День на роздуми - Олександр Вікторович Зима

— Чоловічка? — запитала Катя й обійшла навколо столу. — Ні, таку роботу виконувала сильна й красива людина, сер.

— В актриси, а тим більше у молодої жінки, — витончені почуття. Але навряд чи я зможу провідати людину, котра виготовила цей стіл.

— Тійока, щоб привернути до себе увагу Роджерса, запитала з тремтінням у голосі:

— Майстра вже нема на світі?

— На жаль, — зітхнув Оулт. — Він належав до секти «Діти Ноя». Може, чули про трагедію, що спіткала людей цієї секти?

— Щось краєм вуха, — сказала Тійока. — Здається, там загинув і пастор Берклі?

— Катя відчула, що не зауважила якоїсь сенсації, переглядаючи газети.

— Життя завжди суворе, і треба вміти перемагати прикрощі власним оптимізмом, — підкреслив Оулт.

— Так, сер. Тільки цим життя і прекрасне, — мовила Катя і граційно сіла на твердувате крісло.

— Я не заперечу, якщо ви називатимете мене просто Роджерсом, — підказав Оулт. — Ваш Петро Великий завжди звертався до всіх на «ти» без будь-яких церемоній. Ви любите свого Петра?

— Ні. Я взагалі не люблю можновладців.

— Я теж їх недолюблюю, — сказав Оулт, вмощуючись у кріслі. — Як летіли і як доїхали?

— Джім прекрасно вів машину, — відповіла Тійока й зауважила, що орнаментована стіна трохи відійшла вбік, а з прихованого від ока отвору вкотився візок-бар.

Непоміченою, наче крізь стіну, ввійшла дівчина в туніці й підкотила столик до гостей.

— Запросіть Френка, — розпорядився Оулт.

— Гаразд, сер. — Дівчина спритно відчинила дзеркальний бар, розтягуючи надвобіч матові важкі дошки столу.

Дівчина була молода і вродлива. Її постать і рухи підказували, що вона — балерина. Можливо, тепер не виступає на сцені, але ж готувала себе для балету.

— Невже ця дівчина з тієї трупи, яку купив містер Оулт?

— Так. Це одна з них. Моя улюблениця.

— Дуже миле дівча, — сказала Тійока. — Я вітаю ваш вибір, Роджерс.

— Від чоловіків мало що залежить, місіс Тійока, — зітхнув Оулт. — Завжди вибирає жінка, а чоловіки лише вдають, що на їхні домагання скоряються красуні цього жорстокого світу.

Він таки спромігся на посмішку…

Тійока помітила, що Оулт дуже постарів і тепер намагається продовжити свої дні в розкошах і шані, хоча старече тіло не рятувала награна бадьорість, кволий розум забував давні дотепи, а на нові був просто неспроможний. Оулта тримали гроші, тому дівчата й гарні жіночки, котрі не гидували бавитися з дідом, уривали свої шматки від щедрот одуреного мільярдера.

— Як знати, Роджерс. Як знати, — грайливо мовила Тійока. — Жінка — не фортеця, а муза чоловічого таланту. Вона любить упертих і вірних. Для неї важить не краса, а рицарський дух коханого: вроди у самої вистачить на обох. Ви згодні, Роджерс?

— Перш ніж відповісти, я мушу знати, чи не дуже ревнивий пан Кукудзі? Я не люблю чвар і міжусобиць.

— Тепер чоловіки набагато пасивніші за жінок, Роджерс. Я боюся, щоб місіс Кет не викликала мене на дуель. Зауважте, якими очима дивиться на вас чарівна Кет! — Тійока весело розсміялася, і Роджерсу сподобалося, що вона створює атмосферу невимушеності.

— Це просто чудово, що ви приїхали, — звернувся до обох Роджерс, наповнюючи келихи золотавим вином. — Давно так не раділа моя душа.

— Гадаю, увечері нас чекає не менша насолода бачити Кет на сцені? — запитала Тійока, сподіваючись вивідати, чи справді її сусідка по ранчо надумала гастролювати в трупі Роджерса. — Кет — велика актриса.

— Ми завжди з вами були однодумцями, — радо закивав головою Роджерс.

— А ви справжній джентльмен, Роджерс, — пожвавішала Тійока. — У вашому товаристві я знову почуваю себе жінкою.

— Невже вам так незатишно з паном Кукудзі? — Оулт уже помітив краєм ока, що до зали ввійшов Джім Френк.

— Кукудзі й містер Павел полюбляють ховатися від нас. Єдина моя втіха — місіс Кет.

— До ваших послуг, панове, — звернувся одразу до всіх Френк, і Катя помітила, що він тримається незалежно в товаристві Оулта.

— У вас, напевне, ділова розмова? — поцікавився Роджерс, косуючи очима на чорну теку Френка.

— З вашого дозволу, сер. Недовга розмова з вашими гостями…

— Що ж, тоді я вас залишаю у товаристві прекрасних леді. Місіс Тійока, пригостіть Джіма, — підказав Роджерс. — Містер Джім страшенно сором’язливий і самозакоханий, як Нарцис. Дивуюся, як Мері пощастило завоювати його серце.

— Те знає тільки Мері, - холоднуватим, але ввічливим тоном пояснив Джім, даючи зрозуміти, що зверхності він не потерпить навіть від самого Оулта у його рожевій залі старезної вілли.

— Коли щиро, то ви для нас — таємнича особа, — підлестила Тійока й запропонувала Джіму коньяк «Онеллі», що виготовлявся лише в підвалах Оулта й подавався на стіл у пляшці, яка нагадувала довгастий жолудь з гострим шпичаком корка.

Френк дістав з теки офіційні бланки, заповнені гарним шрифтом друкарської машинки, що вибризкує літери, і тому слова ніби виведені тонким пензликом.

— Я не знаю, леді, як заведено у ваших державах застерігати сім’ї великих людей нації від розору, але, оскільки ви перебуваєте під охороною законів США, а ваші чоловіки виконують місію доброї волі, я змушений звернутися до їхніх рідних з проханням виконати деякі формальності, що гарантують їх і їхніх близьких від збитків на випадок небажаних наслідків експерименту, — довго й плутано говорив Френк. — Сума винагороди призначена особисто Президентом. Хоча ви маєте право не погодитися: у нас президент і останній волоцюга рівні перед законом. Зважте, це лише пересторога. Ми не прагнемо, щоб ці документи набрали сили закону, бо нікому не хочеться розлучатися з такими грішми, леді: американці народ скупий.

Нарешті Каті одлягло від серця: вона зрозуміла, що йдеться про страховий поліс