Житія Святих - Жовтень - Данило Туптало
Християни ж, котрі були в більшості кораблів, нічого не знали й у великому були сум'ятті та в скорботі без царя свого, вдалися до старатливої молитви і, здійснивши літургію в кораблях, причастились усі божественних таїнств і заволали єдиними вустами до Бога, поміч просячи. І тоді голос із небес почутий був, що казав: "Гавриїл! Гавриїл! Гавриїл!" Цей голос почули вірні, укріпилися серцем і узброїлися до битви, пустились усі човнами до берега. Явився поміж них один воїн, що мав у руці залізного жезла, а на його версі був хрест, а другий кінець гострий, наче спис, і з тією зброєю поперед усіх подався на берег, і тоді почав битись із озброєним ратником, котрий сидів на коні, і пробив його та й коня його. Упав-бо кінь зі своїм вершником, відтак інші застрашилися й почали тікати від берега. Християни ж, узявши берег, пішли на нечестивих чинною бранню, й була битва велика. Господь же знітив юдеїв та поган, і не могли спротивитися християнам, і впала у той час уся сила богомерзька царя Дунаяна, ніби трава, косою підтята. Прискочили ж християни до царського намета і знайшли його з князями і з родичами своїми, скованого золотими вузами, вони ніби безумні сиділи, і здивувались усі на дивне оте діло. Не чинили їм нічого, стерегли тільки, доки не довідалися про свого блаженного царя Єлезвоя, котрий узяв царську столицю, і послали до нього, звіщаючи про богодану над мерзьким жидом перемогу. Цар же Єлезвой, покинувши місто і в ньому частину воїнства стерегти столицю, сам рушив швидко до своїх християн. І знайшов Дунаяна зі своїм синклітом, які сиділи в золотих вузах, своєю рукою посік його й усіх, що були з ним. І настало торжество християнам велике і невимовна радість: звеселяється-бо праведник, коли бачить відомсту.
Повернувся Єлезвой у місто, посік усіх невірних, котрі були в палатах царських із царицею, і всіх ворогів Христових до кінця знищив. І послав звістку цареві Юстину і архієпископу александрійському, звіщаючи, що возвеличив Господь із ними милість свою і поклав під ноги їхні ворогів їхніх і відомстив кров християнську — і всі дякували Богові. Архієпископ же тоді прислав до Омирит єпископів та священиків учити вірі й хрестити людей, які залишилися. Єлезвой же почав будувати церкви по містах і розширювати славу імені Ісуса Христа. Прийшов також у місто мучениче Награн, звів церкву, яку поганий Дунаян спалив, і гроби мучеників вельми прикрасив, і всіх християн звеселив і вільними учинив. Сина ж святого Арети, який залишився, князем у місті поставив і всю Омиритську землю невдовзі від безбожного нечестя очистив і вірою святою просвітив. Тоді поставив царем одного чоловіка благочестивого й вельми доброго на ймення Аврамій і, добре уставивши та утвердивши всі закони християнські, як мирські, так і духовні, сам із воями своїми повернувся в свою землю з великими користьми, славлячи Бога, і всі вої його вельми збагатилися.
Дійшов до свого міста, Богу воздав подяку щодо всього і послав вінця свого царського в Єрусалим. Сам же невдовзі, вручивши Богові Ефіопське царство і сам поклавшись на Бога, все полишив, вночі вийшов, ніхто про те не відав, із палат царських та з міста в простій одежі не як цар, а як один із жебраків, пішов у затвор поблизу одного монастиря, який там був, у келії, і з неї аж до смерті своєї не виходив, і служив Богу день і ніч. їжа його була: космача один, якого ставало на три дні, інколи їв смокву та фініки. У келії ж своїй не мав нічого іншого, тільки повстину та дерев'яний водонос і кошицю. Вина й олії ніколи не вживав — так відкинувся від усього світу та слави його, весь же ум свій до Бога навернув і, задля єдиного Його живши, блаженної кончини досяг, проживши п'ятнадцять років в іноцтві, і з миром відійшов. Від усіх оцих Богу нашому слава завжди і нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Про цього царя Єлезвоя дивись чудо предивне в житії святого Григорія, єпископа омиритського, грудня в 19 день, на листі 145.
У той-таки день житіє преподобного отця нашого Арети Печерського
Воістину достойно і праведно завше дякувати Богу не тільки за добрих, але й лихоносних; це ж бо не тільки праведному примножує благодать, як це Йову було, але й великого грішника перетворює в досконалого святого, як на цьому преподобному звіститься. Про нього-бо самовидець цього, блаженний єпископ так свідчить.
Був у Печерському монастирі один чорноризець, на ім'я Арета, родом із міста Полоцька, котрий потай тримав у келії своїй велике багатство і настільки був одержимий скупістю, що ніколи не подавав ані жодної цяти в милостиню убогому, ані самому собі не тратив нічого в потребу. Однієї ночі прийшли злодії й покрали весь маєток його, тоді він від великої туги та скорботи мало сам себе не погубив і почав нападати на неповинних, багатьох мучачи без правди. Братія ж усе молила його, щоб перестав чинити такий розшук, і втішала, кажучи: "Свою печаль поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає". Він-бо нікого не слухав і жорстокими словами всім надокучав.
Невдовзі впав у недугу люту і вже близько смерті був, однак і тоді не припинив нарікання й огуди. Одначе чоловіколюбний Господь, "що хоче, щоб усі люди спаслися", виявив милість свою на ньому. Якось-бо лежав у хворобі тій, наче мертвий, і після довгого без-мовства свого раптом всім на слух почав кликати із великим криком: "Господи, помилуй, Господи, прости, Господи, я зогрішив, твоє воно є, не жалію про це!" А по тому звівся із хвороби і розказав братії причину крику свого — таке явлення.
"Бачив, — каже, — що прийшли до мене ангели і бісівський полк та й почали змагатися щодо вкраденого мого багатства. Кажуть-бо біси, що не похвалив Бога цим, але огудив. "Через це наш є і нам має бути переданий". Ангели ж кажуть до мене: "О окаянний чоловіче, коли б ти подякував Богові за вкрадене багатство твоє, це тобі вважалося б за милостиню, як Йову. Коли ж хто творить милостиню, велике воно перед Богом є, бо своїм добрим зволенням творить. Але коли терпить з подякою за вкрадене насиллям, замість доброго зволен-ня має
