Фундація та Земля - Айзек Азімов
Блісс поверталася до них щасливою і пружною ходою. Пелорат судомно скочив на ноги.
— Блісс! О ні!
— Не тривожтеся, докторе Пелорат. Я не можу використати Блісс. Це зіллє мене з Геєю, а я вже пояснив, що мушу лишатися незалежним від Геї.
— Але в такому разі кого…
І Тревіз, позираючи на худорляву постать, яка бігла за Блісс, відповів:
— Янове, робот весь цей час хотів Феллом.
3
Блісс повернулась, усміхаючись, очевидно дуже задоволена.
— Ми не змогли вийти за межі володінь, — сказала вона, — але все це дуже нагадало мені Солярію. Я спитала у Феллом, чи не здається їй, що Деніл має відмінну від Джембі зовнішність — усе ж таки Джембі був металевим, — і вона відповіла: «Ні, не дуже». Не знаю, що вона мала на увазі під «не дуже». — Блісс озирнулася туди, де, неподалік, Феллом зараз грала на флейті серйозному Денілу, який кивав у ритм. Мелодія долинала до них — витончена, ясна і приємна. — Ви знали, що вона взяла із собою флейту, коли ми зійшли з корабля? Підозрюю, ми ще довго не зможемо відірвати її від Деніла.
Відповіддю на це зауваження була похмура тиша, і Блісс стривожено зиркнула на двох чоловіків:
— У чому річ?
Тревіз ввічливо вказав на Пелората, ніби надаючи йому слово. Пелорат прочистив горло й мовив:
— Власне, Блісс, гадаю, Феллом залишиться з Денілом назавжди.
— Он як? — Блісс спохмурніла й начебто збиралася рушити до Деніла, однак Пелорат спіймав її за руку.
— Блісс, люба, не варто. Він навіть зараз могутніший, ніж Гея, а Феллом має лишитися з ним, щоб народилася Галаксія. Дозволь мені пояснити… І, Ґолане, прошу, виправте мене, якщо я в чомусь помилюся.
Блісс слухала його розповідь, і на обличчі її вимальовувався близький до розпачу вираз. Тревіз спробував звернутися до холодної розважливості:
— Ви ж розумієте, Блісс. Дитина — космік, а Деніла розробили й зібрали саме косміки. Дитину виростив робот у таких самих порожніх володіннях, як і ці, й іншого вона не знала. У неї є здібності до перетворення, що знадобляться Денілу, і вона проживе три чи чотири століття, які можуть знадобитися для утворення Галаксії.
— Напевно, робот скерував нашу подорож до Землі так, щоб ми полетіли через Солярію та взяли там для нього дитину. — Щоки Блісс розчервонілись, а очі зволожилися.
— Він просто міг скористатися можливістю, — знизав плечима Тревіз. — Не думаю, що він наразі такий могутній, щоб повністю зробити з нас ляльок на гіперпросторових відстанях.
— Ні. Це було навмисно. Він переконався, що я сильно прив’яжуся до дитини й візьму її із собою, не дозволивши вбити; що я захищатиму її навіть від вас, коли ви не виказували нічого, крім обурення та роздратування від її присутності.
— Це так само могла бути ваша геянська мораль, яку Деніл, можливо, трохи посилив. Ну ж бо, Блісс, ви тут нічого не здобудете. Припустімо, ви могли б забрати Феллом. Куди? Де вона буде такою ж щасливою, як тут? Відвезете її назад на Солярію, де її безжально вб’ють, чи в якийсь густонаселений світ, де вона захиріє й помре, або на Гею, де вона відверто скучатиме за Джембі, чи візьмете в нескінченну подорож Галактикою, де вона вважатиме, що кожен світ, на який ми натрапимо — це Солярія? І чи знайдете ви заміну для Деніла, щоб можна було утворити Галаксію?
Блісс засмучено мовчала. Пелорат трохи сором’язливо простягнув їй долоню.
— Блісс, я пропонував злити свій мозок із мозком Деніла. Він не взяв би його, бо каже, що я надто старий. Я готовий був би до цього, якби це врятувало для тебе Феллом.
