслав Лем
Люди з «Непереможного» затрималися на гребені насипу. Машини, що їх привезли, вже оточили великим колом усю місцевість, і викинуті передавачами пучки енергії з’єдналися в захисне поле. Транспортери й інфороботи зупинилися за кількадесят метрів од місця, де піщане коло оточувало підніжжя «Кондора», всі дивилися зі схилу дюни униз.
Трап корабля відділяла від поверхні п’ятиметрова відстань, ніби щось несподівано зупинило його рух, коли опускався. Однак решітка пасажирського ліфта уже була закріплена, а порожня кабіна з відчиненими дверима мовби запрошувала всередину. Біля неї виступали з піску кілька кисневих балонів. Їхні алюмінієві стінки блищали, наче їх покинули кілька хвилин тому. Дещо далі з піску стирчав блакитний фрагмент якогось предмета, що виявився пластиковим контейнером. Зрештою, хаотично розкиданих предметів у заглибині біля підніжжя корабля було безліч: повні й порожні консервні банки, теодоліти, фотоапарати, телескопи, штативи й миски — одні цілі, інші зі слідами ушкоджень.
«Виглядає так, мовби хтось викидав це пачками з ракети!» — подумав Роган, задираючи голову туди, де темним отвором виднівся пасажирський люк: його кришка була незачиненою. Невелика повітряна розвідка Девріе цілком випадково натрапила на мертвий корабель. Девріе не намагався потрапити всередину, а відразу сповістив базу. Лише група Рогана мала дослідити таємницю близнюка «Непереможного». Техніки вже бігли прямо від своїх машин, несучи скриньки з інструментами.
Зауваживши щось випукле, вкрите тоненьким шаром піску, Роган штовхнув його кінчиком черевика, гадаючи, що це малий глобус і, все ще не розуміючи, що це таке, підняв із землі блідо-жовту кулю. На його приглушений вигук усі повернулися. Він тримав людський череп.
Потім вони знайшли інші кістки й більше останків, а також один цілий скелет, зодягнутий у комбінезон. Між нижньою щелепою, що відпала, й зубами горішньої ще стирчав загубник кисневої маски, а показник тиску зупинився на 46 атмосферах. Присівши, Ярґ відкрутив вентиль балона, і газ почав виходити з протяжним шипінням. В абсолютно сухому повітрі пустелі на жодній із сталевих частин редуктора не видно було навіть сліду іржі, й гвинт обертався зовсім легко.
Механізм ліфта можна було увімкнути із зовнішньої платформи, та, видно, струму в мережі не було, бо натискання кнопок не дало результату. Підйом сорокаметровою конструкцією ліфта був непростою справою, і Роган вагався, чи не вислати краще вгору кількох людей на літаючій тарілці, але в цей час двоє техніків, зв’язавшись линвою, полізли по зовнішній конструкції. Інші мовчки спостерігали за перебігом їхнього підйому.
«Кондор», корабель точнісінько такого класу, як «Непереможний», лише кілька років тому зійшов зі стапелів, отож їхній силует нічим не різнився. Люди мовчали. Хоча про таке ніколи не говорили, вони, мабуть, воліли б побачити знищені через випадок — хоча б і вибух реактора — рештки. Те, що корабель стояв тут, угрузши в пісок пустелі, мертво похилившись на один бік, так ніби ґрунт просів під тягарем підпор днища, такий оточений хаосом предметів і людських кісток та водночас такий на вигляд цілий, вразило всіх, мов блискавка. Техніки добралися до пасажирського люка, без проблем відхилили його і зникли з очей спостерігачів. Їх не було так довго, що Роган уже почав непокоїтись, але несподівано ліфт здригнувся, піднявся на метр, а потім знову опустився на пісок. Водночас у відчиненому отворі з’явився силует одного з техніків; він махнув рукою, що можна їхати.
Роган, Баллмін, біолог Гаґеруп і один з техніків, Кралік, учотирьох поїхали вгору. За старою звичкою Роган дивився на потужну опуклість корпусу, що сунулася за парапетом ліфта, і вперше, але не востаннє того дня остовпів. Титаново-молібденові плити обшивки були просвердлені раз за разом або ж подзьобані якимось надзвичайно твердим інструментом; сліди не дуже глибокі, але такі густі, що всю зовнішню поверхню корабля вкривала мовби віспа. Роган смикнув за плече Баллміна, але той уже й сам зауважив цю неймовірність. Обоє намагались уважніше придивитися до отворів, видовбаних у корпусі. Всі вони були дрібними, наче видзьобаними гострим кінцем долота, але Роган знав, що нема такого долота, яке б пошкодило цементовану поверхню. Це могло бути результатом лише якогось хімічного травлення. Однак багато довідатися він не встиг, бо ліфт закінчив коротку подорож і треба було увійти в камеру тиску.
Корабель усередині був освітлений: техніки вже увімкнули аварійний генератор, що працював завдяки стиснутому повітрю. Пісок, надзвичайно дрібний та сипучий, застеляв товстим шаром лише невеликий простір біля високого порога. Вітер надув його сюди крізь щілину відхиленого люка. У коридорах піску не було зовсім. Приміщення третьої палуби відкривалися перед ними чисті, охайні, яскраво освітлені, тут і там лежав якийсь покинутий предмет — киснева маска, пластикова тарілка, книжка, частина комбінезона — але так було, власне, лише на третій палубі. Нижче, в картографічних і зоряних каютах, у їдальнях, у кабінах залоги, в приміщеннях радарів, у головному розподільникові тяги, в бортових та сполучних коридорах панував незрозумілий хаос.
Вражаючу картину побачили вони в рубці керування. Там не було жодного вцілілого скла на екранах чи циферблатах. Окрім того, оскільки екрани всіх приладів виготовляли з маси, що не дає уламків, якісь на диво потужні удари перетворили їх на сріблястий порошок, що вкривав пульти, крісла, навіть дроти й контакти. У сусідній бібліотеці, мов висипане з мішка зерно, лежали мікрофільми, почасти розкручені й переплетені великими слизькими клубами, подерті книжки, поламані циркулі, логарифмічні лінійки, спектральні й аналітичні стрічки, разом із скиртами великих зоряних каталогів Камерона, над якими хтось особливо знущався, завзято, але й із незбагненною терплячістю, вириваючи зошит за зошитом їхні товсті, штивні пластикові аркуші. У клубному приміщенні та прилеглій до нього проекційній залі проходи барикадували гори зім’ятого одягу і клапті шкіри, здертої з розпореної оббивки фотелів. Одним словом, вигляд був такий, ніби, за словами боцмана Тернера, на ракету напало стадо розлючених павіанів. Люди, занімілі від вигляду цього знищення, переходили з палуби на палубу. В малій навігаційній каюті під стіною лежали скручені у клубок висохлі останки людини, одягнутої в полотняні штани й поплямлену сорочку. Тепер його прикривав брезент, що накинув хтось із техніків, увійшовши туди першим. Це була, власне, мумія з коричневою шкірою, присохлою до костей.
Роган покинув «Кондора» одним з останніх. Голова паморочилася; він млів фізично і
