ж того Георгія, як живим залишився на війні і де був і як раптом до них прийшов? Розповів детально все про себе, про своє з полону викрадення сказав так: «У цю годину на кухні пана мого працював. І наказано мені було принести з горнцем до пана їжу цю. Її взявши, поніс, і, коли ступив декілька сходинок до покою, де ж пан мій обідав, раптом побачив якогось воїна, що на коні сидів, невимовним сяючи світлом, і взяв мене з горнцем цим, і, не знаю як, тут поставив перед вами». Те чуючи, всі, а найбільше батьки, велику дяку віддавали Богові і святому великомученикові Георгію. Скуштували всі страви тої, і було друге чудо: скільки-бо не їли з горнця того, стільки в ньому примножувалося їжі, був же горнець малий, що одна людина могла за один раз з'їсти, а обідаючих було багато, і всі їли досить, хвалячи Бога й кажучи: «Ось святий великомученик Георгій на празник свій прислав нам з Болгари прекрасну їжу». Після цього горнець той віддали до церкви святого великомученика з великою вдячністю і приношеннями. І зберігали горнець той між священним посудом церковним на спогад про преславне те чудо святого великомученика Георгія. Та давня церква святого Георгія була дуже мала й постаріла і вже мала впасти, і не було кому нову поставити чи стару направити й обновити, це ж через бідність тамтешніх мешканців. І так церква та спорожніла. Трапилося в ній бути чуду такому. Діти там збиралися, бавилися, була ж серед них одна дитина, яку завжди всі били й кривдили. Стомилося ж хлоп'я від багатьох образ, звернуло очі свої до церкви святого Георгія і сказало: «Святий Георгію, поможи мені, хай я переможу і принесу тобі в церкву сфунгато добре». І зразу те хлоп'я перемогло инших дітей у дитячій їхній забаві, не один раз, але й вдруге, і міг багато більше від инших. Пішов тоді до матері своєї, розповів, що пообіцяв святому в дар сфунгато і просив у неї те, щоб виконати обітницю свою Георгію святому. Мати ж дитину любила, більше ж мученика, зробила швидко за проханням дитини і дала йому сфунгато добре, тепле. Він же поніс у церкву, поклав перед вівтарем і, поклонившись, пішов. У той час ішли чотири купці і, увійшовши в церкву, поклонилися Георгієві святому і побачили сфунгато прекрасне, тепле ще було, пару випускало духмяну. Сказали собі купці: «Цього святий не потребує, з'їмо його, а замість нього тиміян покладемо». І коли з'їли і з церкви вийти хотіли, не могли потрапити у двері церковні, двері-бо їм виглядали як стіна, і вийти не могли. Поклали тому по одному срібнякові — і не вийшли. Тоді поклали одного золотого й помолилися до святого, щоб дав їм вийти, — і не могли, сліпотою одержимі. Тоді поклали всі четверо по золотому і гаряче молилися — і подався їм вихід, знайшли-бо церковні двері відчинені і вийшли без перешкод. Ті золоті і срібні початком були збирання грошей на оновлення тої церкви. Стало відомим те чудо по всьому краю тому, і багато благочестивих людей досить подавали золота і срібла, збудували нову церкву кам'яну велику, і всілякими прикрасами прикрасили й потрібними речами забезпечили, і відбувалися в тій церкві чуда преславні на славу Христа Бога, на похвалу ж святого великомученика Георгія.
Пишуть ще й про таке чудо святого великомученика Георгія — про хлопця, якого змій вкусив смертоносно. Один чоловік, що богоугодно чернече життя провадив, тезойменного мав помічника — того святого великомученика. Авва Георгій розповідав: «Коли я йшов шляхом вгору, мав у руці хрест, зустрів мене монах старий. І, взявши від мене хреста, пішов попереду і, пройшовши трохи, звернув зі шляху на стежку, і я услід за ним ішов. І ось паслося стадо овець, а хлопець, що його пас, лежав, вмираючи, змією вжалений. Було ж джерело поблизу, сказав мені старець: «Набери води й обмиємо хрест». І, розтуливши уста хлопцеві, влили ту воду, пролиту на хрест. І сказав старець: «В ім'я Пресвятої Тройці зцілює тебе раб Божий святий великомученик Георгій». І схилився хлопець, викинув з утроби своєї смертоносної отрути зло і встав. Йому ж сказав старець: «Розкажи мені, як присягав ти вчора убогій вдовиці. Її ж вівцю, дану тобі, щоб пасти, продав ти за три срібняки, їй же сказав, що вовк з'їв її». І сказав хлопець: «Так, отче, так є. А ти як довідався?» І сказав старець: «Коли я сидів у келії своїй, приїхав до мене муж на білому коні і сказав мені: «Софронію, встань і йди скоро до джерела, що праворуч від тебе на південь, там знайдеш хлопця, якого змія вжалила, зустрінеш там монаха, який буде нести хрест у руках, на дереві вирізаний, і, взявши хрест той, облий водою і дай хлопцеві, якого змія вжалила, пити ту воду, кажучи так: «В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, зцілює тебе раб Божий мученик Георгій». І скажи йому: «Не присягай після цього іменем Божим, ані святими Його, ані не роби кривди нікому, і віддай убогій вдові вівцю, инакше горе тобі буде». І коли почув те юнак від старця, впав у ноги йому, кажучи: «Прости мені, отче, що так є. Продав-бо я вівцю жінки тої за три срібні і вчора збрехав, кажучи, що вовк з'їв її. І сказала мені жінка: «Правда це чи брехня?» І сказав я їй: «Так мені назвати Бога істинного». І сказала мені жінка: «Чи не знаєш, що я убога, і як хочеш, так роби, але спитає в тебе Бог і святий Георгій, обіцяла-бо я на празник святому Георгієві ту вівцю задля убогих». «Я-бо, — казав хлопець, — був наче зваблений і згрішив, прошу твоє боголюбство, отче, помолися за мене Богові і святому Георгію, хай буде мені відпущений гріх той, а нині дам жінці тій трьох баранців на день святого Георгія. І, поки мого життя, даватиму на празник цього святого убогим десятину з того, що випасу». І так зцілений юнак, молитов від старця того, блаженного Софронія, і прощення попросивши, пішов до свого діла, дякуючи Богові й угоднику Його святому великомученику Георгію.
Але не годиться замовчати і того знаменитого чуда про убивство змія, яке зробив святий великомученик Георгій поблизу батьківщини своєї Палестинської, у краї Сирофінікійському при граді Вириті, який стояв над морем Сирійським великим, недалеко від града Лідди, де поховане тіло того святого