Блісс узяла його долоню й поцілувала.
— Дякую, Пеле, але ціна була б надто високою, навіть заради Феллом. — Вона глибоко вдихнула та силувано всміхнулася. — Можливо, коли ми повернемося на Гею, у планетарному організмі знайдеться місце для моєї дитини, і я вставлю «Феллом» у склади її імені.
І тепер Деніл, ніби зрозумівши, що вони дійшли згоди, йшов до них, а Феллом підстрибом крокувала поруч.
Мала побігла й дісталась їх першими, звернувшись до Блісс:
— Дякую, Блісс, що знову відвезла мене додому до Джембі й піклувалась про мене, поки ми були на кораблі. Я завжди тебе пам’ятатиму. — Тоді вона кинулася до Блісс і вони міцно обійнялися.
— Сподіваюсь, ти завжди будеш щасливою, — відповіла Блісс. — Я теж завжди пам’ятатиму тебе, люба Феллом. — І неохоче відпустила малу.
Феллом обернулась до Пелората:
— Дякую, Пеле, що дозволили мені читати ваші книгофільми. — А тоді, після миті вагання, дівоча долонька без зайвих слів простягнулася до Тревіза. Той узяв її на мить, тоді відпустив і пробурмотів:
— Щасти, Феллом.
— Дякую вам усім, панове й пані, — сказав Деніл, — за те, що ви зробили, кожен по-своєму. Тепер ви вільні летіти, бо ваші пошуки завершено. Що ж до моєї роботи, її невдовзі буде завершено теж, і тепер успішно.
— Чекайте, це ще не зовсім все, — мовила Блісс. — Ми ще не знаємо, чи Тревіз досі згодний, що Галаксія є належним майбутнім для людства, на відміну від величезного скупчення ізолятів.
— Він уже прояснив це питання деякий час тому. Вирішив на користь Галаксії.
— Я хотіла б почути це від нього, — стиснула губи Блісс. — Що ви вирішили, Тревізе?
— А чого б вам хотілося, Блісс? — спокійно мовив Тревіз. — Якщо я не оберу Галаксію, ви зможете забрати Феллом.
— Я — Гея. Я мушу знати ваше рішення та його обґрунтування заради правди й нічого більше.
— Скажіть їй, пане, — мовив Деніл. — Гея знає, що у вашу свідомість не втручалися.
І Тревіз відповів:
— Я обираю Галаксію. Щодо цього в мене більше немає жодних сумнівів.
4
Блісс лишалася нерухомою стільки, що за цей час можна було б помірно дорахувати до п’ятдесяти; вона ніби дозволяла інформації сягнути всіх частин Геї. Тоді спитала:
— Чому?
— Послухайте, — мовив Тревіз, — я від початку знав, що для людства є дві можливості майбутнього — Галаксія або Друга Імперія за Планом Селдона. І мені здавалося, що ці дві можливості майбутнього заперечують одна одну. У нас не може бути Галаксії, якщо тільки в Плані Селдона немає якоїсь основоположної хиби. На жаль, я не знав про План Селдона нічого, окрім двох принципів, на яких його побудовано. По-перше, він мусить охоплювати достатньо велику кількість людей, щоб можна було розглядати людство статистично як групу особистостей, які довільно взаємодіють між собою. По-друге, людство не має знати психоісторичних висновків, доки їх не втілено в реальність. Оскільки я вже вирішив на користь Галаксії, то відчував, що мушу підсвідомо знати про хиби в Плані Селдона, і ці хиби могли міститися тільки в цих принципах, бо тільки їх я і знав. Однак я не бачив у принципах нічого неправильного. Тоді я забажав знайти Землю, відчуваючи, що Землю недаремно так ретельно ховають. Я мусив дізнатися, з якою метою. У мене не було справжніх причин сподіватися на відповідь, щойно знайду ту планету, однак я був у розпачі й більше нічого не міг придумати. І, можливо, мене допомогло спрямувати бажання Деніла отримати солярійську дитину. Хай там як, ми нарешті
